Ухвала суду № 39631690, 03.07.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2014 р. м. Київ К/800/63513/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Стрелець Т.Г., Конюшка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у справі за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2013 року Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд соцзахисту інвалідів) пред'явило позов до ФОП ОСОБА_4 про стягнення на його користь адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в розмірі 7383,34 грн. та пені в сумі 44,44 грн., а сього - 7424,78 грн..

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь держави в особі Фонду соцзахисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію в розмірі 7424,78 грн..

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції скаржник оскаржив його.

У касаційній скарзі Фонд соцзахисту інвалідів, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 30 січня 2012 року відповідач надіслав листа-звернення до Сарненського районного центру зайнятості, яким просив підготувати та направити на працевлаштування кадри з групою інвалідності, які мають бажання працювати кухарями 5-го розряду в ресторані.

Даним листом відповідач повідомив про вимоги до вакансії, професійно важливі риси та медичні протипоказання.

Відповідач подав до Фонду соцзахисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу товариства у 2012 році становить 9 осіб, а кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875 від 21 березня 1991 року (далі Закон № 875), - 1 особа, працевлаштованих інвалідів - немає.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, посилався на положення статтей 19, 20 Закону № 875.

Згідно з статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст. 19 цього Закону.

Зважаючи на невиконання відповідачем вимог статті 19 Закону № 875, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд першої інстанції не взяв до уваги посилання відповідача на вжиття ним всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів на створені робочі місця, оскільки згідно пункту 3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1995 року № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону праці» підприємства які використовують працю інвалідів зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальних експертних комісій, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Так як відповідач робочого місця для інваліда не створив, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість зазначених доводів відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції зазначив, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Підтвердження того, що підприємство створило робоче місце інваліда є лист-звернення ФОП ОСОБА_4 від 30 січня 2012 року до Сарненського районного центру зайнятості про направлення на працевлаштування кадрів з групою інвалідності.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не створення ФОП ОСОБА_4 робочого місця інваліда, оскільки підприємець вжив всі заходи для працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути накладена господарська відповідальність у вигляді штрафу та пені.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією суду апеляційної інстанції не погоджується із огляду на наступне.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 20 Закону № 803-XII підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 затверджено форму звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій».

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 затверджено форму звітності N 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».

Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із системного аналізу зазначених норм колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Доводи суду апеляційної інстанції про належне виконання обов'язку відповідача шляхом створення робочого місця інваліда та вжиття заходів для працевлаштування інваліда, зокрема направлення листа-звернення від 30 січня 2012 року до Сарненського районного центру зайнятості, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає безпідставними.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 9 липня, 19 листопада 2013 року, 28 січня, 11 лютого, 8 квітня 2014 року (№№ 21-200а13, 21-397а13, 21-476а13, 21-485а13, 21-50а14 відповідно).

Враховуючи зазначене колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов до вірного висновку про стягнення з ФОП ОСОБА_4 на користь держави в особі Фонду соцзахисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію в розмірі 7424,78 грн., проте судом апеляційної інстанції помилково було скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Фактичні обставини справи судами першої та другої інстанції встановлено повно і правильно, а тому колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необхідним постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Керуючись статтями ст. ст. 220, 221, 226, 230, 232 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року скасувати, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: