Ухвала суду № 39556282, 26.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16604/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

26 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі Муржак А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколан Інгредієнти» та Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові засоби індивідуального захисту» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області про скасування рішення та картки, повернення коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколан Інгредієнти» звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області, в якому просили суд визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 24 квітня 2013 року № 100270000/2013/400458/2, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24 квітня 2013 року № 100270000/2013/20417 та повернути надміру сплачений податок на додану вартість у розмірі 31 106, 54 грн. та мито в розмірі 9 492, 61 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2013 року адміністративний позов - задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких: позивач просить скасувати в Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2013 року в частині відмови в повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених коштів та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі; відповідач - просить скасувати зазначену Постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволення адміністративного позову - відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №100270000/2013/20417 від 24.04.2013 року було повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів за першим методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Не погоджуючись із заявленою позивачем митною вартістю товарів, відповідач прийняв оскаржуване рішення, згідно з яким самостійно визначив митну вартість, застосувавши при цьому резервний (шостий) метод визначення митної вартості товарів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, на виконання умов зовнішньоекономічного контракту №78/01-10 від 11.01.2010р., укладеного між позивачем та Company «Larchfirld Ltd.» (Великобританія) та додатку №166/1 від 19.03.2013р., до митного органу декларантом позивача подано митну декларацію 100/270000/2013/221653 від 24.04.2013р. та додаткові документи з метою здійснення митного контролю та митного оформлення товарів.

Митна вартість товарів була визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

З матеріалів справи вбачається, що для підтвердження заявлених відомостей було подано також наступні документи: міжнародну автомобільну накладну (CMR); коносамент; інвойс; пакувальний лист; інформація про позитивні результати здійснення екологічного контролю товару; сертифікат про походження товару.

За результатами розгляду поданих до митного оформлення документів, Київською регіональною митницею, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів, було відмовлено у прийнятті митної декларації, про що складена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 24 квітня 2013 року № 100270000/2013/20417.

Після проведення процедури консультацій Київською регіональною митницею, правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів, прийнято рішення про коригування митної вартості від 24 квітня 2013 року № 100270000/2013/400458/2 за шостим (резервним) методом. Згідно з вказаним рішенням було скориговано митну вартість імпортованих позивачем товарів у бік її збільшення.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів, що документи, надані позивачем на підтвердження заявленої ціни товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації..

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI (далі - Митний кодекс України, МК України).

Відповідно до статті 49 цього Кодексу, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).

Згідно із статтею 52 вказаного Кодексу, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України, митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Колегією суддів встановлено, що позивачем були надані міжнародну автомобільну накладну (CMR); коносамент; інвойс; пакувальний лист; інформація про позитивні результати здійснення екологічного контролю товару; сертифікат про походження товару.

Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 54 вказаного Кодексу, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (ч. 1 ст. 55 МК України).

За правилами статті 264 Митного кодексу України, якщо митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу, чи з порушенням інших вимог Митного кодексу України, митний орган відмовляє у прийнятті такої митної декларації (ч. 11 ст. 264).

У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з ч. 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний.

Приписами 2 - 5 частин статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів, між відповідачем та декларантом було проведено процедуру консультації.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст. 58 МК України. Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Колегія суддів зазначає, що позивачем у відповідності до вимог митного законодавства, для підтвердження заявленої митної вартості товару було подано до митного органу всі необхідні для цього документи.

Разом з тим, надання додаткових документів є необхідним у разі потреби в підтвердженні задекларованої декларантом митної вартості товару за першим методом, викликаної обґрунтованими сумнівами митного органу в достовірності відомостей, які містяться в поданих до митного оформлення товару документах.

Отже, за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

За наведених вище обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що митний орган безпідставно застосував метод №6 «резервний метод» визначення митної вартості товару, оскільки митним органом не доведено наявність підстав для застосування резервного методу.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що митниця не надала доказів, які б підтверджували відсутність зазначених вище підстав для визначення митної вартості за першим методом.

Щодо позовних вимог про повернення надмірно сплачені до бюджету суми податку на додану вартість у розмірі 31 106,54 грн. та мито в розмірі 9 492,61 грн, колегія суддів виходить з такого.

За приписами ст.301 Митного кодексу України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Як зазначено в частинах другій та шостій ст.301 Митного кодексу України, у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов'язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Таке повернення сум надміру сплачених сум митних платежів здійснюється за заявою платника податків за умови, що така заява подається не пізніше одного року з дня, наступного за днем виникнення обставин, що тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів.

На день виникнення спору процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, визначає Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року №618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року, із змінами та доповненнями (надалі Порядок 618).

Окрім того, Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Державного казначейства України від 10.12.2002 р. № 226 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.12.2002 р., із змінами та доповненнями (надалі - Порядок 226).

Взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи регламентований Порядком взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженим наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 р. № 611/147 (надалі - Порядок взаємодії).

Відповідно до Порядку 618 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником та головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

За результатами розгляду такого звернення платника митним органом та за наявності підстав для повернення таких коштів Керівник (заступник керівника) митного органу підписує Висновок про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи згідно додатку №1 до Порядку взаємодії.

Пунктом 5 цього Порядку та Порядку взаємодії встановлено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за супровідним листом (поданням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою, наведеною в додатку 3 до цього Порядку взаємодії, до якого додається Висновок про повернення та Реєстр висновків про повернення.

Таким чином, повернення надмірно сплачених платежів можливо при наявності наступних чинників: наявність факту надмірної сплати коштів, звернення платника до відповідного митного органу та подання митниці разом із зазначеним пакетом документів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що зазначеними нормативно - правовим актами визначений також механізм безпосереднього повернення таких коштів.

Так, як зазначено в п.9 Порядку 618 відомості про повернення сум помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів уносяться до митної декларації або до уніфікованої митної квитанції МД-1 (залежно від того, на підставі якого документа такі митні та інші платежі були перераховані до Державного бюджету України) та її електронної копії в порядку, установленому Державною митною службою України.

Відповідно до вимог п.10 Порядку 618 на підставі виписки з відповідного рахунку з обліку доходів державного бюджету в Картці - особовому рахунку платника податків зазначаються реквізити відповідного платіжного документа та коригується відповідна звітність (у частині перерахованих до бюджету митних платежів).

Зазначене свідчить про наявність чіткого нормативно-правового врегулювання дій саме Київської митниці Міндоходів, як митного органу щодо повернення надмірно сплачених митних платежів та їх обов'язкове відображення в цілого ряду митних документах (митних деклараціях, митних квитанціях, Картці-особового рахунку платника, тощо), які можуть бути вчинені саме митним органом, а не іншим державним органом.

Дана правова позиція викладена у рішенні Верховного суду України від 15.04.2014 року у справі № 21-21а14.

Тому, позовні вимоги про повернення надмірно сплачені до бюджету суми гарантійних зобов'язань не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколан Інгредієнти» та Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

(Повний текст Ухвали виготовлений 01.07.2014 року)

.

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Кучма А.Ю.