Ухвала суду № 39604487, 19.06.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 рокусправа № 808/4329/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 8 липня 2013 року у справі №808/4329/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп» до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМС-Групп» (далі - ТОВ «АМС-Групп») 25 квітня 2013 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, згідно якого, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 12.04.2013 року №0000702211, №0000712211.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача щодо нереальності проведених позивачем з ТОВ «АВТОПАРІТЕТ-Д» господарських операцій, викладені у акті №60/22-1109/34441445 від 29 березня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 8 липня 2013 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 12.04.2013 року №0000702211, №0000712211.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, про відсутність доказів перевезення товару від ТОВ «АВТОПАРІТЕТ-Д» до позивача, а саме відсутність товарно-транспортних накладних, та як наслідок правомірність висновків податкового органу щодо безтоварності спірних господарських операцій позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, правильності, повноти нарахування й сплати податку на додану вартість і податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «АВТОПАРІТЕТ-Д» за період з 01.07.2010 року по 30.09.2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №60/224/22-1109/34441445 від 29 березня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

- п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в наслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 16 036 грн., в т.ч. за липень 2010 у сумі 7 545 грн. та серпень 2010 у сумі 8 191 грн.;

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 20 447 грн., в т.ч. за 3 квартали 2010 року на суму 20 447 грн.

Згідно вказаного акта відповідач дійшов висновку по те, що операції з поставки по ланцюгу ТОВ «АВТОПАРІТЕТ-Д» та ТОВ «АМС-Групп» є безтоварними, оскільки відсутні товарно-транспортні накладні на підтвердження перевезення придбаного товару. Мають місце відносини з фіктивним підприємством яке провадило діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вимоги третім особам.

На підставі акта перевірки відповідачем 12.04.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000702211, №0000712211 якими позивачу:

- збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток у розмірі 20 447,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 5 111,75 грн. (а.с. 37);

- збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість у розмірі 16 036,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4 009,00 грн. (а.с. 36).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлені судом обставини справи свідчать про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Автопарітет-Д», здійснені на підставі угоди від 25.06.2010 року №2506/10, згідно з якою ТОВ «Автопарітет-Д» (продавець) зобов'язався поставити та передати у власність позивачу (покупцю) інструмент та твердосплавну продукцію, будівельні матеріали (далі - товар) та виконати роботи з обробки товару, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити отримане на умовах договору.

З врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання щодо реального вчинення зазначеного правочину підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.

На виконання умов договору продавець передав покупцеві товар та виконав роботи, що підтверджується видатковими накладними №90 від 07.07.2010 на суму 20 443,14 грн., № 195 від 14.07.2010 на суму 24 584,64 грн., № 040801 від 04.08.2010 на суму 38 171,44 грн., а також актами № 300.3 від 28.07.2010 на суму 1 704,00 грн., № 300801 від 30.08.2010 на суму 10 749,85 грн.

На підставі рахунків-фактур ТОВ «Автопаритет-Д», позивачем було здійснено оплату за отриманий товар та виконані роботи безготівковими коштами на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується долученими до справи копіями банківських виписок.

Оприбуткування придбаних ТМЦ здійснювалось позивачем по рахунку 281, що підтверджується долученими до справи Картками рахунку № 281з 01.07.2010 по 31.10.2010 року.

В подальшому придбанні ТМЦ були реалізовані позивачем іншим суб'єктам господарської діяльності, зокрема ХРП «АвтоЗАЗ-Мотор», ВАТ «Гідросила МЗТГ», ТОВ «Силур», ЗАТ «Костянтинівський металургійний завод», що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, а саме копіями договорів, видаткових та податкових накладних, банківськими виписками.

Таким чином судом першої інстанції вірно встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій зі своїм контрагентом, за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про отримання позивачем товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості та використання його у власній господарській діяльності.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар/ роботи в особи, яка на думку податкового органу порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що відсутність товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність факту передачі товару від ПП "Полтава-Проект-Монтаж" до позивача, оскільки як встановлено судом першої інстанції товар за вказаним договором, з урахуванням невеликого розміру було перевезено безпосередньо продавцем та за допомогою кур'єрських служб.

Крім того пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Також, відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п.11.3), але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 року виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи» №228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами.

Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху, складського оприбуткування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в «Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Отже з аналізу вищевказаних приписів діючого законодавства України, вбачається, що товарна - транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язковою до застосування (як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку №493 від 22.05.2006р.); не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів. Наявність, чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Крім того відповідач обґрунтовуючи свій висновок щодо безтоварності господарських операцій позивача та його контрагента, в апеляційній скарзі посилається на кримінальне провадження по факту скоєння злочинів, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст. 205 КК України та надає вирок Ленінського районного суду м. Луганськ від 15.02.2013 року по справі № 1-60/13, в якому зазначено, що він набрав законної сили, та яким встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили організацію фіктивного підприємництва створивши ТОВ «Автопарітет - Д» (а.с.201-210).

Однак, слід звернути увагу на наступне.

Відповідачем не надав суду належним чином засвідчену копію вироку. Між тим, з урахуванням того, що жодна із сторін не заявила про недостовірність або фальшивість цього доказу відповідно до ч. 3 ст. 143 КАС України, колегія суддів дослідила зміст вироку та дійшла висновку, що під час кримінального провадження господарські правовідносини між позивачем та ТОВ «Автопарітет - Д» не досліджувались. Вироком суду в справі 1-60/13 визнано винним ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 367; ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205; ч. 3 ст.358; ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 358; ч. 1 ст.366 УК України. Разом з тим, вироком суду не встановлено, які саме господарські операції є безтоварними.

Відповідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вироком суду не встановлено порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та не спростовано реальність господарських операцій, які мали місце між цими підприємствами.

Колегія суддів виходить з того, що ТОВ ПП «Автопарітет - Д» на час здійснення спірних господарських операцій було зареєстровано в установленому законом порядку, відповідало ознакам та поняттю юридичної особи та виступало правоздатним учасником господарського обороту.

Сама по собі фіктивність реєстрації цього підприємства не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цим суб'єктом господарювання.

Доказів участі позивача разом із ТОВ «Автопарітет - Д» у схемі транзитного руху коштів податковим органом не представлено.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 8 липня 2013 року у справі №808/4329/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 20 червня 2014 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко