Рішення № 39611979, 02.07.2014, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/1522/14-ц

Провадженя № 2/266/634/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2014 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі

головуючого судді Шишиліна О.Г.,

при секретарі при секретарі Маросіній Є.М.,

за участю

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Головко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства «ММК ім.. Ілліча», третя особа Державна інспекція України з питань праці, в особі Територіальної Державної Інспекції з питань праці у Донецькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати в сумі 2985,73 грн., компенсації втрати частки заробітної плати в сумі 543,56 грн., за період з 01.03.2003р. по 08.07.2013р., а також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 09.07.2013р. по час винесення судом рішення із розрахунку 1028,22 грн., за один робочий день по кількості робочих днів та моральну шкоду в сумі 5000 грн. Свої вимоги обґрунтував тим, що за період роботи на підприємстві йому заробітна плата не індексувалася, у зв'язку із чим виникла заборгованість. Оскільки відповідач відмовляється виплатити ці грошові кошти йому завдано моральної шкоди, що полягає у додаткових зусиллях для пошуку додаткового підробітку, з метою нормального забезпечення його родини.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги, надали пояснення аналогічно викладеним в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову вказував, що позивач не довів обґрунтованість заявлених позовних вимог належними доказами. Також посилався на те, що порушень трудового законодавства з боку ПАТ «ММК імені Ілліча» немає, бо усі належні до сплати позивачу виплати останньому відповідач виплачував своєчасно шляхом поетапного підвищення заробітної плати. Зазначає також, що розрахунки нарахованої суми індексації та компенсації надані на вимогу суду не можуть братись до уваги, бо протягом зазначеного періоду часу комбінат підвищував заробітну плату позивачу з урахуванням прогнозованого рівня інфляції. Внаслідок відсутності боргу з індексації заробітної плати у позивача відсутнє право на отримання компенсації за затримку у її виплаті. Зазначав також, що на підставі переліченого немає законних підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку в розрахунку при звільненні, крім того позивачем було пропущено передбачений законом строк для захисту свого права в частині стягнення середнього заробітку. В будь-якому разі просив застосувати суд принцип співрозмірності при визначенні суми середнього заробітку позивачу. На підставі переліченого просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, вислухав сторони, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою по справі від 24.04.2014р. було витребувано за клопотанням позивача у відповідача певні документи, які останнім було надані частково. В судовому засіданні на остаточному виконанні відповідачем вказаної ухвали позивач не наполягав, вказав, що по справі достатньо доказів, просив продовжити розгляд справи та розглянути за наявними в справі доказами.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що позивач з 11.10.1996 року по 08.07.2013р. року перебував у трудових відносинах із «ММК імені Ілліча» (а. с. 3-10).

За вказаний період позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, що підтверджується довідкою ПАТ «ММК імені Ілліча», та розрахунковими листами (а. с. 14-15, 60-100).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції від 1 січня 2003 року).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Індекс споживчих цін є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а порогом індексації є величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

За ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Структуру заробітної плати визначено у ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

За ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з п. п. 2.2.7 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5.

За ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України своїм рішенням від 15 жовтня 2013 року № 9рп/2013 визначив, що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, саме як складових належної працівнику заробітної плати, без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Суд розглядом справи встановив, що суми індексації заробітної плати та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати є складовими частинами заробітної плати (додатковою заробітною платою).

Таким чином в разі порушення законодавства про оплату праці в частині виплати індексації заробітної плати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому до виплати сум індексації та компенсації без обмеження будь-яким строком.

Згідно до ч. ч. 1-4 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

На підставі ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому за ч. 1 ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Визначення правил обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, закріплено у «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Згідно до п. 1-1 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з 6 березня 2003 року (дати опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 1 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З наданого представниками відповідача розрахунку індексації заробітної плати позивача з компенсацією за затримку у виплаті, починаючи з березня 2003 року, по липень 2006 року сума нарахованої індексації становить 527,04 грн., а сума нарахованої компенсації відповідно становить 543,56 грн. У той же час з вказаного розрахунку вбачається, що починаючи з серпня 2006 року позивачу нараховувалась індексація випереджаючим шляхом на підставі підвищення заробітної плати, внаслідок чого за вказаний період відсутня заборгованість з індексації та компенсації у відповідача перед позивачем (а. с. 44).

З огляду на викладені обставини, суд відхиляє посилання відповідача на те, що підвищення позивачу заробітної плати «ММК імені Ілліча» проводив випереджаючим шляхом за період з березня 2003 року по липень 2006 року з урахуванням прогнозованого рівня інфляції.

До такого переконання суд приходить з огляду на те, що ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» набрала чинності 31 березня 2005 року на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України».

При цьому зміни до «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в частині можливості нараховувати заробітну плату випереджаючим шляхом, враховуючи прогнозований рівень інфляції, були внесені на підставі Постанови Кабінету Міністрів від 17 травня 2006 року № 690 «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення», що набрала чинності 25 травня 2006 року, та за якою було «Порядок проведення індексації грошових доходів населення» доповнено абзацами 4, 5, 6 та 7, де було визначено порядок підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції.

Таким чином механізм реалізації положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було введено у дію лише з 25 травня 2006 року.

Суд зазначає при цьому, що заборгованість з індексації заробітної плати та компенсації позивачу за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в розмірі 1070,60 грн. утворилась у відповідача до практичної реалізації положень ч. 5 цьому,ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на підставі «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», що підтверджується наданим представниками «ММК імені Ілліча» розрахунком.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що заробітна плата позивача підвищувалась відповідачем випереджаючим шляхом за період з березня 2003 року по липень 2006 року із урахуванням прогнозного рівня інфляції при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією.

Зазначене свідчить про наявність факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу індексації заробітної плати з компенсацією за затримку у її виплаті за цей період.

Позивач в судовому засіданні погодившись з розрахунком відповідача компенсації втрати частки заробітної плати в розмирі 543,56 грн., разом з тим не згоден з сумою індексації по заробітній платі яка повинна дорівнювати в період з 01.03.2003 по 08.07.2013р. в сумі 2985,73 грн. При тому розрахунок індексації надав за період з січня 2004р. по липень 2013р. (а.с.16, 102)Від проведення бухгалтерської експертизи відмовився.

При цьому суд погоджується з доводами представників «ММК імені Ілліча» щодо відсутності боргу з індексації та компенсації перед позивачем, починаючи з 1 серпня 2006 року, бо позивач не довів у цій частині заявлені ним позовні вимоги.

Натомість суд дійшов висновку, що відповідач виплачував у відповідності до положень ч. 5 ст. 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» позивачу випереджаючим шляхом заробітну плату з урахуванням прогнозного рівня інфляції, починаючи з 1 серпня 2006 року по 20 грудня 2010 року. Про що видані були відповідні накази. (а.с. 103-138).

Враховуючи, що матеріалами справи були спростовані доводи позивача щодо наявності заборгованості перед ним у відповідача по індексації доходів та компенсації за затримку у виплаті за період з серпня 2006 року по липень 2013 року, то в цій частині заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі переліченого суд встановив, що розмір заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації за затримку у її виплаті у «ММК імені Ілліча» перед позивачем становить загальний розмір 1070,60 грн.

Враховуючи, що згідно положень наведених нормативних актів індексація заробітної плати разом із компенсацією входять до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, які не зазначені у наданому представниками відповідача розрахунку, то суд приходить до висновку, що при виплаті відповідачем позивачу відповідних сум належить утримати з вказаних сум передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Суд зазначає, що строки звернення до суду із вказаним позовом про стягнення індексації та компенсації позивачем не було пропущено, бо індексація та компенсація входять до структури заробітної плати, а стягнення заборгованості по заробітній платі не обмежується строком давності.

На підставі переліченого заявлені позовні вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню за період з березня 2003 року по липень 2006 року, оскільки саме у вказаний проміжок часу в ПАТ «ММК імені Ілліча» сформувалась перед позивачем заборгованість по нарахованим сумам індексації заробітної плати та компенсації за затримку у виплаті.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

Оскільки розглядом справи було встановлено, що відповідач фактично не розрахувався при його звільненні, то строки для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за затримку в розрахунку для позивача не сплили, тому посилання представників відповідача про необхідність відмовити у позові з цих підстав не ґрунтуються на законі.

Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Така сама правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України: від 3 липня 2013 р. у справі N 6-60цс13; від 20 листопада 2013 р. у справі N 6-114цс13.

Суд на підставі викладеного, вважаючи обґрунтованою вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку із ним по індексації заробітної плати при його звільненні, та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, вирішує питання про розмір стягуваної суми, виходячи з наступного.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивач працював на умовах загального 40 годинного тижня.

Згідно довідки №1/98507 від 02.06.2014 наданого суду відповідачем розрахунку середнього заробітку позивача вбачається, що середньоденна заробітна плата при восьми годинному робочому дні склала 1028,22 грн., з чим погодився позивач (а.с. 59).

Згідно із цим суд зазначає, що в межах заявлених позовних вимог з моменту звільнення позивача з ПАТ «ММК імені Ілліча» по день ухвалення рішення (з 09.07.2013р. по 02.07.2014 року) минуло 247 робочі дні.

На підставі довідки-розрахунку, наданої суду представниками відповідача щодо середньоденного заробітку позивача, вбачається, що сума середнього заробітку за період з часу затримки у розрахунку із позивачем при звільненні на час ухвалення рішення становить 247 дні х 1028,22 грн. = 253970,34 грн.

Таким чином суд встановив, що розмір середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні по день ухвалення рішення суду складає 253970,34 грн.

При цьому при вирішенні питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з того, що в разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, що викладено у правових позиціях Верховного Суду України в постановах від 3 липня 2013 року (справа № 6-60цс13) та від 20 листопада 2013 року (справа №№ 6-114цс13).

Враховуючи, що позивачем було заявлені вимоги по індексації в сумі 2985,73 грн., що є 5,6 частки від суми індексації на яку він має право, тобто 527,04 грн. та враховуючи, що розмір цієї частки є істото меншим від суми середнього заробітку, а також враховуючи те, як пояснив в судовому засіданні позивач вимога до відповідача про спірність сум індексації та компенсації у нього виникла у кінці березня 2014р., до цього вважав, що відповідач з ним розрахувався повністю, тому не пред'являв до нього вимог, суд вважає, що розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача повинен становити 5000 грн.

Відповідно до ст..2371 КЗпП України на користь позивача з урахуванням співмірності та справедливості підлягає відшкодуванню моральної шкоди 300 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 243,60 грн., від сплати якого за законом позивача звільнено.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «ММК ім.. Ілліча» (код 00191129) на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1) заборгованість з індексації та компенсації за затримку виплати заробітної плати за період з 01.03.2003р. по 08.07.2013р. в сумі 1070,60 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні 5000 грн. з утриманням з вказаної суми при виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів, та моральну шкоду 300 грн.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути з Публічного Акціонерного Товариства «ММК ім.. Ілліча» (код 00191129) в дохід держави судовий збір в розмірі 243 гривень 60 коп. за наступними реквізитами: код бюджетної класифікації доходів 22030001 «Судовий збір» Приморський районний суд м. Маріуполя, код ЕДРПО 02895641, розрахунковий рахунок 31218206700055; одержувач - УДКСУ в м. Маріуполі (Приморський район); ЄДРПОУ - 37989721, МФО 834016, банк: ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі, через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Шишилін О. Г.