Постанова № 39552246, 19.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8243/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про скасування податкового повідомлення - рішення від 17 травня 2013 року № 0002492250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Мостобудівельна компанія МСУ" з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Росаріо» за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 22 квітня 2013 року № 267/22-5-09/03449901, в якому зроблено висновок про порушення позивачем, серед іншого, вимог п. 198.6. статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 1080,00 грн., у тому числі за червень 2011 року на суму 1080,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, 17 травня 2013 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0002492250, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1080,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Вирішуючи спір на користь позивача, суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини по справі.

14 квітня 2011 року ТОВ "Мостобудівельна компанія МСУ" згідно рахунку-фактури № 24/02-3 від 24 лютого 2011 року придбало у ТОВ «Росаріо» штанги реактивні у кількості 4 штуки.

Згідно видаткової накладної № 41409 від 18 квітня 2011 року, придбаний товар (штанги) був отриманий та оприбуткований на центральний склад як запчастини.

При цьому, від імені ТОВ «Росаріо» виписано позивачу податкову накладну від 14 квітня 2011 року № 41409 на загальну суму 6480,00 грн. у тому числі ПДВ 1080,00 грн.

Вищезазначену операцію відображено ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» в бухгалтерському обліку по рахунках 631 та 644.

Оплата за поставлений товар фіксувалась шляхом безготівкового розрахунку, що вбачається з виписок банку, копії яких долучені до матеріалів справи.

На підтвердження використання придбаного товару для ремонту полу причепа тягача позивачем представлено матеріальний звіт за 01 травня 2011 року - 30 червня 2011 року, ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ», копію лімітної картки № 128 про видачу зі складу у червні 2011 року штанг реактивних у кількості 4 штуки; копію свідоцтва про реєстрацію транспортного 24054КА, камаз, сірий; копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу транспортного засобу, причепа 06601 КА.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень, посилається на те, що актами Бориспільської ОДПІ ДПА України «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Росаріо» з питань достовірності визначення показників декларації ПДВ за період квітень, травень 2011 року» від 11.07.11р. №490/23-1/37323055 та «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Росаріо» з питань достовірності визначення показників декларації з ПДВ за період листопад-грудень 2010 року» від 30.09.11р. №650/23-2/37323055 встановлено відсутність у останнього майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у таких обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Окрім того, в провадженні слідчого відділення податкової міліції Бориспільської ОДПІ в Київській області перебуває кримінальна справа №05-8685 порушена за фактом скоєння невстановленими слідством особами фіктивного підприємництва - ТОВ «Росаріо» з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. В рамках даної кримінальної справи встановлено, що невстановлені слідством особи, реалізуючи свій злочинний намір направлений на створення суб'єкта підприємницької дальності (юридичної особи), використовуючи реквізити гр. РФ ОСОБА_2, не маючи наміру на здійснення статутної діяльності, пов'язаної з виробництвом товарів, виконанням робіт та надання послуг створили ТОВ «Росаріо» з метою здійснення діяльності пов'язаної з наданням податкової вигоди третім особам.

Також, згідно висновку спеціаліста СТКЗР по обслуговуванню м. Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області від 14.04.11р. №96 підписи від гр. ОСОБА_2 у представлених на дослідження документах вчинені не ним, а іншою особою.

Будучи допитаним гр. ОСОБА_2 пояснив, що не має відношення до господарської діяльності ТОВ «Росаріо», підприємство не реєстрував, господарською діяльністю не займався, документи бухгалтерської та податкової звітності не підписував.

Крім того, про факт неможливості здійснення господарських відносин позивача з ТОВ «Росаріо» свідчать й ті обставини, що відповідно до наданої на запит органу податкової міліції інформації Державної прикордонної служби від 19.12.11р. №4539/5/07-6016, громадянин РФ ОСОБА_2 у період здійснення господарських відносин з позивачем кордон України не перетинав.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» та ТОВ «Росаріо» не спричиняють реального настання правових наслідків.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 8, ч. 2 ст. 9 цього ж Закону та пунктів п.2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинний документ повинен мати такий обов'язковий реквізит, як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як підтверджується матеріалами справи, директор ТОВ «Росаріо» ОСОБА_2, від імені якого підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, до господарської діяльності вказаного підприємства не причетний, що підтверджується протоколом допиту свідка, наявним в матеріалах справи.

На цій підставі колегія суддів приходить до висновку, що у правовідносинах з іншими особами ТОВ «Росаріо» представляла неуповноважена особа.

Отже, з урахуванням пояснень директора ТОВ «Росаріо» ОСОБА_2 про нездійснення господарської діяльності від імені вказаного підприємства, відсутності доказів на підтвердження ким така діяльність здійснювалась при відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05.03.2012 року, у якій ВСУ зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту, якщо особи, від імені яких складено такі документи заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками податкового органу щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентом, з огляду на те, що відповідні документи не підписані особою, яка належить до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Так, згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку і повністю задовольнив позовні вимоги позивача.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" до державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у міста Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.