Постанова № 39557662, 26.06.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2014 р. Справа № 920/275/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача – не з'явився

відповідача – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1415С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 14 квітня 2014 року у справі №920/275/14

за позовом Державного підприємства “Селидіввугілля”, м. Селидове, Донецька область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Червоний металіст”, м. Конотоп, Сумська область,

про стягнення 103784,78 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 року Державне підприємство “Селидіввугілля” звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Червоний металіст”, в якій просило стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 103784,78 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14 квітня 2014 року у справі №920/275/14 (суддя Резніченко О.Ю.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Червоний металіст” на користь Державного підприємства “Селидіввугілля” пеню в сумі 103784 грн. 78 коп., 2075 грн. 70 коп. судового збору.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 14 квітня 2014 року у справі №920/275/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені, в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, зазначає, що був позбавлений можливості своєчасно поставити товар внаслідок порушення позивачем умов пунктів 5.1. та 5.2. договору.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не надав.

Також в апеляційній скарзі відповідач просив прийняти в якості додаткових доказів заперечення від 24.03.2014 р. №01-24/03, копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, заявку від 15.01.2014 року та податкову декларацію з податку на прибуток підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у ній і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно із пунктом 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року №7 “Про деякі практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України” у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

Колегія суддів, враховуючи, що відповідач необґрунтував неможливість подання заперечення від 24.03.2014 р. №01-24/03, копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, заявки від 15.01.2014 року та податкової декларації з податку на прибуток підприємства з причин, що не залежали від нього, до суду першої інстанції, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання відповідача про прийняття в якості додаткових доказів вищевказаних документів.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку своїх представників у призначене судове засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін не була визнана обов’язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, 07 жовтня 2013 року між Державним підприємством “Селидіввугілля” (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Червоний металіст” (постачальник) було укладено договір поставки №Т1/2, на підставі конкурсних торгів, проведених 09.09.2013 р. (а.с.17-20).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов’язується у 2013 році передати у власність покупця товар, зазначений у специфікаціях, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Згідно із п. 10.2. будь-які доповнення, зміни і додатки до даного договору мають силу якщо вони підписані обома сторонами.

23 грудня 2013 року сторони укладали додаткову угоду №1 до договору поставки №Т1/2 від 07.10.2013 року, яка підписана представниками обох сторін та скріплена їх печатками (а.с.21).

У відповідності до п. 1.2., з урахуванням додаткової угоди №1 від 23.12.2013 року, найменування (номенклатура, асортимент) товару є такою: аналізатор метану переносний Сигнал.5 – 51 одиниця; аналізатор метану та діоксину вуглецю переносний Сигнал.7 – 43 одиниці; вимірювач метану, оксиду вуглецю і температури Сигнал 9.2 – 10 одиниць; вимірювач метану, кисню, оксиду вуглецю і температури Сигнал 9.9 – 10 одиниць; метан-реле для забійних машин ТМРК-3.1М – 6 комплектів. Кількість товару за договором – 5 найменувань.

В специфікації до договору №Т1/2 від 07.10.2013 року, яка підписана представниками обох сторін та скріплена їх печатками, зазначено аналогічне найменування продукції на загальну суму 859316,40.

Згідно із п. 3.1. договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 23.12.2013 року, ціна договору становить 859316,40 грн. з ПДВ, у тому числі податок на додану вартість – 143219,40 грн.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 10.1. передбачено, що даний договір набуває чинності з дати затвердження і надходження на рахунок покупця відповідних бюджетних асигнувань та підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013 року.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 4.1. договору розрахунки за узгоджену партію товару здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування 100% попередньої оплати грошовими коштами на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов договору поставки №Т1/2 від 07.10.2013 року позивач перерахував на рахунок відповідача 859316,40 грн. попередньої оплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями №1751, №1752, №1753, №1754 та №1755 від 27.12.2013 року, які проведені банком 30.12.2013 року (а.с. 22-26).

Згідно із п. 5.1. договору постачання узгодженої партії товару здійснюється в міру необхідності, згідно з замовленням покупця. Строк (термін) поставки протягом 90 календарних днів після надходження на розрахунковий рахунок відповідача 100% попередньої оплати за узгоджену партію товару. В будь-якому випадку постачання товару за цим договором повинно бути здійснено постачальником в строк не пізніше 31 грудня 2013 року.

Отже, сторони договору поставки №Т1/2 від 07.10.2013 року визначили та власний на розсуд погодили умови, відповідно до яких останнім днем постачання товару є 31.12.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач поставив позивачу вимірювач метану, оксиду вуглецю і температури Сигнал 9.2 – 10 одиниць, вимірювач метану, кисню, оксиду вуглецю і температури Сигнал 9.9 – 10 одиниць та метан-реле для забійних машин ТМРК-3.1М – 2 комплекти на суму 216602,00 грн. 40 коп. лише 17.01.2014 року, що підтверджується накладними №8Н та №9Н від 17.01.2014 року та актами прийому-передачі від 17.01.2014 року (а.с.27-28, 31-32).

Накладними №12Н та №14Н від 22.01.2014 року, а також актами прийому-передачі від 22.01.2014 року підтверджується, що 22 січня 2014 року відповідач поставив позивачу метан-реле для забійних машин ТМРК-3.1М – 4 комплекти та аналізатор метану переносний Сигнал.5 – 51 одиниця на суму 275838,00 грн. (а.с.28-2, 32-33).

В подальшому, 30 січня 2014 року відповідач поставив позивачу аналізатор метану та діоксину вуглецю переносний Сигнал.7 – 43 одиниці на суму 366876,00 грн., що підтверджується матеріалами справи, зокрема, накладною №28Н від 30.01.2014 року та актом прийому-передачі від 30.01.2014 року (а.с.30, 34).

Положеннями ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором поставки №Т1/2 від 07.10.2013 року виконав неналежним чином, оскільки порушив строки поставки товару, встановлені у договорі.

В ст. 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та договором.

Положеннями ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій (в тому числі сплата штрафних санкцій) на підставі і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов’язаний у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов’язання сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Предметом неустойки, у відповідності до ст. 551 Цивільного кодексу України може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4. ст. 231 Господарського кодексу України якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Умовами договору, а саме п. 7.2. передбачено, що у разі порушення строків постачання товару, передбачених п. 5.1 договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі 0,5 відсотка вартості товару (партії товару), з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

З огляду на те, що відповідач порушив строки постачання товару, передбачені п. 5.1 договору, позивач нарахував йому пеню в розмірі 18411,20 грн. за період з 01.01.2014 року до 17.01.2014 року на суму поставки 216602,40 грн., 30342,18 грн. пені за період з 01.01.2014 року до 22.01.2014 року на суму поставки 275838,00 грн., а також пеню в розмірі 55031,40 грн. за період з 01.01.2014 року до 30.01.2014 року на суму поставки 366876,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що пеня у розмірі 0,5 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, не є пенею за порушення грошового зобов’язання, а отже не обмежується подвійною обліковою ставкою, передбаченою Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем, в зв’язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання, обґрунтовано нараховано пеню в сумі 103784,78 грн., що підтверджується розрахунками в позовній заяві (а.с.3).

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, в зв’язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 103784,78 грн. пені.

Твердження відповідача стосовно того, що він був позбавлений можливості своєчасно поставити товар внаслідок порушення позивачем умов пунктів 5.1. та 5.2. договору не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи. Тому колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі, ухвалене ним рішення є обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені, в оскаржуваному рішенні, відповідають обставинам справи, тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 14 квітня 2014 року у справі №920/275/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 26 червня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.