Ухвала суду № 39575311, 17.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2014 року м. Київ К/800/54316/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Острович С. Е. Степашко О. І. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуБаштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову та ухвалуМиколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 року Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 рокуу справі№ 2а-7828/11/1470за позовомФермерського господарства «Любарське»до Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції миколаївської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 року у справі № 2а-7828/11/1470, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року, позов задоволено. Скасоване податкового повідомлення-рішення Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції миколаївської області Державної податкової служби від 08.06.2011 року № 0000142301.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 5.3 ст. 5, ст. 209 Податкового кодексу України, пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, ст. 8-1, п. п. 11.21, 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ФГ «Любарське» з питань правомірності перебування на спеціальному режимі оподаткування за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року складено акт № 120/23-23040864 від 26.05.2011 року, яким зафіксовано порушення позивачем п. п. 8-1.1, 8-1.2, 8-1.6 (3), пп. 8-1.15.2 п. 8-1.15 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 18 Закону України «Про оренду землі», у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість по загальній декларації (по якій здійснюються розрахунки з бюджетом) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 217 368,00 грн., та завищено податок на додану вартість (по скороченій декларації, по якій не здійснюються розрахунки з бюджетом) в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 217 368,00 грн.

На підставі акта перевірки 08.06.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 1 521 710,00 грн. (в т.ч. за основним платежем - 1 217 368, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 304 342,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції, тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідач стверджує, що позивач неправомірно перебував в режимі сплати фіксованого сільськогосподарського податку та на спеціальному режимі оподаткування ПДВ у перевіряємому періоді у зв'язку з тим, що деякі договори оренди земельних ділянок, які використовує фермерське господарство, не зареєстровані в установленому порядку.

Пунктом 8-1.1 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 8-1.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до п. 8-1.2 цієї ж статті Закону України «Про податок на додану вартість» згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

В силу вимог п. 8-1.6 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно із підпунктом «б» пп. 8-1.15.2 п. 8-1.15 ст. 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» діяльність у сфері сільського господарства включає: а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація.

Суди першої та апеляційної інстанцій правомірно зазначили, що основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Аналогічне за змістом правове регулювання спірних правовідносин передбачено і ст.209 Податкового кодексу України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіреному періоді підприємство здійснювало вирощування соняшнику на земельних ділянках загальною площею 359,9 га, які знаходяться на території Привільнянської сільської ради та на території Новоіванівської сільської ради (33 га земельні площі на території Привільнянської сільської ради та 326,9 га на території Новоіванівської сільської ради), з яких 183,15 га земельні площі відповідно до договорів оренди укладених з орендодавцями. Зазначені договори оренди пройшли державну реєстрацію, що актом перевірки не заперечується. Інша ж частина земельних ділянок використовується ФГ «Любарське» без належного документального оформлення в зв'язку з фактичним прийняттям спадщини спадкоємцями та тривалістю належного оформлення документів про спадщину.

Факт використання позивачем земельних ділянок для виробництва сільськогосподарської продукції підтверджується відповідними довідками Новоіванівської сільської ради від 27.05.2011 року. Факт вирощування, збирання соняшника в 2009-2010 роках на земельних ділянках Новоіванівської та Привільнянської сільських рад саме позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи документами, картами полів, які затверджені головами сільських рад.

Отже, вирощений з посівів на цих ділянках врожай є власністю підприємства. Поставляючи його іншим особам, підприємство поставляє сільськогосподарську продукцію власного виробництва.

Пункт 8-1.6 статті 8-1 Закону України «Про податок на додану вартість» (аналогічно і п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України) не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Отже, підстави для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів відсутні.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірність висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо викладеного не спростовують.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.07.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 2а-7828/11/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді С. Е. Острович

О. І. Степашко