Рішення № 39620222, 26.06.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

провадження № 22ц/790/4492/14 Головуючий 1 інст. - Курганникова О.А.

Справа №641/9204/13-ц Доповідач - Шаповал Н.М.

Категорія: житлові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Кіпенка І.С.,

Котелевець А.В.,

при секретарі - Макаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення, зняття з реєстрації,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила усунути їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 та зняття його з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що спірна квартира належить їй на підставі договору купівлі - продажу від 17.10.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_4, зареєстрованого в КП «ХМ БТІ» 18.11.2003 року, реєстраційний № 2447190. Оскільки відповідачем була продана квартира АДРЕСА_1, яка належала матері позивача, станом на 2007 рік у ОСОБА_2 не було реєстрації, позивач останнього прописала в спірній квартирі.

Згодом, у позивачки виникла необхідність проживати у спірній квартирі, але на теперішній час в ній мешкає відповідач ОСОБА_2, відмовляється звільнити квартиру та знятися з реєстрації, чим перешкоджає ОСОБА_3 в користуванні її власністю.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 - задоволено частково.

Усунено ОСОБА_3 перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_2.

Виселено ОСОБА_2 з усіма з ним проживаючими з квартири АДРЕСА_2.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

З таким рішенням суду не погодився ОСОБА_2 та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню за таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що проживання ОСОБА_2 у квартирі позивачки, яка належить їй на праві приватної власності, обмежує останню у здійсненні прав на користування, володіння і розпорядження власністю.

Проте, погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 (а.с.4,5, 9).

Згідно ст. 150 ЖК Української РСР та ч.1 ст.383 ЦК України громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Згідно довідки КП «Жилкомсервіс» дільниця №24 від 20 серпня 2013 року у спірній квартирі з серпня 2007 року зареєстрований ОСОБА_2, який є сином позивачки (а.с.10).

Відповідно до ст. 156 ЖК України та 405 ЦК України право члена сім'ї власника будинку, який не є його співвласником, на користування цим будинком обумовлено наявністю сімейних відносин із власником і спільним із ним проживанням у цьому будинку. Відповідно до вимог ст. 405 ЦК України члени родини власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 є сином та членом сім'ї ОСОБА_3

З врахуванням вищезазначених положень закону вбачається, що право користування членів сім'ї власника квартири кореспондується та є похідним від права власності на квартиру.

Відповідно до п. 34 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК України не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

У зв'язку із цим під час розгляду позовів про виселення, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

Між тим, відповідач є сином ОСОБА_3, проживає у спірній квартирі, користується нею і був вселений з дозволу позивачки. А тому, посилання позивачки на норми ст.. 391 ЦК України не є підставою для виселення.

Доводи апеляційної скарги підтверджуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Судова колегія, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, визнає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням апеляційною інстанцією нового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 травня 2014 року - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення, зняття з реєстрації - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого касаційного спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: