Ухвала суду № 39567027, 29.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15019/12/2670 (у 3-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Шрамко Ю.Т. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

29 квітня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Горяйнова А.М., Мамчура Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "29" квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Київський бронетанковий завод" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.05.2012 року № 00011522220/4630.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від "29" квітня 2013 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 29.04.2013 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "29" квітня 2013 року - залишити без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 р. та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено Акт № 1626/22-20/14302667 від 28.04.2012 року. На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001152220/4630 від 22.05.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на суму 1333453 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Як вбачається з Акту перевірки, висновки податкового органу про порушення позивачем зазначених положень законів ґрунтуються, зокрема, на Акті ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ „Айрос" від 31.05.2011 р. № 592/23-7/36385550 та на Акті ДПІ у м. Рівне про результати проведення зустрічної звірки ТОВ „ОЛТО" від 05.12.2011 р. № 1408/23-100/23301885. Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ). За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України). Відповідно до ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця. Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. В матеріалах справи відстуні докази, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладених між позивачем та контрагентами є необґрунтованими. На момент укладання договорів, на яких ґрунтуються взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ ТОВ „Айрос" та ТОВ „ОЛТО" були належним чином зареєстровані як юридичні особи.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін. Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності). Статтею 67 Конституції України передбачено обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну). Згідно п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України - не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування валових витрат, за яким платник податку має право на включення до складу валових витрат суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ „ОЛТО" укладено ряд договорів на поставку товарів. На виконання умов даних договорів ТОВ „ОЛТО" виписало позивачеві податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи. Оплата за придбаний товар була проведена через установу банку шляхом зарахування позивачем безготівкових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ „ОЛТО", що підтверджується платіжними дорученнями № 1252 від 22.06.2011 р., №1286 від 25.06.2011 р., № 826 від 26.05.2011 р., №1067 від 24.05.2011 р. з відміткою банку про проведення платежу. Факт поставки ТОВ „Айрос" товарів на користь позивача підтверджується видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. Оплата за придбаний товар була проведена через установу банку шляхом зарахування позивачем безготівкових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Айрос», що підтверджується платіжними дорученнями № 202 від 08.02.2011 р., №71 від 20.01.2011 р., № 1406 від 27.09.2010 р., №1522 від 25.10.2010 р., № 1637 від 08.11.2010 р., №1712 від 11.11.2010 р., № 2117 від 21.12.2010 р., №98 від 31.01.2011 р., № 118 від 01.02.2011 р., №174 від 07.02.2011 р., № 387 від 03.03.2011 р., №471 від 14.03.2011 р., № 547 від 21.03.2011 р., №710 від 12.04.2011 р. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судуд першої інстанції, що позивачем було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум, віднесених позивачем до валових витрат. Як вбачається з Акту перевірки, підставою для висновку контролюючого органу щодо відсутності у контрагентів трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного, торгівельного обладнання слугувала лише податкова звітність контрагентів. Колегія суддів вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку. До того ж, висновки відповідача зроблено без врахування права юридичних осіб укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі контрагентів. Враховуючи викладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 29 квітня 2013 року, та не можуть бути підставами для її скасування. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "29" квітня 2013 року - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволені апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "29" квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді А.М. Горяйнов

Я.С. Мамчур

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Мамчур Я.С