Постанова № 39590897, 25.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 9104/130057/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У березні 2012 року позивач ТзОВ «УКРДОРС» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Ковельської ОДПІ Волинської області ДПС (на даний час Ковельська ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області ), Державної податкової служби у Волинській області, Державної податкової служби України, в якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив : 1) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000022300 від 18.01.2012 року про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 84342 грн. за травень і липень 2012 року та застосування штрафної (фінансової) санкції 12721,75 грн.; 2) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000032300 від 18.01.2012 року про зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 33333 грн. за липень 2011 року та застосування штрафної (фінансової) санкції 8333,25 грн.; 3) визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000062300 від 22.03.2012 року про зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 33333 грн. за липень 2011 року; 4) визнати нечинними рішення ДПС Волинської області № 326/10/25-006 від 17.02.2012 року та рішення ДПС України № 4841/6/10-2115 від 19.03.2012 року про результати розгляду скарг.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13.04.2012 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаним вище адміністративним позовом в частині позовних вимог до Державної податкової служби у Волинській області та Державної податкової служби України про визнання нечинними рішення ДПС Волинської області № 326/10/25-006 від 17.02.2012 року та рішення ДПС України № 4841/6/10-2115 від 19.03.2012 року про результати розгляду скарг.

В обґрунтування позовних вимог щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 18.01.2012 року та від 22.03.2012 року покликався позивач на те, що ці ППР було прийнято на підставі необґрунтованих висновків проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності визначення ПДВ за травень - липень 2011 р. по операціях, проведених з ТзОВ «Оріал». Вказував позивач, що є безпідставними зазначені в акті податкової перевірки № 1587/23-33354933 від 26.12.2011 року твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, що призвело за завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2011 року на суму 33459 грн., за липень 2011 року на суму 50883 грн., та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2011 року на суму 33333 грн.. Зазначав позивач, що договірні відносини позивача із ТзОВ «Оріал» щодо поставки товарів (шпону) були реальними і фактично виконаними, підтверджуються належними первинними документами. Вказував позивач, що Алчевською ОДПІ самовільно і незаконно вилучено із автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» відомості щодо задекларованих цим підприємством податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, що підтверджується постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 року.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2012 року в задоволенні позову відмовлено.

З цією постановою суду не погодився позивач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, прийнята при неповному з'ясуванні обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушено норми матеріального і процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував доводів позивача про те, що оскаржені податкові повідомлення-рішення від 18.01.2012 року та 22.03.2012 року було прийнято на підставі необґрунтованих висновків проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань достовірності визначення ПДВ за травень - липень 2011 р. по операціях, проведених з ТзОВ «Оріал». Вказує апелянт, що є безпідставними вказані в акті податкової перевірки № 1587/23-33354933 від 26.12.2011 року твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, що призвело за завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2011 року на суму 33459 грн., за липень 2011 року на суму 50883 грн., та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2011 року на суму 33333 грн.. Зазначає апелянт, що договірні відносини позивача із ТзОВ «Оріал» щодо поставки товарів (шпону) за договором поставки від 23.05.2011 року, були реальними і фактично виконаними. Такі договірні відносини підтверджуються належними первинними документами, на момент укладення договорів і їх виконання вказані контрагенти були діючими суб'єктами господарювання. Доводи відповідача про нікчемність розглядуваного договору суперечать чинному законодавству.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 25.05.2012 р. та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити повністю.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в засідання суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід задоволити частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період з 23.12.2011 року по 26.12.2011 року відповідачем Ковельською ОДПІ Волинської області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача ТзОВ «УКРДОРС» з питань достовірності визначення ПДВ за травень - липень 2011 р. по операціях, проведених з ТзОВ «Оріал». За результатами перевірки складено Акт № 1587/23-33354933 від 26.12.2011 року (а.с. 12-24, 98-110 Т.1).

У вказаному акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги п.198.1 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 ПК України, ч.2 ст.3, ч.2 ст.6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, в результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за травень 2011 року на суму 33459 грн., за липень 2011 року на суму 50883 грн., та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2011 року на суму 33333 грн.. Такі висновки податкового органу ґрунтуються на твердженнях про те, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинах із ТзОВ «Оріал» щодо поставки товарів (шпону), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за травень і липень 2011 року та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2011 року. На думку ДПІ договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 26.12.2011 року відповідачем винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення № 0000022300 від 18.01.2012 року про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 84342 грн. за травень і липень 2012 року та застосування штрафної (фінансової) санкції 12721,75 грн.; № 0000032300 від 18.01.2012 року про зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 33333 грн. за липень 2011 року та застосування штрафної (фінансової) санкції 8333,25 грн. (а.с. 25, 26, 111, 112 Т.1).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС Волинської області № 326/10/25-006 від 17.02.2012 року скасовано ППР № 0000032300 від 18.01.2012 року в частині неправомірно застосованої штрафної санкції в сумі 8333,25 грн. (а.с. 53, 139 Т.1).

У зв'язку із прийняттям вказаного рішення ДПС Волинської області № 326/10/25-006 від 17.02.2012 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000062300 від 22.03.2012 року про зменшення позивачу суми від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 33333 грн. за липень 2011 року (а.с. 27, 113 Т.1).

Суд апеляційної інстанції не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості тверджень ДПІ про безтоварний (нереальний) і нікчемний характер господарських договорів між позивачем ТзОВ «УКРДОРС» та контрагентом ТзОВ «Оріал», щодо порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та щодо законності винесених податкових повідомленнь-рішень від 18.01.2012 року та 22.03.2012 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України (тут і надалі в редакції на час розглядуваних правовідносин) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 200.1-200.4 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 26.12.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що позивачем протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами із ТзОВ «Оріал» щодо поставки товарів (шпону). На думку податкового органу такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції вважає необ'єктивними висновки суду першої інстанції щодо підставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто ТзОВ «УКРДОРС» і ТзОВ «Оріал» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Оріал» підтверджується: - договором поставки № ОЛ/23/7 від 23.05.2011 року; - видатковими накладними і податковими накладними за травень-липень 2011 року; - банківськими виписками про перерахунок коштів; - накладними на внутрішнє переміщення товарів і картками рахунку за травень-липень 2011 року; - журналом реєстрації довіреностей; - прибутковими накладними і картками рахунку за травень-липень 2011 року; - податковими деклараціями з ПДВ із додатками ТзОВ «УКРДОРС» за травень-липень 2011 року; - податковими деклараціями з ПДВ із додатками ТзОВ «Оріал» за травень-липень 2011 року (а.с. 173-247 Т.1, 1-11, 46-101, 104-141 Т.2).

З врахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем товарів (шпону) у ТзОВ «Оріал» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нікчемний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання відповідача на листування з іншими податковими органами як на обґрунтованість своїх висновків, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.04.2012 року, визнано протиправними дії Алчевської ОДПІ в Луганській області щодо проведення перевірки у ТзОВ «Оріал» і складанні Акту перевірки № 1798/236-36917523 від 11.11.2011 року, та зобов'язано Алчевську ОДПІ поновити в АС «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА» відомості щодо задекларованих цим підприємством податкових зобов'язань і податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року (а.с. 70-79, 156-165 Т.1).

Крім цього, фактичне отримання позивачем у розглядуваному періоді вказаних вище товарів і сплата коштів за отримані товари встановлено судом першої інстанції, про що зазначено у оскарженій постанові суду від 25.05.2012 року.

Щодо покликань відповідача на нікчемність розглядуваних договорів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між позивачем та ТзОВ «Оріал» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечав вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи необ'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з порушенням норм матеріального права. Тому оскаржену постанову суду від 25.05.2012 року слід скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог щодо оскаржених ППР № 0000022300 від 18.01.2012 року та № 0000062300 від 22.03.2012 року.

Відносно позовної вимоги щодо оскарження ППР № 0000032300 від 18.01.2012 року, то така вимога не підлягає до задоволення, оскільки з врахуванням результатів адміністративного оскарження та прийняттям рішення ДПС Волинської області № 326/10/25-006 від 17.02.2012 року і винесенням нового ППР № 0000062300 від 22.03.2012 року, вказане ППР № 0000032300 від 18.01.2012 року вважається відкликаним, що визнається відповідачем.

Крім цього, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними вимоги апелянта про визнання нечинними рішень ДПС Волинської області № 326/10/25-006 від 17.02.2012 року та ДПС України № 4841/6/10-2115 від 19.03.2012 року про результати розгляду скарг, оскільки, як було зазначено вище, ухвалою судді від 13.04.2012 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за вказаними позовними вимогами, а тому такі позовні вимоги не являються предметом розгляду по даній адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» - задоволити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «УКРДОРС» - задоволити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області ДПС № 0000022300 від 18.01.2012 року про зменшення ТзОВ «УКРДОРС» суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 84342 грн. і застосування штрафної (фінансової) санкції 12721,75 грн., та № 0000062300 від 22.03.2012 року про зменшення ТзОВ «УКРДОРС» суми від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 33333 грн..

У задоволенні решта позовних вимог ТзОВ «УКРДОРС» - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.06.2014 року.