Рішення № 39632107, 04.07.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11506/14 04.07.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт"

до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України

про скасування рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення від 27.03.2014 р. № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13 та скасування накладеного цим рішенням штрафу у розмірі 20000,00 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Нещерет В.О. за довіреністю б/н від 18.03.2014 р.

Поліщук Ю.В. за довіреністю б/н від 18.03.2014 р.

від відповідача: Якусевич А.М. за довіреністю № 488 від 13.01.2014 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.06.2014 р. Господарським судом міста Києва одержано позовну заяву № б/н від 11.06.2014 р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" (позивач) до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України (відповідач) про скасування рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення від 27.03.2014 р. № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13 та про скасування накладеного цим рішенням штрафу у розмірі 20000,00 грн.

При цьому зі змісту наведеної позовної заяви вбачається, що вона подається позивачем після усунення допущених порушень, визначених ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2014 р. № 910/10524/14, та позивач просить суд поновити строк на оскарження рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення від 27.03.2014 р. № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/11506/14 та призначено її до розгляду на 04.07.2014 р. на 10:10 год.

25.06.2014 р. через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов супровідний лист від 23.06.2014 р. № 126-06/2051 про надання інформації та документів для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 12.06.2014 р.

03.07.2014 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, враховуючи, що встановлений частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" двомісячний строк для оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України позивачем пропущений, тоді як цей строк не може бути відновлено, він є присікальним.

В судове засідання, призначене на 04.07.2014 р., з'явились представники сторін.

Представники позивача в судовому засіданні 04.07.2014 р. надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

В судовому засіданні 04.07.2014 р. представник відповідача заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 03.07.2014 р. через відділ діловодства суду.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 04.07.2014 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 27.03.2014 року № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13 (надалі - Рішення) Адміністративна колегія Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України постановила:

1. Визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" (ідентифікаційний код 32853435) протягом періоду з 01.09.2010 р. по 30.08.2013 р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинків, які знаходяться на утриманні (обслуговуванні) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" та розташовані на території м. Києва, з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

2. Визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" (ідентифікаційний код 32853435), які полягають у нарахуванні власникам (наймачам) квартир у будинках №№ 9-19, 21-23, 29, 29-А, 29-Б, 31 АСІ, 31 АС2, 33 по вул. Воздвиженській у м. Києві плати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових території за тарифами, які не затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) для цих будинків, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинків, які знаходяться на утриманні (обслуговуванні) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" та розташовані на території м. Києва, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

3. За вчинене порушення, викладене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, відповідно до абзацу другого статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" (ідентифікаційний код 32853435) штраф у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" (ідентифікаційний код 32853435) припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини цього рішення, шляхом вжиття заходів щодо встановлення (затвердження) тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій для будинків №№ 9-19, 21-23, 29, 29-А, 29-Б, 31 АСІ, 31 АС2, 33 по вул. Воздвиженській у м. Києві, які знаходяться на утриманні (обслуговуванні) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт", згідно з Порядком формування тарифів на утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 "Про забезпечення єдиного підходу формування тарифів на житлово-комунальні послуги", у двомісячний строк з дня отримання рішення.

Спір у справі Господарського суду міста Києва № 910/11506/14 виник внаслідок того, що позивач не погоджується з прийнятим відповідачем Рішенням та просить суд його скасувати, оскільки вважає дане Рішення необґрунтованим та протиправним, так як, воно не містить ознак порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а висновки, зазначені у Рішенні позивач вважає необґрунтованими, безпідставними та суперечливими.

Позивач, зокрема, вважає, що висновок відповідача про монопольне становище ТОВ "Житлокомфорт" протягом періоду з 01.09.2010 р. по 30.08.2013 р. на ринку надання послуг з утримання будинків, які знаходяться на обслуговуванні товариства та розташовані на території міста Києва, не відповідає дійсності в розумінні ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки в місті Києві зареєстровано понад 1000 підприємств та ОСББ-надавачів відповідних послуг.

Позивач також вважає безпідставним висновок відповідача про те, що дії ТОВ "Житлокомфорт", які полягають у нарахуванні власникам (наймачам) квартир плати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових території за тарифами, які не затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) для цих будинків, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки застосовані позивачем відповідні тарифи є значно нижчими, ніж тарифи, затверджені КМДА, до того ж, протягом всього часу обслуговування будинків ТОВ "Житлокомфорт" жодних скарг від власників квартир ні щодо тарифів, ні щодо якості надання послуг не надходило ні до самото товариства, ні до Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень.

Позивач зазначив, що одержав оскаржуване Рішення 31.03.2014 р., а також додав до матеріалів справи копію супровідного листа № 26-01/996 від 31.03.2014 р., згідно якого відповідач направив позивачу оскаржуване Рішення.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, оскільки оскаржуване Рішення прийняте ним з дотриманням норм матеріального та процесуального права, всі обставини, які входять до предмету доказування у справі № 143-01/10.13, а також сукупність наведених в оскаржуваному Рішенні фактів та доводів, свідчить про обґрунтованість та законність прийнятого Рішення, а тому заявлені позивачем вимоги про скасування Рішення та скасування накладеного цим рішенням штрафу у розмірі 20000,00 грн. відповідач вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач також вказав на пропуск позивачем строку для оскарження Рішення, що є підставою для відмови в позові.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В оскаржуваному Рішенні Адміністративна колегія Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України прийшла до висновку, що дії ТОВ "Житлокомфорт", які полягають у нарахуванні власникам (наймачам) квартир у будинках №№ 9-19, 21-23, 29, 29-А, 29-Б, 31 АСІ, 31 АС2, 33 по вул. Воздвиженській у м. Києві плати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових території за тарифами, які не затверджені розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) для цих будинків, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в межах будинків, які знаходяться на утриманні (обслуговуванні) Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" та розташовані на території м. Києва, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

Пунктом 2 частини 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку вважаються дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Частиною 1 статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Отже, приписами вищевказаної норми передбачено строк оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України, який не може бути відновлено.

З матеріалів справи вбачається, що копія рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.03.2014 року № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13 була надана відповідачем позивачу супровідним листом № 26-01/996 від 31.03.2014 р.

Судом встановлено, що позивач отримав Рішення 31.03.2014 р., що безпосередньо підтверджується позивачем у позовній заяві (абз. 2 стор. 1 позовної заяви).

Таким чином, двомісячний строк з дня одержання позивачем Рішення для його оскарження закінчився 31.05.2014 р.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2014 р. № 910/10524/14 подана Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлокомфорт" позовна заява № 110/02-32 від 20.05.2014 р. про скасування рішень та про скасування штрафів, разом з доданими до неї документами, була повернута позивачеві без розгляду на підставі п.п. 2, 4, 5, 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Після виправлення недоліків, 11.06.2014 р. позивач повторно звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № б/н від 11.06.2014 р. до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України про скасування рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення від 27.03.2014 р. № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13 та про скасування накладеного цим рішенням штрафу у розмірі 20000,00 грн., що підтверджується датою на реєстраційному штампі відділу діловодства Господарського суду міста Києва про одержання даної позовної заяви за вх. № 11506/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2014 р. порушено провадження у справі № 910/11506/14 та прийнято вищенаведену позовну заяву до розгляду.

У позовній заяві № б/н від 11.06.2014 р. (абз. 1 стор. 1 позовної заяви), за якою порушено провадження у справі № 910/11506/14, позивач просить суд поновити строк на оскарження рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.03.2014 року № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13, з урахуванням усунення позивачем всіх допущених порушень, визначених ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2014 р. № 910/10524/14.

Вищенаведене клопотання позивача задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарський процесуальний кодекс України не містить припису, згідно якого після усунення допущених недоліків позовної заяви, про які було зазначено судом в ухвалі про повернення позовної заяви без розгляду та при повторному зверненні до суду із зазначеним позовом, позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Таким чином, повторно подана до господарського суду позовна заява вважається поданою саме у день повторного звернення з позовом до господарського суду.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема в п. 24 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", а саме: відмова господарського суду в прийнятті позовної заяви до розгляду в порядку статті 62 ГПК України або повернення позовної заяви у відповідності до статті 63 ГПК України свідчить, що не був дотриманий встановлений порядок подання позову.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації позовної заяви в службі діловодства суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення.

Як зазначено у п. 2 Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", у застосуванні згаданого припису частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також частини другої статті 47 цього Закону господарським судам слід враховувати таке.

За цими приписами передбачені ними строки оскарження рішень органу Антимонопольного комітету України не може бути відновлено.

Таким чином, зазначені строки є присічними. Встановлена Цивільним кодексом України позовна давність до відповідних правовідносин не застосовується, так само як і в оскарженні розпоряджень Антимонопольного комітету України та його органів.

Аналогічним чином вирішується й питання щодо строків оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, прийнятих у справах про недобросовісну конкуренцію.

Закінчення присічного строку, незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою, є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України та його органів.

Як вище було встановлено, позовна заява про скасування рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення від 27.03.2014 р. № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13 та про скасування накладеного цим рішенням штрафу у розмірі 20000,00 грн. була зареєстрована відділом діловодства Господарського суду міста Києва за вх. № 11506/14 11.06.2014 р. А отже, дана позовна заява подана позивачем до суду з пропуском встановленого частиною 1 ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" двомісячного строку для оскарження рішення органу Антимонопольного комітету України.

В п. 34 Листа Вищого господарського суду України від 29.09.2009 р. № 01-08/530 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" у відповідь на питання, яким чином має діяти господарський суд, якщо позовну заяву про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України подано після закінчення строку, передбаченого частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зазначено, що пропуск позивачем зазначеного строку є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання рішення органу Антимонопольного комітету України недійсним.

Отже, оскільки строк оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України не може бути відновлено, т.т. він є присікальним, то суд позбавлений можливості визнати причину пропуску позивачем встановленого законом процесуального строку поважною та відновити строк на звернення до суду з відповідною позовною заявою. За наведених обставин, викладене у позовній заяві № б/н від 11.06.2014 р. клопотання про поновлення строку на оскарження рішення задоволенню не підлягає.

Таким чином, враховуючи те, що позивач пропустив двомісячний строк для оскарження рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення від 27.03.2014 р. № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13, а пропущений строк не може бути відновлено, він є присікальним, то у задоволенні заявлених позовних вимог про скасування рішення адміністративної колегії Київського міського територіального відділення від 27.03.2014 р. № 14/01-р/к у справі № 143-01/10.13 та про скасування накладеного цим рішенням штрафу у розмірі 20000,00 грн. позивачу слід відмовити.

Всі інші доводи та заперечення сторін та надані на їх підтвердження докази судом не приймаються на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.07.2014 р.

Суддя Гумега О.В.