Постанова № 39552492, 24.06.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2014 року Справа № 813/8676/13-а

17 год. 52 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя КравцівО.Р.,

секретар судового засідання НебеснаМ.В.,

від позивача Демчук І.Д.,

від відповідача Задорожний І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Катор» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській обасті.

Суть справи.

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою з відповідальністю «Катор» (далі - позивач, ТзОВ «Катор») до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, ДПІ у Личаківському районі м. Львова) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державої податкової служби № 0000142240 від 20.05.2014 року на суму 60638,62 грн. (основний платіж - 48510,90 грн., штрафні санкції - 12127,72 грн.).

Ухвалою від 05.12.2013 року провадження в адміністративній справі відкрито, а ухвалою від 11.03.2014 року призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що висновки викладені в акті перевірки позивача від 23.04.2013 року є формальними, упередженими, необгрунтованими та такими що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення на підставі вказаного акту є протиправним. Крім того, позивачем правомірно визначено базу оподаткування податком на додану вартість. Також, усі господарські операції позивача із його контрагентами підтверджуються відповідною первинною документацією наданою податковому органу до перевірки, що ним зафіксовано у вищезгаданому акті перевірки, та долученою до матеріалів справи. Зокрема, стверджується, що позивач сумлінно виконував обов'язок щодо сплати податків та зборів, визначених Податковим кодексом України, факти виконання двосторонніх зобов'язань між позивачем та його контрагентами відодбражені як у податковому, так і у бухгалтерському обліку, задекларовані та сплачені до бюджету. На переконання позивача, кошти одержані ним від ФОП ОСОБА_4 на виконання договору комісії від 26.11.2012 року не можуть підлягати оподаткуванню податком на додану вартість, крім комісійної винагороди, оскільки: по-перше позивач не був власником та імпортером товарно-матеріальних цінностей за відповідними контрактами, а такі належали ФОП ОСОБА_4, та, по-друге, кошти одержані від комітента були транзитними, які відповідно до умов договору та положень ЦК України не можна трактувати як винагороду за договором комісії, а тому і не слід включати в базу оподаткування відповідним податком.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи у попередньому судовому засіданні 11.03.2014 року /а.с.165-166/. Зазначив, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Крім того ствердив, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, оскільки реалізація умов договору та його фактичне виконання для цілей ведення податкового обліку має бути належним чином оформленими первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. З врахуванням вищевикладеного, документи, якими позивач обгрунтовує свою правову позицію не можуть беззаперечно підтверджувати фактичність господарських операцій (придбаних товарів (робіт, послуг)). Просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

ТзОВ «Катор» зареєстроване 01.09.2010 року Виконавчим комітетом Львівської міської ради з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 37278343 /а.с.17, 20/ та взяте на податковий облік в органах державної податкової служби 02.09.2010 року за № 8398 /а.с.18/.

Відповідно до Свідоцтва № 100306450 ТзОВ «Катор» зареєстроване платником податку на додану вартість з 20.10.2010 року /а.с.19/.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби проведено перевірку ТзОВ «Катор», за результатами якої складено акт № 179/22-40/37278343 від 23.04.2013 року про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Катор» код за ЄДРПОУ 37278343, щодо правомірності з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту за період грудень 2012 року, січень-лютий 2013 року /а.с.11-16/.

Вищевказаним актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, а саме: занижено податкові збов'язання на загальну суму 48510,90 грн., в т.ч. за грудень 2012 року - 24764,24 грн., січень 2013 року - 8968,33 грн., лютий 2013 року - 14778,33 грн. /а.с.16/

Тому, контролюючим органом на підставі вищевказаного акту перевірки ТзОВ «Катор» прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000142240 від 20.05.2013 року за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 60638,62 грн. (в т.ч. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 12127,72 грн.) /а.с.10/.

ТзОВ «Катор» не погоджуючись із рішенням, прийнятим ДПІ у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, звернулося із позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України) № 2755-VI від 02.12.2010 року платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Зокрема, місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені (п. 186.1 ст. 186 ПК України).

Як передбачено п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з Договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Варто зазначити, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Відтак, необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Варто зазначити, що закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх економічному призначенню.

На виконання вимог п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Слід зазначити, що при проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (п. 85.4. ст. 85 ПК України).

Виходячи з вимог Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 966-ХІV) обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У ст. 2 Закону № 966-ХІV визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 Закону № 966-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Також, наказом ДПА України від 29.03.2003 р. № 143 «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підп. 1.2 п. 1, підп. 2.1 п. 2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Згідно з підп. 1.2 п. 1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (підп. 2.1 п. 2 Положення).

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону № 966-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2 ст. 9 Закону № 966-ХІV).

Частиною 5 ст. 8 Закону № 966-ХІV передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом з матеріалів адміністративної справи встановлено, що між позивачем (Комісіонер) та ФОП ОСОБА_4 (Комітент) укладено Договір комісії № К-05/2012 р від 26.11.2012 року /а.с.69-71/, відповідно до якого Комісіонер зобовязується за дорученням Комітента укласти від свого імені за рахунок і в інтересах Комітента договір з іноземним постачальником (далі - третя сторона) на купівлю товару, номенклатура, кількість і ціна на який обумовлюються в інвойсах, самостійно здійснити митне оформлення товару і передати його комітенту. Для проведення митного оформлення товару комісіонер має право використовувати послуги митних брокерів. Комітент зобов'язується відшкодувати комісіонеру понесені ним витрати, повязані з виконанням комісійного доручення і виплатити йому комісійну винагороду в порядку передбаченому даним Договором (п. 1 Договору).

Відповідно до підп. 2.1. Комісіонер зобовязаний виконати взяте на себе за даним договором доручення строком на 5 років з моменту підписання даного договору та на умовах найбільш вигідних для комітента.

Комісіонер поставляє комітенту товар до пункту призначення за адресою м. Львів (підп. 2.7. Договору). Товар придбаний комісіонером згідно даного Договору за рахунок комітента, є власністю Комітента (підп. 3.1. Договору).

Відповідно до підп. 4.3. договору Комісіонер поручається за виконання третьою стороною договору, укладеного між Комісіонером і третьою стороною.

Протягом одного календарного дня з дати митного оформлення в м. Львів, Комісіонер зобовязаний передати товар представнику Комітента. Разом з товаром Комісіонер передає Комітенту наступні документи: ВМД на товар, завірену копію ДМВ на товар, сертифікат якості, заврену копію сертифікату походження товару, СMR, інвойс, сертифікат дезинфекцій, ветеринарний сертифікат, якщо це потрібно. Піля закінчення виконання доручення Комісіонер зобов'язаний представити Комітентові звіт про виконання прийнятих ним на себе зобовязань за даним договором протягом 5-ти календарних днів з дати розмитнення товару в м. Львів. Крім того, Комісіонер передає за вимогою Комітентові усі права щодо третьої сторони, що випливають з договору, підписаного Комісіонером з цією третьою стороною. (підп. 5.1. - 5.3. Договору).

Комітент перераховує грошові кошти для розрахунку за товари, що купляються у третьої сторони самостійно з свого розрахункового рахунку. Кошти перераховані Комітентом на відшкодування витрат повязаних із митним оформленням і транспортними витратами є транзитними і не включаються у валові доходи Комісіонера. Комітент зобов'язаний відшкодувати понесені Комісіонером витрати, пов'язані із виконанням комісійного доручення, а також комісійну винагороду протягом 10-ти календарних днів з дати надання Комісіонером звіту про виконання прийнятих на себе зобов'язань за даним договором, за умови відсутності у Комітента зауважень по звіту Комісіонера. Сторони за взаємною згодою можуть використовувати також інші форми розрахунків (в тому числі простими та переказними векселями), що оформляється окремими додатками до Договору (п. 6 Договору).

Згідно з п. 7 Договору за належне виконання своїх обов'язків за даним Договором Комсіонером одержує сталу комісійну винагороду в розмірі 400 грн. за кожну оформлену митну декларацію, яка сплачується Комісіонеру окремо. Комісіонер зобов'язаний виписати на імя Комітента податкову накладну на вартість комісійних послуг (комісійної винагороди).

Крім того, ТзОВ «Катор» (Декларант) та ФОП «Кожухар Олександр Михайлович» уклали Договір № Д-23/2012 про надання послуг по декларуванню товарів від 27.11.2012 року /а.с.64-66/, відповідно до якого Замовник доручає, а Декларант бере на себе обов'язок здійснювати послуги по митному оформленню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів (далі - товарів) Замовник на умовах, передбачених цим Договором, в термін від дати підписання Договору і протягом 1 року. У разі, якщо жодна із сторін за 14 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про бажання припинити дію договору, договір вважається продовженим ще на 1 рік (підп. 1.1. Договору).

Обов'язками замовника визначено: надавати Декларанту повну інформацію та повний пакет документів, необхідних для здійснення послуг; надавати Декларанту повноваження на представництво замовника у митних органах України у справах, пов'язаних з предметом цього Договору, згідно з Положенням про діяльність підприємств, що здійснюють декларування на підставі договору» (п. 2 Договору).

Щодо обов'язків Декларанта, то він повинен: приймати до виконання доручення Замовника, що виходять з умов Договору (надалі - Договір); при виконанні таких доручень дотримуватись виключно інтересів Замовника, не використовувати надану Декларанту Замовником інформацію в інтересах третіх осіб; дотримуватись Законів України та правил митного оформлення вантажів; негайно сповіщати Замовника про настання обставин, що можуть привести до порушення його інтересів (п. 3 Договору).

Згідно з підп. 4.1.-4.3. договору вартість митно-брокерських послуг (тарифи) визначається в Додатку № 1 до Договору. Оплата митних процедур, мита, акцизу та ПДВ здійснюється Замовником за тарифними ставками, встановленими Державною митною службою України на день заповнення декларації шляхом перерахунку авансових платежів мита, акцизу, ПДВ та митних процедур або безпосередньо на митницю, або на розрахунковий рахунок Декларанта. Оплата брокерських послуг здійснюється згідно з виконаним обємом робіт в кожному конткретному випадку. Розрахунки проводяться шляхом сплати виставлених рахунків. Допускається сплата послуг готівкою через касу Декларанта. Замовник здійснює оплату не пізніше пяти банківських днів з часу одержання від Декларанта рахунку.

Крім того, відповідно до Додатку № 1 до Договору № Д-23/2012 від 27.11.2012 року визначено тарифи на митно-брокерські послуги ТзОВ «Катор» /а.с.67-68/.

Відтак, на виконання зобов'язань за вищевказаними Договорами:

- між фірмою DERMAKIM S.R.L. Італія (Продавець) та ТзОВ «Катор» (Покупець), укладено контракт № 1M-30/2012 від 27.11.2012 року, згідно якого Продавець зобов'язується продавати Покупцеві хімматеріали для шкіряного виробництва згідно із специфікацією для кожної партії товару /а.с.56-58, 59-/;

- між фірмою EVROCOLOR S.P.A. Італія (Продавець) та ТзОВ «Катор» (Покупець) укладено контракт № ІМ-33/2012 від 30.11.2012 року, згідно якого Продавець зобов'язується продати Покупцеві хімматеріали для шкіряного виробництва згідно із специфікацією для кожної партії товару /а.с.60-62, 63/;

- Між фірмою Handelmaatschappij A Smit Zoon B.V Нідерланди (Продавець) та ТзОВ «Катор» (Покупець) укладено контракт № ІМ-32/2012 від 26.11.2012 року, згідно якого Продавець зобов'язується продати Покупцеві хімматеріали для шкіряного виробництва згідно із специфікацією для кожної партії товару /а.с.51-53, 54-55/.

Судом встановлено, що вищевказані обставини відображено в акті перевірки позивача від 23.04.2013 року та відповідачем не заперечуються.

Крім того, на виконання вищевказаних Договорів та контрактів представником позивача до матеріалів адміністративної справи долучено наступні документи:

- копії валютно-митних декларацій /а.с.73-75, 87-88, 98-99, 108-109, 120-121, 131-132,138-139/;

- копії інвойсів /а.с.76,77,89,90,100,110,111,122,133,134,140,141,142/;

- копії специфікацій /а.с.78-79,112,123, 136,143-144/;

- копії звітів комісіонера /а.с.80,91,101,113,124,137,145/;

- копії рахунків, виставлених ФОП ОСОБА_4 ТзОВ «Катор» /а.с.81,94,102,114,126,146,152/

- копії актів виконаних робіт /а.с.82, 85, 92, 96, 103, 106, 115, 118, 125, 129, 147, 150, 154, 156/;

- копії податкових накладних /а.с.83, 86, 93, 97, 104, 107, 116, 119, 127, 130, 148, 151, 153, 157/;

- копії актів прийому передачі товару /а.с.84, 95, 105, 117, 128, 149, 155/;

- копії виписки з банківських рахунків позивача /а.с.173-177,178-180/;

- копії платіжних доручень за грудень 2012 року, січень-лютий 2013 року про перерахування коштів Львівській митниці м/п Городок /а.с.193-197/.

В судових засідання представником позивача оригінали вищевказаних документів пред'являлися суду для огляду. Представник відповідача жодних застережень до них не висловив, жодних застережень не встановлено і зі змісту акту перевірки позивача від 23.04.2013 року.

Як встановлено з пояснень представника відповідача, позивачем отримано на розрахунковий рахунок від ФОП ОСОБА_4 за відповідними договорами коштів в загальній сумі 299035,42 грн. (грудень 2012 року - 152035,42 грн., січень 2013 року - 55000,00 грн., лютий 2013 року - 92000,00 грн.) відповідно до платіжних доручень та в бухгалтерському обліку відображено проводкою Дт 311 Кт361 на загальну суму 299035,42 грн., однак не збільшено податкове зобов'язання на суму зарахованих коштів від контрагента на банківський рахунок платника податку, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 48510,90 грн. (в т.ч. за грудень 2012 року - 24764,24 грн., січень 2013 року - 8968,33 грн., лютий 2013 року - 14778,33 грн.).

Щодо вищевказаного твердження представника відповідача, яке зафіксовано і в акті перевірки ТзОВ «Катор», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 1011 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) № 435-VI від 16.01.2003 року (із наступними змінами та доповненнями) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо комісіонер поручився за виконання правочину третьою особою, він має право на додаткову плату. Якщо договором комісії розмір плати не визначений, вона виплачується після виконання договору комісії виходячи із звичайних цін за такі послуги. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії (ст. 1013 ЦК України).

Крім того, ст. 1018 ЦК України визначено, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

У даному випадку, належність товару ФОП ОСОБА_4 підтверджується зазначеними вище митними деклараціями, де власником товару зазначений саме Комітент за Договором.

Також, згідно зі ст. 1024 ЦК України комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Відтак, як встановлено із Договору комісії від 26.12.2012 року, позивач не є імпортером вищевказаного товару, а лише виконував зобов'язання за таким договором, та не є власником товарно-матеріальних цінностей, одержаних в результаті виконання вищевказаного договору.

Судом з вищеперелічених матеріалів справи, встановлено підтвердження витрат за вищевказаним договором, представником позивача також надано копії платіжних доручень про перерахунок коштів Львівській митниці. Крім того, на переконання суду чинним законодавством, зокрема, ЦК України, розмежовуються поняття витрат комісіонера по виконанню договору комісії та комісійна винагорода, тобто, у даному випадку такі кошти суд вважає такими, що спрямовані на виконання договору комісії з третіми особами, є транзитними, а тому не є базою оподаткування податком на додану вартість. Крім того, самим Договором комісії передбачено, що такі транзитні кошти не включаються у валові доходи Комісіонера.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як свідчать матеріали справи вказані положення відповідачем не дотримані, що зумовило необхідність звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Судом взято до уваги і те, що платник податків, який через покладений на нього законами обов'язок щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Суд зауважує, що доводи контролюючого органу на обґрунтування висновків про неправомірність формування сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість зводяться до суб'єктивного твердження відповідача про придбання (зокрема, імпорт) товарно-матеріальних цінностей за відповідними контрактами з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника без врахування поданої позивачем первинної документації та без врахування фактичних обставин їх складення.

Відповідно до ст. 162 КАС України у разі задоволення позовних вимог суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, контролюючий орган не довів правомірності нарахування сум грошового зобов'язання платнику податків з податку на додану вартість, та, як наслідок, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), а тому позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142240 від 20.05.2013 року є обґрунтованими та слід задовольнити.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

До матеріалів адміністративної справи долучено платіжне доручення № 44 від 03.06.2013 року, відповідно до якого позивачем сплачено судовий збір за подання позову до Львівського окружного адміністративного суду ТзОВ «Катор» у розмірі 606,39 грн., що з врахуванням вищевикладеного, підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0000142240 від 20.05.2013 року

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Катор» (м. Львів, вул. Садівнича, 28/1; код ЄДРПОУ 37278343) понесені судові витрати в сумі 606 (шістсот шість) грн. 39 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст.186КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст.254КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано о 17.40 год. 01.07.2014 року.

Суддя Кравців О.Р.