Ухвала суду № 39624564, 02.07.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-2441/2011

Провадження № 22-ц/779/1354/2014

Категорія 56

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Шалаута Г.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді: Шалаути Г.І.,

суддів: Матківського Р.Й., Шишка А.І.,

секретаря: Капущак С.В.,

з участю сторін: представника апелянта ОСОБА_2, ОСОБА_3, представників ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Тригубенко В.Р., Лисенко В.В.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_8, правонаступником якого є ОСОБА_2 до ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції, ОСОБА_9, Лисенка Володимира Володимировича, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_10, третя особа - ОСОБА_11, про виключення майна з акту опису й арешту та повернення майна, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 квітня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2, яка є правонаступником позивача ОСОБА_8 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1) звернулася в суд з позовом до відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції, ОСОБА_9, Лисенка Володимира Володимировича про виключення майна з акту опису, звільнення його з під арешту та повернення майна. Позов мотивовано тим, що 09.07.2010 року державним виконавцем відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції був складений акт опису й арешту рухомого майна згідно виконавчого листа №2-4461, виданого Івано-Франківським міським судом 29.04.2010 року на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в солідарному порядку на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1004633,11 грн. Вказаним актом описано та накладено арешт на шість предметів рухомого майна, а саме: стіл більярдний «Тріумф», тренажер «Інтен Антлетика», магнітофон LC, телевізор LVC, м'яка частина (диван та два крісла), меблева стінка коричневого кольору, а всього майна на суму 3280 грн., яке прийняв на зберігання відповідач Лисенко В.В. як представник ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Позивач ОСОБА_8 зазначав, що описане майно є його особистою власністю, про що було відомо відповідачу ОСОБА_9, та підтверджується договорами купівлі-продажу столу більярдного та тренажера та товарними накладними та чеками на придбання іншого зазначеного майна.

Ухвалами до участі в справі залучено ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_10 в якості відповідачів та ОСОБА_11 як третю особу без самостійних вимог.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову суд дійшов хибного висновку про те, що власником більярдного столу та тренажеру є боржник ОСОБА_9, оскільки вони знаходились в мансарді будинку, де ОСОБА_9 влаштував відпочинковий зал. Такий висновок суду, на думку апелянта, є припущенням, зроблений виключно зі слів представника стягувача та представника відділу ДВС. Горище будинку за цільовим призначенням є допоміжним приміщенням та належить всім власникам квартир на праві спільної сумісної власності, а жодної мансарди в будинку нема. Тобто, рухомі речі, які знаходяться на горищі могли належати будь-кому із співвласників будинку. Тому необґрунтованим є висновки суду про належність «мансарди» ОСОБА_9 і як наслідок належність йому на праві власності рухомого майна, яке там знаходилось.

Також зазначає, що суд надав неправильну оцінку представленим письмовим доказам та безпідставно відхилив їх, а саме: договору купівлі-продажу від 25.04.2005 року на купівлю більярдних столів, укладеному між СПД ОСОБА_12 та ОСОБА_8, договору №7 від 15.07.2005 року, укладеному між СПД ОСОБА_14 та ОСОБА_8 на придбання тренажеру. Вважає, що суд помилково не взяв до уваги вказані докази як такі, що підтверджують належність зазначеного у договорах майна позивачу. Суд також визнав неналежними доказами, які підтверджують право власності ОСОБА_8 на магнітофон і телевізор - товарні чеки № 126 від 31.07.2003 року і № 142 від 05.08.2003 року про придбання зазначеного майна, з мотивів, що в них не зазначено прізвища покупця. Безпідставно також суд не взяв до уваги накладну № 220213 від 26.06.2001 року про придбання ОСОБА_8 меблевої стінки та м'якої частини зі шкіри.

Крім того, зазначила, що суд не дав належної оцінки письмовим поясненням ОСОБА_15, яка стверджувала, що все вилучене майно було придбане ОСОБА_8 та передано їм в користування, зсилаючись на відсутність угоди про передачу майна. Таку позицію суду вважає необґрунтованою, так як арештоване рухоме майно є речами домашнього вжитку і законодавством не передбачено обов'язку укладення письмових угод щодо надання речей в користування між родичами. Апелянт також зазначила, що крім того, що державним виконавцем було описано та арештовано майно, яке не належало боржнику, воно ще й було оцінено із значним заниженням його вартості (м'яка частина зі шкіри оцінена в 600грн.).

З цих підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, пояснила, що крім того, що було описане просила апеляційну скаргу задовольнити.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Тригубенко В.Р., позов не визнав. Заперечення мотивував тим, що дії державного виконавця по опису та арешту майна боржника вчинені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а вимоги апелянта є безпідставними, оскільки при складанні акту державним виконавцем від 02.10.2013 року при виході на місце боржник ОСОБА_16 оглянув описане майно, зазначив по характеристиці майна відсутність деяких деталей тренажера та більярдного столу, що спростовує доводи апелянта про належність цього майна ОСОБА_8 Також колишня дружина ОСОБА_9- ОСОБА_15 при описі майна вказала на зазначене майно, як таке, що належить її колишньму чоловікові. Крім того при вивезенні описаного майна ОСОБА_8 був присутній, знаходився на подвір'ї будинку та не заявляв жодних претензій на це майно. Майно в даний час реалізоване. Скарг боржника щодо оцінки не надходило, заборгованість ОСОБА_9 на даний час теж не погашена. Просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Лисенко В.В. доводи апелянта вважає необґрунтованими. Просить апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши доповідача, представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши їх доказами, колегія знаходить доводи апелянта необґрунтованими, та приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно виконавчого листа №2-4461, виданого Івано-Франківським міським судом 29.04.2010 року на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в солідарному порядку на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1004633,11 грн. 09.07.2010 року державним виконавцем відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції був складений акт опису й арешту рухомого майна боржника -ОСОБА_9 в будинку по АДРЕСА_1, що належав йому, як співвласнику на праві власності (половина другого поверху належала йому, друга половина другого поверху належала його колишній дружині - ОСОБА_15,). Вказаним актом описано та накладено арешт на шість предметів рухомого майна, що знаходилося в частині будинку, виділеного за рішенням суду боржнику, а саме: стіл більярдний, тренажер, магнітофон, м'яка частина, меблева стінка та телевізор, всього на суму 3280 грн., яке прийняв на зберігання відповідач Лисенко В.В. як представник ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ні позивачем, ні його правонаступником не доведено факт належності описаного майна ОСОБА_8, на праві власності, оскільки з умов договору купівлі-продажу більярдних столів, укладеного між СПД ОСОБА_12 та ОСОБА_8, від 25.04.2005 року (а.с.9-10) вбачається, що згідно п.п.3.2,4.1 умов даного договору продавець зобов'язується поставити товар, а покупець прийняти і оплатити товар за ціною вказаною в асортименті (11676грн.), оплата проводиться шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок або внесення коштів в касу продавця, проте доказів оплати більярдного столу ОСОБА_8 не надав. Аналогічно не надано ним доказу оплати тренажера згідно договору на придбання тренажеру №7 від 15.07.2005 року, укладеного між СПД ОСОБА_14 та ОСОБА_8,(а.с.58).

Надані товарні накладні на інше майно теж не можуть слугувати доказом права власності ОСОБА_8 на нього за відсутності доказів проведення ним оплати такого майна.

Щодо доводів апелянта про занижену оцінку описаного та арештованого майна, то такі доводи теж не заслуговують на увагу, оскільки не погодження сторін виконавчого провадження з оцінкою арештованого майна є окремим предметом оскарження, розглядається в іншому порядку та не має відношення до даного спору.

Відповідно до змісту ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і звільнення його з під арешту.

Відповідно до змісту ст.ст.10, 11, 58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та їх представниками.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано повно та всесторонньо, їм дано правильну правову оцінку, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317, 319, 323-325 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили.

Судді: Г.І. Шалаута

Р.Й. Матківський

А.І. Шишко