Ухвала суду № 39603189, 15.05.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 травня 2014 рокусправа № 804/9033/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - Шестерня Н.О., дов. від 01.04.14 р.

відповідача: - Ваховська Г.О., дов. від 02.09.13 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. у справі № 804/9033/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Углересурс"

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

05.07.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Углересурс" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 17.06.2013 р. № 0001052210 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 101 282,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно зроблені в акті перевірки висновки про визнання правочинів нікчемними, що стало підставою та причиною для податкового органу для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення. Позивач вважає, що юридична особа не може нести відповідальність за несплату податків її контрагентом, наполягаючи також на тому, що факти укладення нікчемних угод не можуть встановлюватись в актах перевірок податкових органів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. у справі № 804/9033/13-а правова позиція позивача судом першої інстанції підтримана, вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано тим, що правомірність формування позивачем податкового кредиту доведена наданою належним чином оформленою необхідною первинною документацією, а саме податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними. Судом зазначено, що порушення податкового законодавства контрагентом позивача є підставою для притягнення до відповідальності саме винної у вчиненні правопорушення особи, в той час як позивач, який правомірно здійснює власну господарську діяльність, що підтверджується наявною належно складеною первинною документацією не повинен нести відповідальність за протиправні дії контрагента.

Не погодившись з постановою суду, ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. у справі № 804/9033/13-а, та постановити нове рішення, яким у позові відмовити. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не в повному обсягу встановив та дослідив обставини по справі, а саме не врахував, що предметом договору купівлі-продажу, укладеному між позивачем та ПП «АТМ» є труби, швелера та інші матеріали значної вагової маси (20 т), що з огляду на відсутність у контрагента позивача приміщення для відвантаження та зберігання товару свідчить про відсутність реального здійснення господарської операції.

ТОВ "Углересурс" проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржену постанову суду першої інстанції цілком обґрунтованою та правомірною, зазначаючи, при цьому, що використання актів перевірок підприємств-контрагентів та їх висновків є незаконним, оскільки такі акти, як акти індивідуальної дії, породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представниками сторін надані пояснення та заперечення щодо доводів апеляційної скарги, підтримані власні правові позиції по суті спірних питань даної справи. Представник відповідача-сторони, яка звернулась з апеляційною скаргою стверджував про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, представником позивача зазначено про законність та обґрунтованість судового рішення , в зв'язку з чим останнє не підлягає скасуванню.

З урахуванням наявних матеріалів справи, встановлених обставин, слід зазначити, що обставини пов'язані з проведенням ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Углересурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Старт Д» за лютий, березень 2012 року, з ПП «АТМ» за жовтень, листопад 2012 року, з ТОВ «Матадор» за листопад, грудень 2011 року, січень, лютий, серпень, вересень 2012 року (акт № 1338/22.1-09/30192801 від 29.05.2013 р., а. с.11-49), встановлене під час цієї перевірки порушення, зміст цього порушення, зміст прийнятого на підставі вказаного акту перевірки спірного податкового повідомлення-рішення (а. с.74) відображені в постанові Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2013 р. і відповідають матеріалам даної справи.

Спірним є питання правомірності висновків відповідача про безпідставність формування податкового кредиту ТОВ «Углересурс» за рахунок ПДВ, сплаченого у ціні товару, придбаного згідно нікчемного на думку відповідача правочину у ПП «АТМ», і про завищення в зв'язку з цим від'ємного значення податку на додану вартість.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська не підлягає задоволенню з таких підстав:

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) дій, рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 КАС України з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до висновків акту перевірки від 29.05.2013 р. встановлено порушення позивачем ч.ч.1, 5 ст.203, ст.ст.215, 216, 228, 662, 655, 656, 901, 902 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також п.198.3 ст.198 ПК України в частині неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, що проведена на підставі нікчемного правочину, в розмірі 159 716 грн. за отриманий товар від ПП «АТМ», що призвело до завищення рядку 24 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" на загальну суму ПДВ 159716,0 грн., в т. ч. у жовтні 2012 року - 62 533 грн., у листопаді 2012 року - 97 183 грн.

При цьому, з акту перевірки від 29.05.2013 р. вбачається, що одним з основних джерел, яке використовувалось під час перевірки ТОВ «Углересурс», був акт про результати документальної перевірки контрагента ПП «АТМ» від 21.12.2012 р. № 7198/22-4/24606641, складений ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, цитуванням частин якого обмежився відповідач в акті від 29.05.2013 р., без посилань на будь-які докази, в тому числі первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що могли б достовірно підтвердити наявність зазначених в обох актах перевірки порушень.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що дії податкового органу щодо проведення вказаної перевірки ПП «АТМ» були предметом оскарження у суді, в результаті якого Дніпропетровським окружним адміністративним судом винесено постанову від 05.03.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 р. (а. с.113-115), і якою визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «АТМ», внаслідок якої складено акт від 21.12.2012 р. № 7198/22-4/24606641.

За приписами ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У ч.5 ст.254 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже, колегія суддів вважає, що ДПІ у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська не могла і не повинна була робити свої висновки саме на підставі висновків за спірною перевіркою контрагента позивача, оскільки використання даних відомостей є упередженим та необґрунтованим використанням недостовірних даних.

Щодо нікчемності правочину, то як свідчать матеріали справи , позивач, як покупець, мав господарські відносини з ПП «АТМ» (Постачальник) за договором поставки № 18/10 від 18.10.2012 р. (а. с.75, 76).

За умовами цього договору Постачальник зобов'язався поставити Покупцю продукцію, визначену у за специфікації (а. с.77). Це, зокрема, труба, арматура, швелер тощо.

Відповідно до п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно положень п.198.6. ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагента позивача статусу платника ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за №168/704, первинні документи це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На виконання зазначених положень, матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, що підтверджуються реальність господарської операції: податкові накладні, товарні накладні, товарно-транспортні накладні на доставку товару автомобільним транспортом для філії ТОВ «Углересурс», розташованої за адресою с.Червоний Прапор Луганської області, вул.50 років Жовтня, б.1-а (а. с.79-93).

Оплата товару працівниками податкового органу в акті перевірки від 29.05.2013 р. не заперечувалась.

При цьому, відповідачем не надано суду доказів того, що податкові накладні, виписані ПП «АТМ», які є за приписами Податкового кодексу України підставою для формування податкового кредиту платника податків, не відповідають положенням Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів невикористання позивачем придбаних у ПП «АТМ» товарів у власній господарській діяльності відповідачем не доведено.

Також відповідачем не надано суду доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Посилання ж податкового органу в апеляційній скарзі на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов'язково має бути виробником товару чи послуг .

З 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою.

Частинами 1 та 5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Із набуттям чинності зазначеними змінами податкові органи не повинні посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 ЦК України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Таким чином, до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо. Як встановлено судом, на момент розгляду справи, обвинувальний вирок стосовно позивача відсутній.

Разом з тим акт перевірки від 29.05.2013 р. не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, і не доводить умислу посадових осіб Товариства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В цілому , можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ст.67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, відповідач, зробивши висновок в акті перевірки від 29.05.2013 р. про нікчемність правочину, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та мас всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика європейського суду є самостійним джерелом права і підлягає застосуванню національними судами.

У п.38 рішення, датованого 09.01.2007 р. (справа Інтерсплав проти України) Європейський суд з прав людини відзначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть прийняти відповідні заходи з метою запобігання чи усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики по відшкодування ПДВ при відсутності будь-яких ознак, що вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «суд визнає, що коли Держави-члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання з боку визначеної фізичної чи юридичної особи, вони можуть застосувати відповідні заходи з метою попередити, зупинити чи покарати за такі зловживання. Однак, суд вважає, що якщо національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної чи юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при ряді операцій по поставкам, чи яких-небудь вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж-таки карають одержувача оподаткованої ПДВ поставки, що повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, що знаходився поза контролю одержувача і відносно до якого не було засобів відстежування і забезпечення його зусиль, то влада виходить за розумні границі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами інтересів і вимогами захисту права власності.

Враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування, про яку Товариство знало чи могло знати, колегія суддів вважає, що позивач не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ.

Отже, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає безпідставним зменшення Товариству розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 101282,66 грн. згідно податкового повідомлення-рішення від 17.06.2013 р. № 0001052210 (а. с.74).

Наведене свідчить про правомірність задоволення судом першої інстанції позовних вимог Товариства щодо визнання протиправними та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що передбачених статтею 202 КАС України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. у справі № 804/9033/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 р. у справі № 804/9033/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко