Рішення № 39600407, 01.07.2014, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/7323/2014 Головуючий в 1 інстанції - Парамонов М.Л.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Іванченка М.М.

при секретарі Онищенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року в справі за позовом Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся із зазначеним позовом в обґрунтування якого посилався на те, що з вини відповідачів, які проходили військову службу, ревізією були виявлені порушення при нарахуванні матеріальної допомоги та оплаті лікарняних листів робітникам Центрального клінічного госпіталю, внаслідок чого на позивача був накладений штраф у розмірі 29 733 грн. 98 коп., а тому просив стягнути з ОСОБА_2 суму у межах середнього місячного грошового забезпечення у розмірі 1950 грн. 51 коп. та стягнути з ОСОБА_1 решту суми у розмірі 27 875 грн. 42 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року в задоволенні позову Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, представник Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В скарзі посилався на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі вивчив обставини справи, оскільки в своєму рішенні зазначив, що позивач звернувся до відповідачів з позовом «про відшкодування шкоди заподіяної військовослужбовцями та працівниками при виконанні обов'язку військової служби» в той же час предмет позовної заяви є «про відшкодування шкоди, заподіяної військовослужбовцями при проходженні військової служби.» Судом неправильно було встановлено, що ОСОБА_1 - підполковник медичної служби (абзац 3 сторінки 2 рішення). Відповідно до ч. З ст. 5 «Про військовий обов'язок і військову службу» «До військових звань осіб офіцерського складу медичної та юридичної служб Збройних Сил України та інших військових формувань, а також спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, які мають відповідну освіту та займають відповідну штатну посаду, додаються слова «медичної служби» і «юстиції» відповідно ОСОБА_1 займав посаду головного бухгалтера - начальника фінансово-економічної служби і відповідно не міг бути «підполковником медичної служби». Вказував на те, що посилання суду на те, що відповідачі позов не визнали не відповідає дійсності, оскільки відповідач ОСОБА_2 позов в частині що її стосується визнала в повному обсязі, що підтверджується її письмовими поясненнями щодо відшкодування шкоди заподіяної нею при проходженні військової (публічної) служби які містяться у справі. Крім того відповідач ОСОБА_2 на сьогоднішній день проходить військову службу, а не є звільненою з лав Державної прикордонної служби, як зазначено в Рішенні Дарницького районного суду м. Києва, та відповідно вона не могла бути призначена на посаду тимчасово виконуючого обов'язки головного бухгалтера - начальника фінансово-економічної служби (аб.4. сторінки 2 рішення) а тимчасово виконувала обов'язки за посадою, оскільки такої посади як «Тимчасово виконуючого обов'язки головного бухгалтера - начальника фінансово-економічної служби» не має в штаті Центрального клінічного госпіталю ДПС України. Зазначив, що судом не було враховано ухвалу ВССУ від 21.08.2013 року в частині того, що суд встановив що висновок службового розслідування був проведений у повній відповідності до Постанови Верховної ради України «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» та наказу Адміністрації Держприкордонслужби від 14.02.2005 року №111, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2005 року за № 261/10541.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи скарги підтримав.

Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти задоволення скарги.

Відповідачка ОСОБА_2 просила розглянути справу за її відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно п.1 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року до військовослужбовців належать: солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби і ті, які проходять військову службу за контрактом, курсанти (слухачі) військово-навчальних закладів, жінки, які проходять військову службу за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу, прапорщики, мічмани і офіцери Збройних Сил України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, Служби безпеки України, військ внутрішньої та конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ України, а також призвані на збори військовозобов'язані.

Пунктом 2 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкової виплати.

Згідно п.3 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що відповідач підполковник ОСОБА_1 - в період з 13.08.2004 року (наказ №561-ос від 13.08.2004 року - а.с.88 т.1) по 26.12.2005 року (наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України №404-ос від 15.12.2005 року, наказ №835-ос від 26.12.2005 року - а.с.75 т.1) проходив службу в Центральному клінічному госпіталі Державної прикордонної служби України на посаді головного бухгалтера - начальника фінансово-економічної служби та був звільнений у запас Збройних Сил України за ст.67 п. «д» (за власним бажанням).

Згідно наказу №524-ос від 01.08.2005 року ОСОБА_2 (співвідповідачка), яка проходила військову службу у Центральному клінічному госпіталі Державної прикордонної служби України на посаді офіцера фінансово-економічної служби, на період щорічної чергової відпустки ОСОБА_1 виконувала обов'язки головного бухгалтера - начальника фінансово-економічної служби - з 01.08.2005 року по 01.09.2005 року (а.с.108 т.1).

Згідно наказу №666-ос від 21.09.2005 року ОСОБА_1 також перебував у щорічній черговій відпустці за 2005 рік (2 частина) з 21.09.2005 року по 30.09.2005 року (без визначення особи, на яку покладені обов'язки за посадою) - а.с.109 т.1.

Згідно акту №939 ревізії по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.12.2005 року, складеного фахівцями Голосіївської міжрайонної виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності по результатах документальної перевірки Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України (позивача) за період 10-12 міс. 2004 року та за 9 міс. 2005 року, було встановлено - «не прийнята до заліку сума складає 91,95 грн.; фонд заробітної плати занижено на 29688,00 грн.; донараховано страхових внесків на суму 1157,84 грн.; на підставі ст.30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» передбачено штраф за порушення порядку витрачання страхових коштів та за неповну сплату страхових внесків» (а.с.25-28 т.1).

На підставі Акту ревізії №939 від 22.12.2005 року (вищезазначеного) рішенням Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за №1а/939 від 06.01.2006 року до бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з Позивача було донараховано страхових внесків на суму 1157,84 грн., не прийнято до зарахування витрат на суму 91,95 грн. та накладено штрафів: за неповну сплату страхових внесків у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати (29688,00 грн.), за порушення порядку витрачання страхових коштів у розмірі 50% (91,95 х 50% = 45,98 грн.) - на загальну суму 29733,98 грн. (а.с.23-24 т.1).

Згідно наданої копії листа Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності №486/01-40/05 від 05.04.2006 року, застосовані до Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України (позивача) фінансові (штрафні) санкції на загальну суму 30983,77 грн. - відповідно рішення №939 від 06.01.2006 року, були зараховані до бюджету Фонду станом на 01.03.2006 року - таким чином, борг по фінансових (штрафних) санкціях Центрального клінічного госпіталю перед Фондом відсутній (а.с.22 т.1).

Як вбачається з висновку службового розслідування від 05.05.2006 року, проведеного відповідно до вимог п. 17-18 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, причинами виявлених порушень законодавства з питань соціального страхування та заподіяної дійсної шкоди кошторису ЦКГ (позивача) були порушення п.1 ст.1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» та п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. №1266, допущених головним бухгалтером - начальником фінансово-економічної служби підполковником ОСОБА_1, бухгалтерами фінансово-економічної служби ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6; цим висновком визнано за необхідне покрити заподіяну шкоду ЦКГ (позивачу) при виконанні трудових (службових) обов'язків, шляхом подання цивільного позову до суду на відшкодування заподіяної шкоди ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.9-12 т.1).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сума стягнення у розмірі 29825,93 грн. (відповідно до змісту позовних вимог) не є прямою дійсною шкодою; висновком службового розслідування не було встановлено ОСОБА_2 як службову особу, з вини якої було завдано шкоду (п.19 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі); обставини даної справи та підстави пред'явлення позову до відповідача ОСОБА_1 не передбачені п.13 Положення (вищезазначеного), коли військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком районного суду в повному обсязі, так як він не в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до п.7 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою ВР України за 1995 р. із змінами від 21.12.2001 р. військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов'язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим положенням та цивільним законодавством України.

Згідно з п. 10 Положення за шкоду, заподіяну недбалим виконанням службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Згідно п.13 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання, військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій, приписки у нарядах та інших документах фактично не виконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах, заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані, , дій, що мають ознаки злочину, недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення використання чи для іншої мети.

Відповідно до п.31 Положення у разі звільнення в запас або відставку чи вибуття із військової частини винної особи до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Так, висновком службового розслідування від 05.05.2006 року, визнано за необхідне покрити заподіяну шкоду ЦКГ (позивачу) при виконанні трудових (службових) обов'язків, шляхом подання цивільного позову до суду на відшкодування заподіяної шкоди ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Після чого було пред'явлено даний позов про відшкодування шкоди заподіяною військовослужбовцями під час проходження служби, який розглядався судами неодноразово.

Пред'являючи позов та вибираючи необхідний спосіб захисту, позивач просив стягнути шкоду з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі суми середнього місячного грошового забезпечення), яка на час перебування ОСОБА_1 у відпустках, в період завдання шкоди, виконувала обов'язки останнього.

Відповідач ОСОБА_1 заперечуючи проти позову посилався на те, що позивачем не надано суду доказів про встановлення ступеню вини кожного з відповідачів.

Перевіряючи зазначені заперечення, а також доводи скарги, колегія суддів встановила, що штраф був накладений в розмірі заниженої суми фонду заробітної плати 29688 грн. 00 коп. та за порушення порядку витрачання страхових коштів на 45 грн.98 коп.

При цьому з акту ревізії вбачається, що сума заниження фонду заробітної плати була зафіксована за період з жовтня 2004 -198 грн., грудень 2004 -1365 грн., липень 2005 -7494,00грн., серпень 2005-17038 грн.,вересень 2005-3593 грн., а всього 29688 грн. (що дорівнює розміру штрафу)

З урахуванням того, що відповідач ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера проходив службу у позивача з 13 липня 2004 року, то саме він несе відповідальність за заниження фонду заробітної плати за цей період, окрім серпня місяця 2005 року,(17038 грн.) оскільки він перебував у відпустці і бухгалтерські документи за цей місяць готувала та перевіряла відповідач ОСОБА_2 яка визнала свою вину, в межах розміру місячного грошового забезпечення.

Колегія суддів не погоджується з висновком районного суду про те, що ОСОБА_2 не може бути притягнута до відповідальності, оскільки відповідно до висновку службового розслідування, вона не встановлена як особа винна у спричиненні шкоди, тому, що відповідно до наявних у справі доказів в серпні 2005 року саме ОСОБА_2 виконувала обов`язки на період відпустки головного бухгалтера ОСОБА_1, а тому заниження фонду заробітної плати за цей місяць на суму 17038 грн. відбулося з її вини.

При цьому колегія суддів погоджується з тим, що до вказаного відповідача позивач правильно заявив вимоги в межах середньомісячного забезпечення останньої, відповідно до п. 10 Положення.

Суд відмовляючи в задоволенні позову до вказаної особи не врахував всі докази наявні в матеріалах справи та встановлені судом обставини, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для покладення відповідальності на ОСОБА_2

Відмовляючи в задоволенні позову до відповідача ОСОБА_1, суд виходив з того, що останній не може нести повної матеріальної відповідальності. З цим висновком колегія судді погоджується, проте відповідач ОСОБА_1, як головний бухгалтер не проконтролював правильність даних занесених у звітність, а тому на думку колегії суддів, відповідно до п. 10 вищенаведеного положення повинен нести відповідальність в межах місячного грошового забезпечення, за шкоду завдану недбалим виконанням своїх службових обов`язків, передбачених інструкцією про бухгалтерський облік, а суд в задоволенні позову до вказаного відповідача відмовив в повному обсязі.

Доводи ОСОБА_1 про те, що до обов`язків головного бухгалтера не входить нарахування заробітної плати (грошового забезпечення), а тому він не повинен ести відповідальність, колегія суддів не приймає тому, що відповідно до функціональних обов`язків головного бухгалтера-начальника фінансово-економічної служби, до обов`язків останнього входить перевірка підготовлених звітів до контролюючих органів, а також забезпечення перерахування податків та зборів, передбачених чинним законодавством. Так як, в період який перевірявся, ОСОБА_1 працював головним бухгалтером, проте були встановлені неточності в бухгалтерській звітності, які призвели до донарахування зборів та податків, вина останнього у спричиненні позивачу шкоди є доведеною.

Колегія суддів приходить до висновку, що здійснення неналежного контролю за бухгалтерською звітністю не підпадає під обставини, які визначені п 13 положення, які можуть бути підставою для притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, а тому заявлений позивачем позов задовольняє частково, в межах середньомісячного грошового забезпечення.

З наданих апеляційному суду довідок вбачається, що розмір середньомісячного забезпечення відповідача ОСОБА_1 на час спричинення шкоди складав суму 2376 грн. 37 коп.

Тобто у відшкодування шкоди на користь позивача з ОСОБА_1 необхідно стягнути суму 2376 грн. 37 коп.

Доводи ОСОБА_1 про те, що штраф був накладений неправомірно є недоведеними, тому, що відсутнє судове рішення, яким би була встановлена неправомірність нарахованого на позивача штрафу. Посилання ОСОБА_1 на те, що позивач повинен був оскаржити рішення про штраф не може бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки на думку колегії суддів Черняєв А.В. також мав право на таке оскарження, проте своїм правом не скористався в установленому законом порядку.

Не оскаржив ОСОБА_1 також і висновок службового розслідування від 05 травня 2006 року, в якому він, разом з іншими бухгалтерами встановлений, як винна особа у спричиненні шкоди позивачу, а тому колегія суддів не приймає доводи останнього з приводу відсутності вини головного бухгалтера у нарахуванні штрафу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, прийшла до висновку, що суд неправомірно відмовив в задоволенні позову про відшкодування шкоди.

Рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при невідповідності висновків суду встановленим обставинам, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Пропорційно до задоволених вимог також відповідно до ст. 88 ЦПК України відшкодовані мають бути понесені позивачем судові витрати. Так з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача необхідно стягнути 29 грн. 51 коп. судових витрат, а з відповідача ОСОБА_1 33 грн. 76 коп.

В іншій частині позовних вимог позивачу необхідно відмовити, так як позивач не довів наявність обставин, які могли б бути підставою для притягнення відповідачів до повної матеріальної відповідальності.

Посилання на п. 31 вищенаведеного Положення є помилковим, так як сам факт звільнення зі служби без існування обставин, визначених п.13 цього ж положення, яким визначені випадки повної матеріальної відповідальності, не може бути підставою для притягнення військовослужбовців до такого виду відповідальності.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України задовольнити частково.

РішенняДарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України про відшкодування шкоди до відповідача ОСОБА_2 задовольнити повністю, а до відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 у відшкодування шкоди на користь Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України суму в межах середнього місячного грошового забезпечення у розмірі 1950 грн. 51 коп. та 29 грн. 51 коп. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Центрального клінічного госпіталю Державної прикордонної служби України у відшкодування шкоди під час проходження військової служби суму у межах середнього місячного грошового забезпечення в розмірі 2376 грн.37 коп. та 33 грн. 76 коп. судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді