Ухвала суду № 39629113, 02.07.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/716/14-ц Головуючий у 1-й інст. Тимошенко Андрій Олександрович

Категорія 57 Доповідач Шевчук А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Шевчук А.М.,

суддів: Забродського М.І., Заполовського В.Й.,

з участю секретаря судового засідання: Трохимчук Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - провідного юрисконсульта товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичної компанії «Юріс-Консалт» ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсними положень кредитного договору

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - провідного юрисконсульта товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичної компанії «Юріс-Консалт» ОСОБА_2

на заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 травня 2014 року,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»). Просила визнати пункти 1.7, 2.10. кредитного договору від 29 листопада 2007 року несправедливими та недійсними з моменту укладення даного договору. В обґрунтування позову зазначала, що умови спірних пунктів договору щодо сплати комісії за управління кредитом є несправедливими, що є підставою для визнання їх недійсними відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Заочним рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 07 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не врахував того, що відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, що банк здійснює на власну користь (ведення договору); він звернувся до суду з позовом про визнання недійсними положень кредитного договору, посилаючись на пряму заборону для банків встановлювати платежі за ведення договору, а натомість суд розглянув справу, пославшись на постанову Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року в справі №6-80цс12, у якій йдеться про змінність величини комісії та визнання недійсним договору або його окремих пунктів саме з цієї підстави, що не має правового значення для розгляду даної справи.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та доводиться матеріалами справи, що 29 листопада 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №353/ФКВ-07, за умовами якого ОСОБА_1 одержав кредит у розмірі 218 500 доларів США на 372 місяці (дата повернення кредиту - 28 листопада 2038 року) з процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 11,9% річних (а.с.3-5).

Відповідно до договору від 30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» передав активи та кредитні зобов?язання публічному акціонерному товариству «Дельта банк» (а.с.7-9). Відбулося відступлення права вимоги та до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

При укладенні кредитного договору сторони домовилися, що комісія за управління кредитом - 0,15% від суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього договору сплачується на протязі сімнадцяти років (пункт 1.7 кредитного договору від 29 листопада 2007 року).

Відповідно до пункту 2.10 кредитного договору нарахування комісії за управління кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту (для кредитів у національній валюті) або гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ на день нарахування (для кредитів в іноземній валюті). Нарахована комісія сплачується позичальником у національній валюті по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем її нарахування одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування на рахунок НОМЕР_1 в Житомирській філії ТОВ «Укрпромбанк», код ЄДРПОУ банку 26278371, код банку в системі електронних платежів (МФО) 311799.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення ч.1 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.5 ст.11, ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» та виходив із того, що плата за управління кредитом є стабільною, її фіксований (незмінний) розмір передбачений графіком платежів за договором і становить 1 655 грн.15 коп. щомісяця, позивач міг точно розрахувати свої фінансові можливості, а тому положення кредитного договору щодо щомісячної комісії за управління кредитом не можна вважати несправедливими, а відтак недійсними.

Апеляційний суд також приймає до уваги ту обставину, що до укладення кредитного договору банком позивачу у повному обсязі була надана інформація щодо того, на яких умовах банківська установа здійснює кредитування, тобто надає кошти для придбання житла та у скільки позивачу обійдеться користування такими коштами на умовах строковості, платності та забезпеченості, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у листі-повідомленні про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту по банківському продукту СБП-080-05 «Житло в кредит» в Головному офісі ТОВ «Укрпромбанк» (лист-повідомлення приєднано до матеріалів справи). Так, у пункті 12 листа-повідомлення вказується на плату банку за управління кредитом у розмірі 0,15% від суми наданого кредиту щомісячно.

Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 свідомо прийняв умови даного договору, оскільки знав інформацію про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, свої фінансові можливості. Так, у пункті 7.1 кредитного договору зазначено, що шляхом підписання кредитного договору ОСОБА_1 підтверджує факт письмового ознайомлення з умовами кредитування банку та отримав копію відповідного листа-повідомлення про умови кредитування банку, за якими надається кредит, а також підтверджує те, що уважно ознайомився із змістом договору, всі умови договору зрозумів, повністю з ними згоден, заперечень, зауважень та запитань не має, та зобов?язується їх дотримуватися та виконувати. Однак, ОСОБА_1, володіючи повною інформацією, не утримався від вступу у договірні відносини, а навпаки - уклав договір.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, а відтак уклали його саме на цих умовах. Під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з усіма його умовами, які передбачали, зокрема, сплату банкові щомісячної комісії за управління кредитом, та погодився з ними.

На умовах, передбачених у кредитному договорі, банк надав позивачу 218 500 доларів США, а ОСОБА_1 зобов?язався їх повертати. Виконання зобов?язань за кредитним договором було розпочате і виконувалося позивачем шляхом поверненні кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, в розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором. Окрім того, при наданні коштів ОСОБА_1 не відмовився їх одержати, взяв кошти та продовжує ними користуватися, односторонньо відмовившись від виконання зобов?язань щодо щомісячної комісії за управління кредитом та допустив із цього платежу заборгованість станом на 03 вересня 2013 року у сумі 95 479,18 грн., що стало приводом для звернення його до суду з позовом про визнання недійсними умов договору відносно щомісячної комісії та є нічим іншим як намаганням позивача мінімізувати свої грошові зобов?язання після укладення кредитного договору та отримання ним коштів (а.с.10).

Договір є обов?язковим для виконання. Одностороння відмова від зобов?язання не допускається.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної доступної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредитування на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредитування) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов?язань споживача, які пов?язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Зазначені Правила є спеціальним нормативно-правовим актом, який розроблено відповідно до пункту 4 статті 7 Закону України «Про Національний банк України», статей 47,49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до змісту пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору).

Ведення кредитної справи, управління кредитом, облік заборгованості, перерахування коштів, перевірка їх справжності тощо - є діями, які кредитор та боржник вчиняють кожний на свою користь, з метою реалізації та захисту власних прав, у зв?язку з чим коло питань, щодо яких п.3.6 Правил, встановлено заборону банкам встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, не є предметом регулювання договірних відносин сторін при укладенні кредитного договору.

Вживаючи певні дії по управлінню кредитом, прийняттю платежів від споживача, обліку заборгованості, резервуванню ресурсів, тощо банк не надає споживачеві послуги. Такі дії банк відповідно до глави 9 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 06 липня 2000 року №279, має здійснювати обов?язково, та, за невиконання яких, до банку можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені Положенням про застування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2011 року №369.

Свобода договірних відносин може проявлятися у тому, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Будь-які видатки, пов?язані зі здійсненням тієї чи іншої банківської операції, банк може включити до вартості договору, в даному випадку - управління кредитом, та саме у відношенні зазначеної умови договору діє принцип свободи договору, який реалізується сторонами при укладенні договору, що жодним чином не вступає в суперечність з п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Згідно змісту ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім надання фінансових послуг, має право здійснювати також діяльність, зокрема, щодо надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг. Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Можливість встановлення комісії передбачена в додатку до Правил - таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки і не є дією, яку банк здійснює на власну користь, або, яку споживач здійснює на користь банку, а є дією, яку банк здійснює на користь споживача.

Відповідно до листа Національного Банку України від 16 червня 2007 року №40-117/2093-6134 це можуть бути дії, пов?язані з бажанням позичальника отримувати виписки за кредитним/картковим рахунком, здійснення валютно-обмінних операцій, надання консультаційних, у тому числі юридичних послуг тощо.

Так, ОСОБА_1 неодноразово звертався до банківської установи з метою отримання консультаційних послуг, інформації щодо стану кредитної заборгованості, можливості отримання відстрочки платежів по кредиту, отримання фінансових канікул, проведення реструктуризації кредитної заборгованості, погашення існуючої кредитної заборгованості шляхом взаємозаліку депозитними коштами інших осіб. Банк неодноразово надавав консультаційні та інформаційні послуги, виконував взаємозаліки, що підтверджується приєднаними до матеріалів справи документами, тобто письмовими доказами.

Крім того, обґрунтування вартості супутньої послуги, відповідно до п.3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, може бути підтверджене нормативно-правовими актами у випадку, якщо такі послуги та розмір платежу (збору, тарифу тощо) законодавчо визначені. У даному випадку розмір комісії законодавчо не встановлений, а визначений сторонами в договорі.

З огляду на вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не змінюють висновків суду першої інстанції про справедливість умов кредитного договору щодо зобов?язання позичальника сплачувати банку щомісячну комісію за управління кредитом.

Таким чином, рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване. Правових підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.209,303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - провідного юрисконсульта товариства з обмеженою відповідальністю «Юридичної компанії «Юріс-Консалт» ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Малинського районного суду Житомирської області від 07 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: