Постанова № 39632328, 10.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

10 червня 2014 року 11:30 №826/4718/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Віліма»додержавної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2013 №89626552208, від 18.11.2013 №89726552208, від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 №22726552208,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віліма» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2013 №89626552208, від 18.11.2013 №89726552208, від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 №22726552208.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акту перевірки від 27.09.2013 №446/26-55-22-08/33234695, прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2013 №89626552208, від 18.11.2013 №89726552208, а за наслідками процедури апеляційного узгодження, згідно рішення від 25.01.2014 прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 №22726552208.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 27.09.2013 №446/26-55-22-08/33234695 та рішення від 25.01.2014, та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 18.11.2013 №89626552208, від 18.11.2013 №89726552208, від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 №22726552208 з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

В судовому засіданні 28.05.2014 сторони подали клопотання про розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських правовідносин з товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр», товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт», товариством з обмежено відповідальністю «Сібер», товариством з обмежено відповідальністю «Едвейтайзинг-Експерт», товариством з обмежено відповідальністю «Сорента» за період діяльності з 01.01.2010 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма» пункту 3.1 статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 27.09.2013 №446/26-55-22-08/33234695 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 18.11.2013 №89626552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 193 452,00 грн. у тому числі: 173 663,00 грн. - основний платіж, 19 789,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 18.11.2013 №89726552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 164 495,00 грн. у тому числі: 138 622,00 грн. - основний платіж, 25 873,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Внаслідок застосування позивачем процедури адміністративного оскарження головним управлінням Міністерства доходів і зборів у місті Києві прийнято рішення від 25.01.2014 №668/10/26-15-10-06-15, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення:

від 18.11.2013 №89626552208 та збільшено суму грошового зобов'язання в частині основного платежу у розмірі 3 125,00 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 781,25 грн.;

від 18.11.2013 №89726552208 та збільшено суму грошового зобов'язання в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 042,00 грн..

За наслідками адміністративного оскарження державна податкова інспекція у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів додатково до акту перевірки від 27.09.2013 №446/26-55-22-08/33234695 прийняла податкові повідомлення-рішення:

від 13.02.2014 №22626552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 906,00 грн. у тому числі: 3 125,00 грн. - основний платіж, 781,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 13.02.2014 №22726552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 042,00 грн..

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин, до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пунктів 138.1 та 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 27.09.2013 №446/26-55-22-08/33234695 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма» та його контрагентами:

- товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр» за договором від 01.06.2011 №1/4;

- товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт» за договором від 01.07.2010 №2/07;

- товариством з обмежено відповідальністю «Сібер» за договором від 01.10.2010 №1/10.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма» (покупець) та його контрагентами (постачальниками): товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр», товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт», товариством з обмежено відповідальністю «Сібер» укладеного типові договори на поставку товару від 01.06.2011 №1/4, від 01.07.2010 №2/07, від 01.10.2010 №1/10, відповідно до яких постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар відповідно до накладної, що є невід'ємною частиною договорів, та сплатити за нього грошову суму.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 01.06.2011 №1/4, від 01.07.2010 №2/07, від 01.10.2010 №1/10; видаткових накладних за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; платіжних доручень за відповідні періоди.

Суд звертає увагу, що всі наявні в матеріалах справи зазначені документи дають змогу визначити, який саме товар придбавався, за якою ціною та між якими контрагентами.

На підтвердження руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивача із названими контрагентами, наявності ділової мети та доцільності, товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма» надано суду копії договорів із третіми особами та копії первинних документів (видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт), що підтверджують виконання умов цих договорів.

В той же час, як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 27.09.2013 №446/26-55-22-08/33234695 відповідачем зроблено висновок про відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр», товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт», товариством з обмежено відповідальністю «Сібер» на основі вироку Печерського районного суду міста Києва від 07.06.2012 в кримінальній справі №1-302/12, відповідно до якої засновника та керівника товариства з обмежено відповідальністю «Лоєр», товариства з обмежено відповідальністю «Постпринт», товариства з обмежено відповідальністю «Сібер» ОСОБА_1 визнано винним в скоєні злочинів передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України та призначено покарання у вигляді штрафу.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Зі змісту вироку Печерського районного суду міста Києва 07.06.2012 в кримінальній справі №1-302/12 вбачається, що судом встановлений факт створення ОСОБА_1 товариства з обмежено відповідальністю «Лоєр», товариства з обмежено відповідальністю «Постпринт», товариства з обмежено відповідальністю «Сібер» без мети здійснення господарської діяльності.

Разом з тим, договори, укладені між товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма» та його контрагентами товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр», товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт», товариством з обмежено відповідальністю «Сібер» не були предметом судового дослідження в кримінальній справі №1-302/12.

Таким чином, вироком Печерського районного суду міста Києва від 07.06.2012 в кримінальній справі №1-302/12 не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених за господарськими правовідносинами між позивачем та його контрагентами, а тому зазначений вирок не може бути доказом протиправності дій позивача.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 11.10.2012 №К/9991/37708/12, від 17.12.2012 №К/9991/26113/12, від 12.02.2013 №К/9991/63242/12, від 13.02.2013 №К/9991/58356/12.

Окрім того, слід зазначити, що висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства фактично зроблено за відсутності доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок взаємовідносин позивача із його контрагентами.

Отже всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цих контрагентів, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Віліма» та його контрагентами: товариством з обмежено відповідальністю «Лоєр», товариством з обмежено відповідальністю «Постпринт», товариством з обмежено відповідальністю «Сібер» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 18.11.2013 та від 13.02.2014 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Віліма» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.11.2013 №89626552208, від 18.11.2013 №89726552208, від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 №22726552208, підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 18.11.2013 №89626552208, від 18.11.2013 №89726552208, від 13.02.2014 №22726552208, від 13.02.2014 №22726552208.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.