Ухвала суду № 39578916, 26.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 701/165/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Маренюк В.Л. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

за участю секретаря - Костюченка М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Маньківського районного суду Черкаської області від 16 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Маньківської селищної ради, Військової частини А 1588, командира Військової частини А 1588, Квартино-експлуатаційного відділу міста Біла Церква Міністерства Оборони України про визнання протиправним дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Маньківського районного суду Черкаської області від 16 травня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних Силах Держави Україна з 07.08.1989 по 31.08.2011, має вислугу на військовій службі 22 повних роки.

Також, судом встановлено, що позивач проживає АДРЕСА_1, що має статус службового приміщення.

З метою отримання житла позивач звернувся до начальника Уманського гарнізону, Маньківської селищної ради, квартирно-експлуатаційного відділу з проханням вирішити питання про виключення даного житлового приміщення з числа службового.

Проте, з підстав, перебування позивача на квартирному обліку Уманського гарнізону в черзі для отримання постійного проживання, АДРЕСА_1 буде надана іншому військовослужбовцю який проходить службу в Уманському гарнізоні та перебуває на черзі для отримання службового житла, а також, враховуючи положення абз. 3 п.3.5 наказу МО України №737 від 30.11.2011 Про затвердження інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, у виключенні вказаного житлового приміщення з числа службового відмовлено.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідачів та з метою їх відновлення ОСОБА_2 звернувся за захистом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання житлового приміщення у постійне користування та власність оскільки згідно Постанови КМУ від 03.08.2006 №1081 про затвердження Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, має вислугу на військовій службі понад 20 років. Що ж стосується решти позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідності до ст.104 КАС України, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, на даний час не ставиться і не є предметом розгляду питання про виселення позивача та членів його сім'ї з службового житла, в якому вони проживають, оскільки лише особа, звільнена з військової служби і має вислугу менше ніж 10 років, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма членами сім'ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством, тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Згідно із ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці забезпечуються жилими приміщеннями державою; до одержання постійного жилого приміщення військовослужбовцям надаються службові приміщення.

Законом України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 24.06.2004 № 1865-ІУ внесено зміни в редакцію вказаної статті й встановлено, що військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, які повинні відповідати вимогам житлового законодавства, а також що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання.

На виконання вказаного Закону Кабінетом Міністрів України 03.08,2006 прийнято постанову № 1081, якою затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, пунктами 2 та 3 якого закріплено аналогічні положення щодо забезпечення військовослужбовців службовим житлом й встановлено можливість отримання житла для постійного проживання за наявності вислуги на військовій службі 20 років і більше.

Відповідно до п. 11 вказаного Порядку житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.

Разом з тим, згідно п. 3.4 наказу МО України №737 від 30.11.2011 Про затвердження інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (Інструкція) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) жиле приміщення включається (виключається) до (із) числа службового встановленим порядком на підставі наказу Міністерства оборони України за клопотанням: у місті Києві - начальника гарнізону міста Києва, погодженим з начальником ГКЕУ ЗС України, або начальника ГКЕУ ЗС України, погодженим з головою житлової комісії гарнізону; в інших населених пунктах - начальника гарнізону, погодженим з начальниками КЕВ (КЕЧ) районів та головою житлової комісії гарнізону.

До числа службового може бути включене тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Службові жилі приміщення повинні використовуватися тільки за призначенням. Службові жилі приміщення не підлягають обміну, розділу, бронюванню і здачі в оренду, найм (піднайм), виключенню з числа службових, крім випадків, коли його виключено з числа житлових приміщень (п. 3.5 Інструкції).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з перебування позивача на квартирному обліку Уманського гарнізону в черзі для отримання постійного проживання, АДРЕСА_1 буде надана іншому військовослужбовцю який проходить службу в Уманському гарнізоні та перебуває на черзі для отримання службового житла.

За таких обставин, дане житлове приміщення, в подальшому використовуватиметься в якості службового, тому підстав для виключення з числа службового немає.

Відтак, підсумовуючи наведенні правові норми, враховуючи обставини справи, а також положення частини першої ст. 195 КАС України, судова колегія приходить до переконання, що правових підстав для визнання за позивачем право на отримання житлового приміщення у постійне користування та власність квартири АДРЕСА_1, шляхом виключення житла із статусу службового, немає.

Що ж стосується решти заявлених позивачем вимог, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Так, постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Відповідно до процесуального закону суд уповноважено давати правову оцінку обставинам під час розгляду та вирішення конкретної справи. Тому, у випадку неприйняття суб'єктом владних повноважень відповідного рішення по суті поставленого питання, суд позбавлений можливості зобов'язати такого суб'єкта прийняття необхідне рішення.

Отже, зобов'язання командира ВЧ А 1588 звернутись з клопотанням до виконавчого комітету Маньківської селищної ради про зняття статусу службової із зазначеної вище квартири та зобов'язання Квартино-експлуатаційного відділу м. Біла Церква МО України негайно погодити таке клопотання, є неможливим, адже дані суб'єкти наділенні певними дискреційними повноваження, які суд, у свою чергу не вправі перебирати на себе.

Більше того, під час апеляційного розгляду даної адміністративної справи, судом не встановлено, що позивач звертався до Квартино-експлуатаційного відділу м. Біла Церква МО України з проханням вчинити певні дії, а тому, відсутні підстави для визнання дій (бездіяльності) з боку даного відповідача протиправними та як наслідок зобов'язати його вчинити певні дії.

Окрім того, за умов відсутності допущених Виконавчим комітетом Маньківської селищної ради, ВЧ А 1588 та командиром Військової частини А 1588, порушень, охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_2, підстав для визнання протиправними їх дій (бездіяльності), немає.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідачі діяли у межа та у спосіб наданих їм повноважень, а також на підставі діючих законодавчих актів України, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Маньківського районного суду Черкаської області від 16 травня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Костюк Л.О.