Ухвала суду № 39604504, 12.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2014 рокусправа № 804/3535/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Щербака А.А. Баранник Н.П.

за участю секретаря судового засідання: Фірсік Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури", Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі № 804/3535/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.07.2012 року № 0000312210, № 0000322210 та № 000332210.

Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з висновками відповідача, що агентські договори, як укладено між позивачем та ТОВ «Веста - Дніпро», ТОВ «Залізничне машинобудування - Торговий дім Нововолинській ливарний завод», ТОВ «Пром Альянс ЛТД» та Danstar Projects Limited (Віргінські острови) не пов'язані з господарською діяльністю позивача, тобто відсутній зв'язок між фактом придбання послуг та господарською діяльністю позивача. Також не погоджується з твердженням відповідача про те, що позивач не в праві включати до від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток збитки, які виникли у зв'язку з продажем позивачем своєї продукції за цінами нижче собівартості продукції, оскільки чинним законодавством в т.ч. і Податковим кодексом не заборонено реалізовувати товари чи послуги за цінами нижчими ніж їх собівартість. Ціни за якими реалізуються товари чи послуги повинні дорівнювати рівню звичайних цін на дані товари чи послуги. Крім того, відповідачем не доведено реалізацію товару нижче собівартості, а товариство за вказаний відповідачем період отримало дохід. Крім того, висновок відповідача про те, що позивач не має права на віднесення до складу витрат операційної діяльності нарахованих відсотків за договором кредиту, не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Щодо невиконання висновків попередньої перевірки та як слідство відповідачем зменшено позивачу витрати за 2-4 квартали 2011 року на суму 1 897 224,58 грн., то такі висновки зроблені з порушенням норм чинного законодавства, оскільки результати попередньої перевірки оскаржувались та на час цієї перевірки бор не був узгоджений.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013р. позов було частково задоволено. Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000322210 від 17.07.2012 року на суму 3 444 948,00

грн. Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000332210 від 17.07.2012 року на суму 266 703,38 грн. Визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення від 17.07.2012 року № 0000312210. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

На вказане рішення суду позивачем та відповідачем подані апеляційні скарги в яких посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права просять позивач скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині позов задовольнити, відповідач просить скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та в цій частині у задоволення позову відмовити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було проведено в період з 07.05.2012 по 12.06.2-12 документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року., за результатами якої складено Акт № 565/221 від 19.06.2011року,

Перевіркою встановлені порушення зокрема: 138, 150 ПК України, 198 ПК України.

Так відповідачем зазначено, що відсутній безпосередній зв'язок між витратами позивача на виплату винагороди по агентським договорам, які укладені з контрагентами ТОВ «Веста - Дніпро», ТОВ «Залізничне машинобудування - Торговий дім Нововолинській ливарний завод», ТОВ «Пром Альянс ЛТД» та Danstar Projects Limited (Віргінські острови) та його господарською діяльністю, оскільки наслідком виконання агентських договорів стало укладення договорів купівлі-продажу продукції позивача з контрагентами, з яким позивач раніше мав господарські відносини; первинні документи, які підтверджують факт надання агентських послуг не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік і фінансову звітність в Україні»; позивач має у штаті працівників, які працюють для пошуку нових споживачів та укладення х ними договорів; реалізація готової продукції за цінами нижче собівартості не може призводити до виникнення витрат, що пов'язані з веденням господарської діяльності, оскільки витрати що перевищують доходи не можуть враховуватися в податковому обліку, так як такі операції не відповідають основному принципу господарської діяльності - отримання прибутку; оскільки позивач не визнає існування кредитного договору, у зв'язку з його оскарженням у суді, не сплачує фактично відсотки за користування кредитними коштами, а тому не в праві відносити до складу витрат операційної діяльності нараховані відсотки у період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року; позивач неправомірно не зазначив у декларації за 2-4 квартали 2011 року суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податковим на прибуток у розмірі 1 897 224,58 грн., оскільки дана сума виникла на підставі акту перевірки від 16.06.2011 року №517/231/03326877 та є узгодженими податковим зобов'язанням; позивач включив до податкового кредиту двічі суми податку на додану вартість за червень, липень, жовтень 2011 року та лютий 2012 року на суму 22 011,77 грн. згідно податкових накладних ТОВ «Інформмакрет № 7 від 23.06.2011 року, ДП «Придніпровська залізниця»№ 649/100 від 30.06.2011 року, ТОВ «Пром Альянс ЛТД» № 166 від 08.07.2011 року, ТОВ «Південтест» № 30 від 05.10.2011 року та № 27 від 05.10.2011 року, ТОВ «Надра Приазов'я" № 15 від 20.02.2012 року.

За результатами перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.07.2012 року № 0000312210 про збільшення податку на прибуток на суму 95683,25 грн., №0000322210 на суму завищення від'ємного значення з податку на прибуток 3 750 539,00 грн. та №000332210 на суму завищення від'ємного значення з податку на додану вартість - 288 715,00 грн.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Веста - Дніпро», ТОВ «Залізничне машинобудування - Торговий дім Нововолинській ливарний завод», ТОВ «Пром Альянс ЛТД» та Danstar Projects Limited (Віргінські острови).

Суд першої інстанції досліджуючи взаємовідносини позивача із зазначеними контрагентами з посиланням на невиконання позивачем п.161.3 ст. 161 ПК України стосовно контрагента що знаходиться в офшорній зоні частково задовольнив позовні вимоги.

Саме з цих підстав позивачем і дуло подано апеляційну скаргу в якій зазначають про неврахування судом першої інстанції норм с. 161.2 ст. 161 ПК України.

Так судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Пром Альянс ЛТД» укладено Агентський договір № б/н від 01.06.2011 року, у відповідності до умов якого позивач надав ТОВ «Пром Альянс ЛТД» монопольне право на виконання агентських функцій по маркетингу і сприяння продажу товару позивача, а останній зобов'язувався після підписання акту виконаних робіт оплатити послуги ТОВ «Пром Альянс ЛТД». Між позивачем та ТОВ «Залізничне машинобудування - Торговий дім Нововолинській ливарний завод» укладено Агентський договір № 331 від 31.03.2010 року, у відповідності до умов якого позивач надав ТОВ «Залізничне машинобудування - Торговий дім Нововолинській ливарний завод» монопольне право на виконання агентських функцій по маркетингу і сприяння продажу товару позивача, а останній зобов'язувався після підписання акту виконаних робіт оплатити послуги ТОВ «Залізничне машинобудування - Торговий дім Нововолинській ливарний завод». Між позивачем та ТОВ «Веста - Дніпро» укладено агентський договір № 42/11 від 04.04.2011 року, у відповідності до умов якого позивач надав ТОВ «Веста - Дніпро» монопольне право на виконання агентських функцій по маркетингу і сприяння продажу товару позивача, а останній зобов'язувався після підписання акту виконаних робіт оплатити послуги ТОВ «Веста - Дніпро». Між позивачем та Danstar Projects Limited (Віргінські острови) укладено Договір про надання послуг № 67/11 від 30.11.2011 року, у відповідності до умов якого Danstar Projects Limited (Віргінські острови) зобов'язувалась надати позивачу рекламні, інформаційні та маркетингові послуги, а також послуги зі стимулювання збуту товарів позивача, а позивач зобов'язався після підписання акту виконаних робіт оплатити послуги Projects Limited (Віргінські острови).

Факт надання послуг та наявність первинних документів встановлена як відповідачем так і не спростована в судовому засіданні. На момент надання позивачу послуг, складання актів виконання договорів були платниками податку на додану вартість та в праві були виписувати податкові накладні.

Враховуючи те, що основною метою укладених договорів позивача з контрагентами ТОВ «Веста - Дніпро», ТОВ «Залізничне машинобудування - Торговий дім Нововолинській ливарний завод», ТОВ «Пром Альянс ЛТД» та Danstar Projects Limited (Віргінські острови) слугувало просування продукції, яку виробляє позивач та ринку та продаж такої продукції, то суд вважає, витрати понесенні позивачем на оплату послуг за вказаними вище агентськими договорами прямо пов'язані з господарською діяльністю позивача, під якою розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Згідно п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до інших витрат включаються, зокрема, адміністративні витрати, до яких віднесено витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт та наданням послуг в т.ч. оплату праці та комісійні винагороди продавцям торговим агентам та працівника підрозділів, що забезпечують збут.

Оскільки адміністративні витрати, до яких віднесено витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт та наданням послуг в т.ч. оплату праці та комісійні винагороди продавцям торговим агентам та працівника підрозділів, що забезпечують збут, прямо не віднесено Податковим кодексом України до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які перераховано у п. 138.8 ст. 138 ПК України, то останні визнаються того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Одночасно суд зазначає, що згідно п. 139.1.13 ст. 139 ПК України до складу витрат не включаються у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами у випадку, якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 статті 161 цього Кодексу

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року № 143-р «Про перелік офшорних зон» до офшорних зон віднесено Віргінські острови (США) та Британські Віргінські острови.

Позивач не спростовує що контрагент Danstar Projects Limited має своїм місцезнаходженням Віргінські острови (офшорна зона) та надав позивачу послуги з маркетингу, реклами.

Проте як визначає позивач, товариством віднесено до витрат на оплату вартості таких послуг 85% вартості від всієї суми за договором послуг.

Відповідно до п. 161.2 ст. 161 Податкового кодексу витрати на придбання товарів (робіт, послуг), здійснені на користь нерезидентів, що мають офшорний статус (незалежно від форми розрахунків), включаються до складу витрат в розмірі 85 % вартості цих товарів (робіт, послуг).

Проте як встановлено перевіркою вартість таких послуг складає 359518,50грн., позивачем сплачено 239679грн., та рахується кредиторська заборгованість, а до витрат віднесено 85% від всієї суми договору.

Таким чином позивач має формувати витрати з урахуванням понесених витрат, а ні від всієї суми договору.

Таким чином рішення суду першої інстанції в цій частині не підлягає скасуванню, а апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню.

Щодо стосується включення позивачем до податкового кредиту двічі суми податку на додану вартість за червень, липень, жовтень 2011 року та лютий 2012 року на суму 22 011,77 грн. згідно податкових накладних ТОВ «Інформмакрет № 7 від 23.06.2011 року, ДП «Придніпровська залізниця» № 649/100 від 30.06.2011 року, ТОВ «Пром Альянс ЛТД» № 166 від 08.07.2011 року, ТОВ «Південтест» № 30 від 05.10.2011 року та № 27 від 05.10.2011 року, ТОВ «Надра Приазов'я" № 15 від 20.02.2012 року, то позивачем було визнано факт недодержання вимог п.198.6 ст. 198 ПК України та в цій частині також було відмовлено у задоволенні позову, а рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.

Щодо задоволених позовних вимог.

Стосовно визначення щодо реалізації позивачем продукції за цінами нижче собівартості призвело до завищення витрат на загальну суму 802 767,46 грн.

Пункт 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає поняття звичайної ціни та порядок її застосування.

Проте як встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, останнім не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на світовому ринку щодо товарів, які реалізовував позивач, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

Відповідно до п.14.1.71 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено Податковим кодексом України. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Також доводи відповідача про не направленість діяльності позивача на одержання прибутку та його збиткову діяльність спростовується офіційно оприлюдненою звітністю позивача за 2011 рік, згідно якої позивачем отримано чистий дохід в сумі 28 835 тис. гривень.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 28.02.2011 року по справі № 21-13а-11, збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської. Неотримання суб'єктом господарювання доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю.

Щодо неправомірного на думку відповідача врахування позивачем до складу витрат операційної діяльності нарахованих відсотків у період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року у розмірі 890 981,03 грн. за договором кредиту.

Так між позивачем та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію № 448-01-07 від 10.01.2008 року, у відповідності до якого позивач отримав кредит у розмірі 3 000 000,00 грн. під 17 - 20 % річних.

Особливості визначення складу витрат платника податку в разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями визначені статтею 141 ПК України.

До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку (п. 141.1 ст. 141 ПК України).

Згідно із пп. 138.5.2 п. 138.5 ст. 138 ПК України датою збільшення витрат платника податку від здійснення кредитно-депозитних операцій, у тому числі субординованого боргу, є дата визнання процентів (комісійних та інших платежів, пов'язаних зі створенням або придбанням кредитів, вкладів (депозитів), визначена згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Таким чином, витрати на нарахування процентів за користування позикою, включаються до фінансових витрат в порядку, встановленому пунктом 141.1 ст. 141 ПК України, в тому звітному періоді, за який платнику податку на прибуток належить сплатити такі проценти, які останній визнає, не залежно від фактичної їх сплати позичальнику.

Оскільки витрати на нарахування процентів не віднесено Податковим кодексом України до витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які перераховано у п. 138.8 ст. 138 ПК України, то останні згідно із пп. 138.5.2 п. 138.5 ст. 138 ПК України формуються на дату їх визнання і нарахування та включаються до складу фінансових витрат того звітного періоду, за який належить сплатити проценти.

Таким чином відповідачем не доведено неправомірність врахування позивачем до складу витрат операційної діяльності нарахованих відсотків у період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року у розмірі 890 981,03 грн. за договором кредиту.

Також безпідставні твердження відповідача на свою позиції оскарження позивачем договору кредиту, оскільки до набрання чинності судовим рішенням щодо скасування (визнання недійсним) тощо, позивач не позбавлений обов'язку з виконання договору.

Щодо стосується не зазначення позивачем у декларації за 2-4 квартали 2011 року суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податковим на прибуток у розмірі 1 897 224,58 грн., оскільки дана сума виникла на підставі акту перевірки від 16.06.2011 року № 517/231/03326877 та є узгодженими податковим зобов'язанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення в цій частині позовних вимоги, оскільки як встановлено на час проведення перевірки сума не була узгоджена, оскільки позивачем оскаржена в судовому порядку, а судом першої інстанції досліджено питання строків як адміністративного оскарження так і строку звернення до суду.

Вказані доводи суду першої інстанції не спростовані відповідачем.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку задовольняючи позовні вимоги частково, а доводи, які викладені в апеляційних скаргах не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури", Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2013 року у справі № 804/3535/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод трубопровідної арматури" до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Н.П. Баранник