Ухвала суду № 39611456, 02.07.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3361/14 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.В. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

02 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Кобаля М.І.,

Петрика І.Й.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.03.2014 року №0000882202.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, вислухавши пояснення представників учасників процесу, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.03.2014 року №0000882202, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період з 13.11.2013 року по 10.12.2013 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена планова виїзна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» (правонаступником якого є позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 24.12.2013 року №2130/26-53-22-02-21/31241449 та акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» в частині правильності нарахування та сплати податку на прибуток за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року від 26.02.2014 року №339/26-53-22-02-21/30182021 (у зв'язку з поданням товариством заперечення до акту перевірки), якими встановлено порушення позивачем пп.153.8.3 п.158.3 ст.158, пп.135.5.4, п.135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 200 550,00 грн., а саме: півріччя 2012 року - 179 715,00 грн.; три квартали 2012 року - 20 835,00 грн. (надалі - акт перевірки).

На підставі викладеного вище, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 11.03.2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000882202, яким Відкритому акціонерному товариству «Страхова компанія «Нова» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток страхових організацій у загальному розмірі 300 825,00 грн., з яких за основним платежем - 200 500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 100 275,00 грн.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України в редакції, що діяла у перевіряємий період, інші доходи, зокрема, включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

З 01.04.2011 року особливості оподаткування страховика визначені ст. 156 Податкового кодексу України.

Згідно п. 156.1 ст. 156 Податкового кодексу України, до доходів страховика, крім доходів, передбачених статтями 135 і 136 цього Кодексу, належать також доходи від страхової діяльності. Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді: страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування.

При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування (пп. 1) пп. 156.1.1 п. 156.1 ст. 156).

Як вбачається з матеріалів справи, АТ «СК «НОВА» на підставі Договору облігаторного непропорційного страхування № 6 від 01.03.2012 року (надалі - Договір облігаторного перестрахування) передало у перестрахування ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-фонд» (код ЄДРПОУ 30303336) зобов'язання після перевищення пріоритету Перестрахувальника виплати в межах своєї відповідальності збитки, що можуть настати після виплат Перестрахувальником (АТ «СК «НОВА») страхових відшкодувань за договорами добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров'я) та Договору факультативного пропорційного перестрахування № 93 від 28 серпня 2011 року (надалі - договір факультативного перестрахування) передало у перестрахування ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» ризик «Перерва у діяльності» за Договором добровільного страхування майна № 2976 від 26 липня 2011

Крім того, між АТ «СК «НОВА» (Страховик), Приватне акціонерне товариство «Лозівський ковальсько-механічний завод» (Страхувальник) та ПАТ «ОТП Банк» (Вигодонабувач) був укладений Договір № 2976 добровільного страхування майна від 26 липня 2001 року та Додаткова угода № 1 до Договору від 26 липня 2011 року, в якій зазначено умови страхування за ризиком «Перерви у діяльності», який був перестрахований за Договором факультативного перестрахування. Договір страхування був укладений на користь Вигодонабувача в рахунок погашення заборгованості Страхувальника перед Вигодонабувачем за Договором про надання кредитної лінії № СЯ 08-203/700 від 25 червня 2008 року та Договором про надання кредитної лінії № СЯ 08-204/700 від 26 червня 2008 року, тобто укладання Договору страхування було умовою банку для отримання кредитної лінії Приватним акціонерним товариством «Лозівський ковальсько-механічний завод».

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що предметом спірних правочинів є перестрахування відповідальності позивача за прийнятими на себе зобов'язаннями згідно укладених ним договорів страхування.

Колегія суддів зазначає, що відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб регулюються Законом України від 07.03.1996, № 85/96-ВР "Про страхування".

Поняття "страхування" міститься у ст. 1 Закону України № 85/96-ВР, відповідно до якої, це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування та за згодою страхувальника кількома страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки (ст. 11 Закону)

При цьому, відповідно до ст. 12 Закону України № 85/96-ВР перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Відповідно до статті 987 ЦК України за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Згідно статті 30 Закону України "Про страхування", якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про страхування" страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів у страхуванні та перестрахуванні здійснюється як виключний вид діяльності і може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою відповідно із страхувальником або перестрахувальником, інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

Згідно Положення про обов'язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя, страховик зобов'язаний на будь-яку дату дотримуватися нормативів диверсифікованості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя (далі - нормативи диверсифікованості активів), встановлених у пункті 2 цього розділу. До суми прийнятних активів, яка розраховується з метою дотримання нормативу достатності активів, включаються активи, такі як, зокрема, права вимоги до перестраховиків - разом не більше 50 відсотків страхових резервів (крім частки перестраховиків у резерві заявлених, але не виплачених збитків).

Враховуючи наведені норми права, колегія суддів апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що укладання сторонами відповідних договорів перестрахування є обов'язком позивача, оскільки страхова сума договорів добровільного медичного страхування склала 54 933 615 грн., та страхова сума договору №2976 добровільного страхування майна від 26 липня 2011 року склала 47 468 000 грн., в той час, як статутний капітал позивача складає 30 000 000 грн.

Окрім того, на підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин із контрагентами.

Необґрунтованим є посилання апелянта на те, що позивач страхову діяльність не здійснює, оскільки свої страхові зобов'язання перед страхувальниками передав у перестрахування ПрАТ «Прогрес-фонд», а тому відповідно вимог п.п.135.5.4, п. 135.4 ст.135 Податкового кодексу України вищевказані оплати від страхувальників мав віднести не до доходів від страхової діяльності, а до інших доходів платника податків за звітний податковий період (як безповоротна фінансова допомога).

Так, судом першої інстанції встановлено, що за період з 01 січня 2012 року по день слухання справи у суді першої інстанції АТ «СК «НОВА» здійснила виплати в розмірі 3 132 491,70 грн. по договорам добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров'я), з чим працівники ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ознайомлені, про що зазначено в п. 2.7 Акту про використані документи, що дає підстави вважати, що позивач фактично здійснював свою страхову діяльність та сплачував страхові відшкодування відповідно до умов договорів страхування.

Не бере до уваги колегія суддів і посилання апелянта на Акт про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» №445/2250/30303336 від 19.07.2013 року від ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, з огляду на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, тощо не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції зауважує, що у разі порушення контрагентами по ланцюгу постачання послуг чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме для таких платників податків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не надано вагомих доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконаний.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.160, 198, 200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 07.07.2014 року.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: М.І. Кобаль

І.Й.Петрик

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Кобаль М.І.

Петрик І.Й.