Постанова № 39563965, 19.12.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/13383/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретарі Попові А.М.

за участю

представника позивача - Нікішина Д.В.,

представника відповідача - Петрова А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 27.07.2012 року № 0002222340, № 0002192340,№ 0002202340,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Донагроімпекс», звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 27.07.2012 року № 0002222340, № 0002192340, № 0002202340.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем за наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс»щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Донецькагро-Маркет»за період з 01.01.2009 року по 30.11.2009 року, встановлені порушення та складено акт № 210/22-2/25333903 від 25.06.2012 року.

На підставі акта перевірки, відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року № 0002222340, № 0002192340, № 0002202340, що є предметом оскарження у даній справі.

Не погоджується із спірними податковими повідомленнями -рішеннями, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень встановлених з боку відповідача не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить задовольнити позовні вимоги.

Представники позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях від 06.11.2012 року (том 1, а.с. 104-106), просили суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі. За змістом наданих заперечень, в обґрунтування незгоди із позовом відповідачем визначено, що доводи адміністративного позову не спростовують встановлених порушень з боку позивача.

Вважають висновки акту перевірки документально обґрунтованими і такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржувані податкове повідомлення -рішення, такими, що прийнято правомірно.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, - Приватне акціонерне товариство «Донагроімпекс»(Далі -ПАТ «Донагроімпекс»), - є юридичною особою та згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки. Згідно свідоцтва № 100337154 є платником податку на додану вартість. (том 1 а.с.11).

Відповідач, - Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (Далі,- ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області ДПС), є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області ДПС, за наслідками проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс»щодо підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Донецькагро-Маркет»за період з 01.01.2009 року по 30.11.2009 року, встановлені порушення та складено акт № 210/22-2/25333903 від 25.06.2012 року (Далі за текстом, - акт перевірки) (том 1, а.с. 12-30).

На підставі акта перевірки, відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.07.2012 року № 0002222340, № 0002192340, № 0002202340, що є предметом оскарження у даній справі (Далі за текстом,- спірні рішення) (том 1, а.с. 31-33).

Спірним рішенням від 27.07.2012 року № 0002222340 на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 с. 58 Податкового кодексу України (Далі,-ПКУ) за порушення п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(Далі,- ЗУ № 334/94-ВР), ПАТ «Донагроімпекс»зменшено суму відємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 135966 гривень за декларацією від 05.02.2010 року за 2009 рік.

Спірним рішенням від 27.07.2012 року № 0002192340 на підставі п. 54.3.2 п. 54. ст. 54 ПКУ за порушення п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 ЗУ № 334/94-ВР, ПАТ «Донагроімпекс»збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 764703,75 гривень з якої 611763 гривень основний платіж, штрафна (фінансова санкція) 152940,75 гривень.

Спірним рішенням від 27.07.2012 року № 0002202340 на підставі п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 ПКУ, п.п.7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п. 7.5.1 п. 7.5, п. 7.7.1 абз. а, п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Далі - ЗУ «Про ПДВ»), за порушення ст. 3, п.п.7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5 ст.7 ЗУ «Про ПДВ», ПАТ «Донагроімпекс»зменшено суму бюджетного відшкодування, у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів по податку на додану вартість за деклараціями:

від 20.08.2009 року звітний період 7 міс. 2009 року на суму 222207,00 гривень;

від 19.10.2009 року звітний період 9 міс 2009 року на суму 48162,00 гривень;

від 19.11.2009 року звітний період 10 міс 2009 року на суму 169448,00 гривень;

від 17.12.2009 року звітний період 11 міс 2009 року на суму 46634,00 гривень;

від 19.01.2010 року звітний період 12 міс 2009 року на суму 2961,00 гривень.

Також визначено штраф за деклараціями:

від 20.08.2009 року звітний період 7 міс. 2009 року на суму 55551,75 гривень;

від 19.10.2009 року звітний період 9 міс 2009 року на суму 12040,50 гривень;

від 19.11.2009 року звітний період 10 міс 2009 року на суму 42362,00 гривень;

від 17.12.2009 року звітний період 11 міс 2009 року на суму 11658,50 гривень;

від 19.01.2010 року звітний період 12 міс 2009 року на суму 740,25 гривень.

Згідно висновків акта перевірки з боку ПАТ «Донагроімпекс»встановлено порушення :

1. ст. 3, п.п.7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п. 7.5, п.п.7.7.1 абз. а) п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 ЗУ «Про ПДВ», в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування

звітний період 7 міс. 2009 року на суму 222207,00 гривень;

звітний період 9 міс 2009 року на суму 48162,00 гривень;

звітний період 10 міс 2009 року на суму 169448,00 гривень;

звітний період 11 міс 2009 року на суму 46634,00 гривень;

звітний період 12 міс 2009 року на суму 2961,00 гривень.

2. п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 ЗУ № 334/94-ВР у вигляді завищення суми валових витрат, внаслідок чого зменшено відємне знаення об'єкта оподаткування за 2009 рік у сумі 2447055 гривень (2 квартал 415771,00 гривень, 3 квартал 1783313 гривень, 4 квартал 247971 гривень).

Проте, суд не погоджується із висновками акту перевірки з наступних підстав.

В обґрунтування висновків акту перевірки податковим органом покладено обставини нікчемності угод між ПАТ «Донагроімпекс»із ТОВ «Донецькагро-Маркет»та не підтвердження податкових зобов'язань з ПДВ ТОВ «Донецькагро-Маркет»та видаткових накладних. У зв'язку із зазначеними обставинами вважає, що ПАТ «Донагроімпекс» безпідставно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту суму валових витрат та податку на додану вартість.

В ході перевірки, зазначені обставини податковий орган пов'язує із вироком суду у відношенні громадянина Корольова С.В. який є директором ТОВ «Донецькагро-Маркет», у скоєнні злочину, передбаченого ст. 205 КК України, який набрав законної сили 02.09.2010 року.

В описовій частині акту перевірки зазначається також про відсутність факту поставок товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Донецькагро-Маркет»до ПАТ «Донагроімпекс», у зв'язку із

ненаданням до перевірки документів, що свідчать про транспортування та зберігання товару.

Суд не погоджується із позицією податкового органу покладеною в обґрунтування вищезазначених висновків акту перевірки, оскільки така позиція суперечить принципу індивідуалізації відповідальності, закріпленому у частині другій статті 61 Конституції України, коли один суб'єкт господарювання звільнений від відповідальності за дії або бездіяльність іншого суб'єкта господарювання.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди-покупця товару (робіт послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету, і в подальшому за можливі дії порушника.

До того ж, податковим органом не наведено жодної правової норми, яка передбачає встановлення такої відповідальності взагалі, або у даному спірному випадку.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 67 Господарського кодексу України (Далі, - ГКУ),- відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 712 ЦКУ,- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Суд не погоджується із ознаками нікчемності угод укладених позивачем із контрагентом, покладених податковим органом в основу висновків акту перевірки, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1,5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.216 ЦКУ,- недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Особливу увагу слід звернути на припис акта цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд звертає увагу на ті обставини, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», № 2756-VI від 02.12.2010 (набрав чинності 01.01.2011 року) ст.228 ЦКУ доповнено частиною третьою такого змісту : у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст.236 ЦКУ,- нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно ч.1 ст. 628 ЦКУ,- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.2 ст. 689 ЦКУ,- покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно п.2 ст. 3 ЦКУ,- загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст.206 ЦКУ,- усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Дослідженням у судовому матеріалів справи суд не вбачає ознак (підстав) нікчемності правочинів.

Відповідач не зазначив, яким саме чином спірні договори спрямовано на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Доводи відповідача щодо заподіяння шкоди державі у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли та спростовуються обставинами, встановленими судом вище.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

До того ж відповідачем не надано доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

З приводу суперечливості висновків, викладених у акті перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини суб'єкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Згідно ч. 5. ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Відповідно до ст.626 Цивільного Кодексу України, договір -це «домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків».

Тобто вказаний документ не фіксує фактичне здійснення господарської операції, та не є первинним документом, цей документ визначає прийняття сторонами відповідних прав та зобов'язань у процесі реалізації договору.

Відповідно, укладений договір, у випадку, якщо він не визнаний у судовому порядку недійсним, суд бере до уваги, як підставу для здійснення сторонами у господарських операцій.

Як встановлено вище, матеріали справи не містять судових рішень за якими будь-який договір, укладений позивачем з підприємствами постачальниками у спірних правовідносинах був визнаний недійсним.

Частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Наприклад, установлення у справі про адміністративний проступок вини бухгалтера юридичної особи у неправильному веденні бухгалтерського обліку певних активів не означає, що адміністративний суд на цій лише підставі повинен визнати вчиненим податкове правопорушення щодо правильності обчислення і сплати податку на прибуток за операціями зі спірними активами. У цьому разі суд повинен ураховувати, що предметом розгляду у справі про адміністративний проступок є правильність ведення бухгалтерського, а не податкового обліку, і самостійно аналізувати всі обставини відповідної справи щодо наявності порушень податкового законодавства.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Крім того, обов'язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною четвертою статті 72 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно обставини, установлені в інших процесуальних актах у кримінальних справах чи справах про адміністративні проступки (наприклад, у постанові про закриття кримінальної справи), не можуть розглядатися як обов'язкові відповідно до частини четвертої статті 72 КАС України.

Також варто враховувати, що норма частини четвертої статті 72 КАС України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб. тобто, не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду справи про її адміністративний проступок, при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, працівником (представником) якої була ця фізична особа, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеній у листі № 2379/12/13-12 від 14.11.2012 р.

Згідно п. 1.32. ст. 1 Закону України ЗУ № 334/94-ВР), - господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно ст.5 ЗУ № 334/94-ВР,- валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат витрати на: Потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється».

При цьому пунктом 1.32 ст.1 ЗУ № 334/94-ВР визначені наступні ознаки діяльності, за якими вона може бути визначена як господарська діяльність платника податків:

- діяльність повинна бути здійснена безпосередньо платником податку (через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу);

- діяльність повинна бути направлена на отримання доходу у будь-якій формі (в грошовій, матеріальній або нематеріальній).

Згідно п.п. 11.3.1. п. 11.3 ст. 11 ЗУ № 334/94-ВР,- датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.15 цього положення,- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п. 2.16 цього положення,- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Згідно ст. 1 Закону України,- «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Суд звертає увагу на ту обставину, що податковим органом в обґрунтування висновків акту перевірки покладено виключно думку про нікчемність вчинених правочинів, а також ненадання документів, що свідчать про транспортування та зберігання товару.

Суд не приймає посилання податкового органу на обставини ненадання документів, що свідчать про транспортування та зберігання товару, оскільки відповідач на вимогу суду не надав доказів щодо витребування у позивача під час проведення перевірки зазначених документів.

При цьому реальність господарських операцій, підтвердження фактичного транспортування та зберігання товару, на виконання достовірності вчинених правочинів, що стосуються спірних правовідносин, а також дотримання вимог законодавства з питань оподаткування, у вигляді правомірності формування валових витрат та податкового кредиту, підтверджується наданими суду відповідними договорами купівлі-продажу, укладеними між ПАТ «Донагроімпекс»із ТОВ «Донецькагро-Маркет», договором транспортно-експедиційних послуг, обслуговування товарно-транспортними накладними, технічними паспортами, податковими накладними, видатковими накладними, реєстрами отриманих податкових накладних, банківськими виписками по особовим рахункам, актами прийому - передачі послуг та готової продукції, оборотно-сальдовими відомостями, картками рахунків, (том 1, а.с. 125-247, том 2, а.с. 1-250).

Суд звертає увагу на ту обставину, що податковим органом згідно акту перевірки не встановлено обставин невідповідності поставлених ТМЦ, реквізитам зазначеним у первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, що стосуються спірних відносин.

Суд звертає увагу на ті обставини, що описова частина акту перевірки взагалі не містить обставин невідповідності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, наданих під час перевірки приписам п.2 ст.3, ст. 4, п.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 1.2 п. 1, п. 2.1, п. 2.7 п.2 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

При цьому досліджені документи мають обов'язкові реквізити відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок їх складання.

Таким чином, надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Суд також не погоджується з твердженням податкового органу щодо ненадання документів, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Навпаки, положення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону передбачають широке та не обмежене коло документів, що можуть підтверджувати витрати платника податків. В свою чергу положення п.5.11 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначають, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, весь обсяг документів, наданих позивачем у судовому засіданні, є достатнім і свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами, містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання та суми коштів, що підлягають оплаті.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ»закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів»Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами і доповненнями: «Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку».

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України: «Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів) …з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду».

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 встановлено: «Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)».

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: «дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківському рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)».

Згідно наведених в цьому дослідженні норм права, випливає, що діяльність підприємства, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах при умові її регулярності, постійності та суттєвості, є господарською; до валових витрат виробництва та обігу підприємства відноситься сума витрат у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах за придбані товари (послуги) з метою їх подальшого використання у господарській діяльності.

Сума податкового кредиту по ПДВ, на яку має право підприємство в звітному періоді складається з сум податків, сплачених (або нарахованих) ним в зв'язку з придбанням товарів, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва; до складу податкового кредиту не включаються сплачені (нараховані) суми податку, у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до Наказу ДПАУ від 30.05.97р. № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»із змінами і доповненнями:

«Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість».

«Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку».

«Податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця відповідно до вимог пункту 7.3 статті 7 Закону».

Оригінал податкової накладної надається покупцю товарів (послуг) на його вимогу. Зазначений документ зберігається покупцем разом із розрахунковими, платіжними документами з придбання товарів (послуг) у порядку і протягом терміну, визначеного для зберігання облікових податкових документів та зобов'язань із сплати податків.

Податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість».

Згідно з п.5 наказу ДПАУ від 30.05.97р. № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою окрім тієї, яка зареєстрована платником податку в податковому органі і якій наданий індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого Наказом ДПАУ № 244 від 30.06.2006р. із змінами і доповненнями: «У реєстрі окремо обліковуються операції: з придбання товарів (послуг) з метою використання у господарській діяльності платника для здійснення операцій, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування, а також тих, які не призначаються для використання у господарській діяльності цього платника податку; з поставки товарів (послуг), які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування»

Реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Згідно п.8 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, У розділі I реєстру відображаються отримані податкові накладні, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної), вантажні митні декларації, а також інші подібні документи (згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону).

Придбання або виготовлення товарів (послуг) та придбання (будівництво, спорудження) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи) на митній території України відображається на підставі податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників (додаток 2 до податкової накладної), а також інших подібних документів, зазначених вище».

При цьому суд звертає увагу на ту обставину, що податковим органом при проведенні перевірки правомірності формування податкового кредиту не зазначено про відсутність первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, на підставі яких позивач набуває зазначеного права, а також не зазначено про їх ненадання суб'єктом контролю.

Представниками відповідача у судовому засіданні з цього приводу не надано жодних вмотивованих пояснень, а також доказів витребування документів, які не досліджувались.

Представниками позивача у судовому засіданні з цього приводу було надано пояснення, що під час перевірки уповноваженим особам податкового органу було надано весь обсяг документів, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту по спірним взаємовідносинам.

Крім того, описова частина акта перевірки не містить належних доказів порушення податкового законодавства щодо складання податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит спірного періоду.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України,- обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Акт перевірки не містить відомостей щодо визнання в установленому законом порядку недійсними вказаних податкових накладних, отриманих, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Відповідачем під час розгляду справи також не надано жодних доказів щодо визнання вищезазначених податкових накладних недійсними.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Суд звертає увагу на ту обставину, що правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних у суді не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Таким чином, оскільки акт перевірки, складений податковий органом, не містить інших обставин щодо неправомірності формування валових витрат та податкового кредиту, суд, з урахуванням вищевикладених обставин приходить до висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки.

Також суд звертає увагу на ту обставину, що описова частина акту перевірки містить обставини того, що ПАТ «Донагроімпекс»до складу податкового кредиту у грудні 2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «Донецькагро-Маркет»було віднесено ПДВ у розмірі 87731,73 гривень та у січні 2010 року у розмірі 270569,50 гривень. Зазначені суми було зменшено за результатами перевірок, згідно актів від 22.09.2010 № 1603/23-3/25333903, № 692/23-3/25333903.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року у справі № 2а/0570/6950/2011 яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.08.2011 року (том 1 а.с. 37-79), задоволені у повному обсязі позовні вимоги Закритого акціонерного товариства "Донагроімпекс" до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання податкового повідомлення -рішення № 0001452340/0 від 23.04.2010 року частково недійсним в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 6681932,00 грн. і в частині донарахування штрафних санкцій у розмірі 33118,50 грн., внаслідок чого,- визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення в частині зменшення суми бюджетного відшкодування на суму 6681932,00 грн. і в частині донарахування штрафних санкцій у розмірі 33118,50 грн.

Суд звертає увагу на ту обставину, що оскаржуване у справі № 2а/0570/6950/2011 податкове повідомлення -рішення № 0001452340/0 від 23.04.2010 року прийнято на підставі акту перевірки від 22.09.2010 № 692/23-3/25333903.

Податковим органом, в обгрунтування висновків акту перевірки від 22.09.2010 № 692/23-3/25333903 про порушення з боку Закритого акціонерного товариства "Донагроімпекс", покладено нікчемність правочинів вчинених між ЗАТ "Донагроімпекс" та ТОВ «Донецькагро-Маркет»в січні 2010 року.

Згідно ч.1 ст. 72 КАС України,- обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частин 2, 3, 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. № 2453-VI судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.2 ст. 14 КАС України, - постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 124 Конституції України,- правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 2 ст.14 КАС України,- постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 255 КАС України,- постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

При цьому відповідачем не надано доказів того, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установленні під час розгляду пов'язаної справи.

До того ж податковим органом у акті перевірки не було зазначено про результати попередніх перевірок та їх результати.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 та зар. в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини, суд вважає, що факти виявлених порушень, викладені відповідачем у акті перевірки суб'єктивно та не у повній мірі, - всупереч зазначеному Порядку, а висновки акту перевірки обґрунтовані на припущеннях податкового органу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні у повному обсязі не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є частково неправомірним збільшення грошового зобов'язання, здійснене відповідачем відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач у повному обсязі не довів правомірності спірних рішень.

Згідно абз. 2 п. 58.1 ст. 58 ПК України,- податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення-рішення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1. ст. 55 ПК України,- податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав нарахування позивачу податкових зобов'язань, суд приходить до висновку про скасування спірних рішень.

Таким чином враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на проведення судової експертизи, підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ».

Відповідно до ст.94 КАСУ-, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог на суму 2146,00 гривень.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 27.07.2012 року № 0002222340, № 0002192340, № 0002202340, - задовольнити.

Скасувати повністю податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька від 27.07.2012 року № 0002222340, № 0002192340, № 0002202340.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Донагроімпекс» судовий збір у розмірі 2146,00 (дві тисячі сто сорок шість) гривень шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 19 грудня 2012 року в присутності представників сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі 24 грудня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.