Ухвала суду № 39631303, 25.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року м. Київ К/9991/46498/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (далі - Красилівська МДПІ)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.03.2012

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012

у справі № 2-а-7232/09/2270

за позовом публічного акціонерного товариства "Старокостянтинівський спеціалізований кар'єр" (далі - Товариство)

до Красилівської МДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0000172300/0 в частині визначення позивачеві суми завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 408 076 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.03.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, позов задоволено з посиланням на недоведеність податковим органом обставин щодо завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування ПДВ внаслідок порушення правил застосування звичайних цін при реалізації власної продукції.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та дійсним обставинам справи, Красилівська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, скаржник зазначає, що у перевіреному періоді позивач реалізовував щебеневу продукцію товариству з обмеженою відповідальністю «Український граніт» (далі - ТОВ «Український граніт») за ціною нижчою на 40%, ніж іншим покупцям, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Красилівською МДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника за звітні періоди з листопада 2008 року по грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у період з 01.11.2008 по 30.01.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 30.03.2009 № 667/233/05471885 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2009 № 0000172300/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у загальному розмірі 675 087 грн.

Підставою для висновку про завищення Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ в оспорюваній сумі стало те, що, на думку ДПІ, продаж позивачем щебеневої продукції ТОВ «Український граніт» було здійснено за штучно заниженою ціною, наслідком чого стало заниження бази оподаткування податку на додану вартість. На обґрунтування цього висновку податкова інспекція послалася на відпускні ціни, за якими інші гранітні кар'єри реалізовували аналогічну продукцію у періоді, охопленому перевіркою.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Цією ж нормою Закону визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону).

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції платника, виходячи з якого встановлено загальне правило про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. Адже необхідним елементом охоронюваної державою свободи договорів є свобода ціни договору.

У той же час пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», встановлюючи принципи визначення ціни товарів, робіт, послуг з метою оподаткування є, по суті, засобом регулювання податкових правовідносин, спрямованих на забезпечення безумовного виконання усіма фізичними та юридичними особами обов'язку сплачувати податки, та застосовується податковим органом лише у разі наявності обставин, які свідчать про штучне заниження платником бази оподаткування.

Однак, як вбачається з установлених судами обставин справи, у розглядуваному випадку податковим органом не доведено порушення позивачем правил оподаткування шляхом порушення принципів ціноутворення.

У розглядуваному випадку висновок податкового органу про заниження відповідачем бази оподаткування ПДВ ґрунтується на порівнянні ціни продажу Товариством продукції контрагентові - ТОВ «Український граніт» з ціною продажу цього ж товару у той самий період, використаної іншими суб'єктами господарювання в аналогічних операціях.

Втім за наслідками дослідження наявних у справі доказів, суди дійшли висновку, що відповідні ціни порівнювалися податковим органом не у співставних умовах. Адже ТОВ «Український граніт» виступав одночасно і дилером позивача на підставі договору від 01.01.2008 № 1; у правовідносинах з цим контрагентом позивачем застосовувалися ціни продажу оптових партій товару на умовах 100%-вої передоплати. Відповідачем не подано доказів укладення позивачем або іншими учасниками ринку щебеневої продукції договорів купівлі-продажу на тих самих умовах за іншою ціною; висновок Красилівської ОДПІ про порушення позивачем правил застосування звичайних цін фактично ґрунтується на порівнянні оптових цін продажу на вказаних умовах з цінами при роздрібному продажу.

Також податковою інспекцією не доведено і відсутності у позивача розумної ділової мети при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Український граніт», як-от у випадку свідомого продажу платником товару на явно невигідних умовах.

З урахуванням викладеного суди дійшли цілком об'єктивного висновку про незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та правомірно задовольнили позов.

Фактичні доводи Красилівської МДПІ, викладені у касаційній скарзі, не спростовують наведених висновків попередніх інстанцій, а спрямовані на переоцінку обставин справи, що не віднесено процесуальним законодавством до компетенції суду касаційної інстанції.

З огляду на відповідність висновків судів нормам матеріального права та установленим за наслідками оцінки наявних у справі доказів обставинам справи, підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби відхилити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 27.03.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-7232/09/2270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько