Ухвала суду № 39609871, 02.07.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чучко В.М.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2014 року справа №805/1803/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Василенко Л.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 р. у справі № 805/1803/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотехнотранс" до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 січня 2014 року №0000072200/918,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотехнотранс" звернулось до суду з позовом до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 січня 2014 року №0000072200/918.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 р. у справі № 805/1803/14 адміністративний позов задоволено повністю, внаслідок чого, скасовано податкове повідомлення-рішення Добропільської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 28 січня 2014 року № 0000072200/918 про збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "Автотехнотранс" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 71 966,00 грн. (у тому числі: основній платіж - 57 573,00 грн., штрафні санкції - 14 393,00 грн.).

Не погодившись з судовим рішенням, Добропільська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 р. у справі № 805/1803/14 про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТОВ «Автотехнотранс» відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, надали письмові заяви про розгляд справу у відсутність їх представників. Колегія суддів розглядає дану справу відповідно до вимог ст. 197 КАС України у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотехнотранс" є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Добропільській ОДПІ з 09.02.2008 року є платником податку на додану вартість (т. 1 а.с. 181-183).

В період з 23.12.2013 року по 27.12.2013 року Добропільською ОДПІ проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Автотехнотранс" з питання повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійснені господарських операцій з ТОВ "Донецьквуглезбагачення" за період з 01.07.2013 року по 31.08.2013 року, про що складено акт від 10.01.2014 року № 3/22-0/35237111 (т.17-30).

За висновками акту перевірки ТОВ "Автотехнотранс" порушено п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого безпідставно завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на 57 573,00 грн., у тому числі: за липень 2013 року - 34 180,00 грн., за серпень 2013 року - 23 393,00 грн. Перевіркою не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ "Автотехнотранс" з придбання дизпалива у липні-серпні 2013 року у ТОВ "Донецьквуглезбагачення" на загальну суму 345 438,00 грн., у тому числі ПДВ - 57 573,00 грн. та подальшого його (дизпалива) використання у господарської діяльності.

За наслідками перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 28.01.2014 року № 0000072200/918 про збільшення ТОВ "Автотехнотранс" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 71 966,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 57 573,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 14 393,00 грн. (т.1 а.с. 15-16).

До даних висновків податковий орган прийшов з підстав не надання до перевірки товарно-транспортних накладних та інформації, щодо фактичного руху та зберігання ПММ у місцях зазначених у специфікаціях, а також довідки ДПІ у Будьоннівському районі м. Донецька від 21.10.2013 року № 168/05-61-22-01/36887724, відповідно до якої Добропільська ОДПІ дійшла висновку про нікчемність правочину, укладеному між ТОВ "Автотехнотранс" та ТОВ "Донецьквуглезбагачення", у зв'язку з чим на порушення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України придбання ТОВ "Автотехнотранс" у контрагента товарів з метою їх використання у господарській діяльності не відбулося, оскільки фактичний рух товару (паливно-мастильних матеріалів) не здійснювався Тобто, відповідачем визначено що господарські операції між позивачем та його контрагентом не спричинили реального настання правових наслідків, а отже правочини є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Так, згідно висновку Довідки від 21.10.2013 року № 168/05-61-22-01/36887724 ДПІ у Будьоннівському районі м. Донецька, звіркою неможливо підтвердити реальність здійснення операцій ТОВ "Донецьквуглезбагачення" по придбанню товарів у ТОВ "Триест-Дон" з період липень 2013 року, встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 185 Податкового кодексу України. (т.1 а.с. 27, т.2 а.с.51-65).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з реальності господарської діяльності між позивачем та його контрагентом ТОВ "Донецьквуглезбагачення", оскільки у судовому засіданні ці обставини доведенні даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції виходячи з наступного.

Спірною обставиною у справі є обґрунтованість зроблених відповідачем висновків щодо неможливості реального виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ "Донецьквуглезбагачення".

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), суб'єкти господарської діяльності, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності (далі - підприємства), зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Статтею 8 Закону № 996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Підприємство самостійно:

- визначає облікову політику підприємства;

- обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

- розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

- затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

За змістом ст. 9 Закону України № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву підприємства, установи, від імені яких складений документ;

- назву документа (форми), код форми, дату і місце складання;

- зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі);

- посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно п. 8 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р., відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Тобто, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як вбачається з акту перевірки, під час перевірки відповідачем були використані первинні та бухгалтерські документи: договір від 01.09.2011 року № 01/09/1, специфікації до договору, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення за листопад 2013 року, відомості по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками" за липень-серпень 2013 року, акти списання дизпалива від 31.07.2013 року та від 31.08.2013 року, сертифікат відповідності, паспорт якості, довідка про наявність складських приміщень, довідка про наявність автотранспорту, декларації з ПДВ за липень-серпень 2013 року з додатками № 5 до них, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, інформація з Аналітичної системи співставлення, Обліку платників податків, Обробки податкової звітності Системи "Податковий блок".

Суд, аналізуючи дії відповідача зазначив, що Добропільською ОДПІ в акті перевірки не наведено будь- яких зауважень до первинних документів які були надані ТОВ "Автотехнотранс".

Реальність господарсько-фінансової операції позивача у липні-серпні 2013 року з ТОВ "Донецьквуглезбагачення" підтверджується наступними бухгалтерськими документами: договором від 01.09.2011 року № 01/09/1пр між ТОВ "Автотехнотранс" (Покупець) та ТОВ "Донецьквуглезбагачення" (Постачання) на постачання товару, найменування, ціна, строки та умови постачання якого вказуються у Специфікаціях до договору. Строк дії договору з моменту його підписання сторонами до 31.12.2013 року (з урахуванням додаткової угоді від 28.12.2012 року № 1) з правом пролонгації на один рік на тих самих умовах, передбачених договором (т.1 а.с. 40-42, 43).

Постачання дизельного палива ТОВ "Донецьквуглезбагачення" на адресу ТОВ "Автотехнотранс" та його оплата підтверджено також рахунками-фактурами, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями.

Апелянт посилається на те, що позивачем не надані товарно - транспортні накладні та інформація, щодо фактичного руху та зберігання ГТММ у місцях зазначених у Специфікаціях.

Однак зазначені доводи апелянта були досліджені судом першої інстанції та не прийняти до уваги,що погоджується судом апеляційної інстанції, оскільки спростовуються первинними документами.

Як встановлено у справі ,основним видом діяльності ТОВ "Автотехнотранс" є діяльність з надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, який є у власності підприємства, а саме: автомобілі КрАЗ -43шт., КАМАЗ-4 шт., БеЛаЗ-1 шт., екскаватор АТЭК-881-2 шт., бульдозер Т-170-2 шт.,автомобілі ГАЗ-4 шт., погрузчик МоАЗ-2 шт. (т.1 а.с.216).

У зв'язку з відсутністю у ТОВ "Автотехнотранс" автозаправного пункту (зокрема: цистерн) для зберігання придбаного дизпалива та надання підприємством автотранспортних послуг, позивачем укладено з підприємствами договори зберігання дизпалива, які вказані у специфікаціях до договору від 01.09.2011 року № 01/09/1пр , а саме :

-Договор зберігання № 02/12/12хр від 31.12.2012 р. укладений між ТОВ «Автотехнотранс» та ГОВ «ЦЗФ «Селидівська»:

-Договор зберігання № 02/12/1 Іхр від 30.12.2011 р. укладений між ТОВ «Автотехнотранс» та ТОВ «ЦЗФ «Пролетарська»;

-Договор зберігання № 02/08/1 Іхр від 15.08.2011 р. укладений між ТОВ «Автотехнотранс» та ПП «ЛАНА ОЙЛ»;

-Договор зберігання № 02/04/1 Зхр від 08.04.2013 р. укладений між ТОВ «Автотехнотранс» та ТОВ «ЦЗФ «Торезська».

Отже придбане дизпаливо автотранспортом доствлялось на місце його зберігання відповідно до специфікації до договору, що також підтверджується актами приймання-передачі продукції на зберігання, та передання зі зберігання, платіжними дорученнями, актами звірки розрахунків тощо, які надані позивачем до матеріалів справи.

Наведеним контрагентам позивачем також надавалися автотранспортні послуги згідно укладеним відповідним договорам , що підтверджується товарно-транспортним накладними щодо поставки дизпалива (т.2 а.с.139-156).

Використання дизпалива ТОВ "Автотехнотранс" підтверджено відомостями на відпуск нафтопродуктів (за формою 16-НП) та відомостями на відпуск паливно-мастильних матеріалів (т.2 а.с. 160-249).

Оцінивши приєднані до справи копії первинних документів, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження та прийняв у якості належних та допустимих доказів, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Всі ці вимоги позивачем дотримані.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6).

Згідно з вимогами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Оскільки ТТН не входить до переліку документів на підставі яких платник податків повинен вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування , то оформлення неналежним чином ТТН не є підставою для не включення витрат з придбання ТМЦ до складу валових витрат. Зазначене включення позивачем правомірно здійснене на підставі відповідних видаткових накладних та податкових накладних постачальника, які є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІУ та відповідають її вимогам.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що органом державної податкової служби, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що зазначений вище правочин є таким, що не відповідає моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, спрямований на не реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Не повне заповнення товаро-транспортної накладної, або відсутність інформації в технічній документації не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 квітня 2014 р. у справі № 805/1803/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Судді Т.Г.Арабей

Л.А.Василенко

І.В.Геращенко