Ухвала суду № 39631616, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/9991/8278/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Федорова М.О.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.02.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010

у справі № 2а-7622/09/8/0170

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.02.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим від 08.11.2007 № 0008971701/0, від 30.01.2008 № 0008971701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 66778, 34 грн.; від 08.11.2007 № 0008981701/0 та від 30.01.2008 № 0008981701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 329185, 50 грн., в тому числі: 219457 грн. основного платежу та 109728, 50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Державна податкова інспекція у м.Сімферополі Автономної Республіки Крим подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову,обґрунтовуючи такі вимоги обставинами, з яких податковий орган виходив при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наводив судам попередніх інстанцій, заперечуючи проти позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим проведено виїзну планову документальну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період: з 01.04.2004 по 31.03.2007, за результатами якої складено акт перевірки від 22.10.2007 № 6780/17 1/НОМЕР_1.

Підставою для складання податкових повідомлень-рішень від 08.11.2007 № 0008971701/0, від 30.01.2008 № 0008971701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 66778, 34 грн. слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 1, 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкта малого підприємництва» від 03.07.1198 № 727/98, ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 № 13-92, які полягали у тому, що позивачка, завищивши граничних обсяг виручки, що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, не перейшов у 2006 році на загальну систему оподаткування та не оподаткував чистий прибуток в загальному порядку.

Підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 08.11.2007 № 0008981701/0 та від 30.01.2008 № 0008981701/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 329185, 50 грн., в тому числі: 219457 грн. основного платежу та 109728, 50 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартітсь» від 03.04.1997 № 168/97, що полягали у невключенні до складу податкових зобов'язань податку на додану вартість за операціями з продажу товарів, робіт та послуг у сумі 49437 грн. та включенні до складу податкового кредиту непідтверджених податковими накладними сум податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надали їм правову оцінку.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 №727/98 встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (який був чинним на час виникнення спірних відносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», який, згідно із п. 22.10 ст. 22 «Прикінцеві положення» Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону, оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні норм Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», зокрема щодо обсягу граничного розміру виручки.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитись з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень-рішень від 08.11.2007 № 0008971701/0, від 30.01.2008 № 0008971701/1 з огляду на те, що встановлені судами обставини свідчать про визначення податковим органом доходів і витрат позивачки не на підставі даних бухгалтерського обліку, який вівся позивачкою у порядку, встановленому для спрощеної системи оподаткування. Тому, факт перевищення позивачкою граничного обсягу виручки, на який вказує відповідач, не може вважатись доведеним.

Щодо задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість, то суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема податку на додану вартість.

При вирішенні питання щодо виникнення у позивача обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком слід керуватися Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон), який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п. 2.1 Закону платником податку будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст. 2 Закону.

Відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

При цьому абз. 2 п.п. 9.4 ст. 9 Закону передбачено: якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що тільки у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість та сплатити такий податок, починаючи з періоду, в якому відбулось перевищення загальної суми (300000 гривень) від здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг).

Висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність факту перевищення позивачкою граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, виключають підстави для висновку про виникнення у позивачки обов'язку з реєстрації платником податку на додану вартість та сплати цього податку.

З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.02.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.О. Федоров

Ю.І. Цвіркун