Ухвала суду № 39552245, 19.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2921/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г ,

за участю представника позивача - Манжоли Д.В., представника відповідача - Макаренка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучанський завод склотари» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Бучанський завод склотари» звернулося до суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2012 р. № 0000432310, № 0000442310, та від 18.06.2012 р. № 0000452310 та № 0000462310.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на безпідставність та необґрунтованість судового рішення, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в травні 2012 р. Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області ДПС була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача на предмет дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства за цей же період.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт № 748/22-4/30530431 від 31.05.2012 р, який містить висновки про те, що позивачем порушено вимоги п.п.135.5.4 п.135.5 статті 135, п.п.138.4, 138.7 статті 138, п.п.139.1.1, 139.1.9 п.139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за результатами 2011 р. в сумі 25918977 грн. та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2011 р. у сумі 73757 грн.; а також порушення п.187.1, статті 187, п.188.1 статті 188, п.198.2 , 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством було завищено бюджетне відшкодування у розмірі 443216 грн. та завищено залишок від'ємного значення з ПДВ на суму 942615 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення від 13.06.2012 р. №№0000432310, 0000442310, та від 18.06.2012 р. №№0000452310, 0000462310.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки податковий орган дійшов до висновку, що позивачем в процесі виробництва зворотні відходи (склобій) враховуються за ціною нижче собівартості. Натомість, собівартість склобою повинна бути включена до складу доходу підприємства. Крім того, відповідач відніс готову продукцію, яка була списана за актами комісії позивача про її псування та повернута до виробництва як склобій до складу безоплатно отриманої і вимагав включення вартості такого склобою до складу доходу підприємства.

Стосовно вказаних висновків відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 138.1.1 т пункту 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що податкові витрати складаються, зокрема, із собівартості реалізованих товарів.

Відповідно до пп. 138.8.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України собівартість утворюється із прямих матеріальних витрат (вартість сировини та зарплата) та зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному у Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за № 27/4248 (далі по тексту Положення) прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).

Пунктом 11 Положення визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

Таким чином, собівартість складається, зокрема, з вартості сировини, яка зменшується на вартість зворотних відходів за ціною можливого її використання.

Відповідно до наказу ТОВ «Бучанський завод склотари» № 2 від 04.01.2010 року «Про облікову політику підприємства» виробнича собівартість продукції зменшується на суму зворотних відходів у вигляді склобою за ціною можливого його використання, яка визначається як ціна можливої реалізації склобою, при цьому ціна можливої реалізації склобою дорівнює покупній ціні склобою у поточний календарний місяць. Якщо склобій у поточному календарному місяці не придбавався, то береться покупна ціна склобою за попередній місяць, в якому було таке придбання.

При цьому, зворотні відходи, які складаються з: склобою, який утворився в процесі виробництва скляної продукції та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу (скло бій, який вийшов з печі та повертається до шихти), та списаної забракованої скляної продукції, яка переводиться у скло бій та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу оприбутковується (згідно актів на списання готової продукції (банки, пляшки) та оприбуткування склобою) за ціною можливого його використання, якою є ціна можливої реалізації склобою (облікова ціна покупного склобою).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно зменшено собівартість продукції, яка формує податкові витрати на суму вартості зворотних відходів за ціною можливої реалізації склобою.

Разом з тим, в ході перевірки відповідачем встановлено, що позивачем списано згідно актів готову продукцію, на яку зменшено собівартість реалізованої продукції. Так, відповідач вважає готову продукцію, яка списана за актами комісії позивача про її псування і яка повернута до виробництва у якості склобою безоплатно отриманою і вимагає щоб уся вартість склобою була включена до складу доходу.

Проте, з даного приводу колегія суддів зазначає, що склобій, отриманий у результаті списання зіпсованої готової продукції, не може вважатися безоплатно отриманим, оскільки придбання сировини, з якої утворився склобій, здійснювалося на платній основі.

Аналогічна позиція викладена у висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №12956/13-45 від 31.03.2014 року, в якому, крім того, зазначено, що відповідно до п.12.2 наказу ТОВ «Бучанський завод склотари» № 2 від 04.01.2010 року «Про облікову політику підприємства» та п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, загально виробничі витрати становлять складову частину собівартості готової продукції і відображаються у податковому обліку в період, в якому визнано доходи від реалізації готової продукції.

Так як готова продукція, забракована та списана згідно актів - не була реалізована, тому, в податковому обліку операція по списанню готової продукції (списання склобою) не відображається ні в доходах (дохід від операцій діяльності - дохід від реалізації товарів (робіт, послуг), ні в витратах (собівартість придбаних (вироблених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), оскільки згідно п.138.7 ст.138 Податкового кодексу України «фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку».

Так, в податковій декларації з податку на прибуток за 2011 рік ТОВ «Бучанський завод склотари» у рядку 06.1 3В «Загальновиробничі витрати» сума дорівнює 0 грн., так як згідно п.12.2 наказу про облікову політику підприємства № 2 від 04.01.2010 року загальновиробничі витрати не включаються окремо до складу витрат, а включаються до виробничої собівартості продукції (товарів, робіт, послуг).

Так як готова продукція, забракована та списана згідно актів (скло бій, який складається із списаної забракованої скляної продукції, яка переводиться у скло бій та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу), не є товаром, то відповідно до п.185.1 ст.185 та 187.1 ст.187 Податкового кодексу України, не підпадає під операцію з постачання товарів, на яку нараховуються податкові зобов'язання з ПДВ.

Отже, не збільшуються податкові зобов'язання з податку на додану вартість на вартість зворотного склобою (скло бій, який складається із списаної забракованої скляної продукції, яка переводиться у скло бій та в подальшому використовується у власному виробництві скляної продукції в якості сировинного матеріалу).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 05.01.2011 р. між позивачем та ТОВ «МТС 500» було укладено договір №18 на поставку барвного склобою.

На підтвердження реальності укладеного договору позивачем було надано податковому органу видаткові накладні, підписані та скріплені печатками сторін, мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Проте, вказані накладні відповідачем не визнано як первинні бухгалтерські документи. Так, в ході проведення перевірки, відповідач брав до уваги висновок спеціаліста СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України №215 від 08.05.2012 р., в якому зазначено, що підписи в досліджувальних документах виконані не ОСОБА_4 (відповідальною особою ТОВ «МТС 500»), а іншою особою.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

Посилання відповідача на висновок спеціаліста СТКЗР Білоцерківського МВ НДЕКЦ при ГУ МВС України №215 від 08.05.2012 р. є необґрунтованим з огляду на те, що відповідно до положень глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України належним доказом в адміністративній справі може бути саме висновок експерта, а не спеціаліста, при цьому податковою інспекцією не надано суду пояснень та доказів щодо підстав призначення почеркознавчої експертизи та обставин отримання зразків підписів у ОСОБА_4, а також на те, що сам по собі факт підписання видаткових накладних не уповноваженою особою, не може свідчити про нікчемність договору, та про відсутність здійснення поставки товару за ним.

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно ТОВ «МТС 500», а договори поставки укладені з ТОВ «МТС 500» до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсним.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податків, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та встановлено судом першої інстанції, а також не заперечується відповідачем.

Крім того, нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Так, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів.

Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а отже позивач правомірно включив до складу валових витрат підприємства за 1 кв.2011 р. у розмірі 315 150 грн. за наслідками здійснення господарської діяльності з ТОВ «МТС 500».

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно неправильного застосування відповідачем положень Податкового кодексу України, а саме п.п.138.4, 138.7 статті 138 ПК України в частині зобов'язання віднести до складу валових витрат за 1 квартал 2011 р. суми витрат у розмірі 568 658 грн.

Так, зазначені норми Податкового кодексу України, на які посилається відповідач в акті перевірки, належать до розділу ІІІ Податкового кодексу України.

Згідно п.1 підрозділу XIX розділу III ПК України набрав чинності лише з 01.04.2011 р.

Таким чином, позивач не міг в першому кварталі 2011 року порушити норми, які набрали чинності лише з 1 квітня 2011 року.

Щодо включення позивачем до витрат підприємства сум, витрачених на юридичні послуги Представництва «Бейкер і Мерензі Сі Фй Ес Лімітед», які відповідач вважає безпідставними, оскільки на підприємстві достатньо власних юристів для обслуговування його потреб, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до складу адміністративних витрат у 2 кв. та 4 кв. 2011 р. були включені суми 210 650,78 грн. та 122 218,96 грн. відповідно. Вказані суми були виплачені представництву компанії «Бейкер і Мекензі Сі Ай Ес Лімітед» та підтверджені первинними документами.

Відповідно до п. 138.10 Податкового кодексу України до складу інших витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування включаються інші витрати, до яких підпунктом 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України відносяться так звані адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Згідно пп. «г» п.п.138.10.2 п.138.10 статті 138 ПК України до витрат включаються винагороди за консультаційні, інформаційні та аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що втручання державних органів до господарської діяльності суб'єктів підприємницького бізнесу не допускається, якщо вони не зачіпають передбачених чинним законодавством прав державних органів на здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Вказані втручання податкових органів за відсутності претезій до правильності оформлення первинних документів є необґрунтованими та протиправними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що висновок податкового органу про безпідставність включення позивачем до витрат підприємства сум, витрачених на юридичні послуги Представництва «Бейкер і Мерензі Сі Фй Ес Лімітед» є неправомірним.

Стосовно позиції відповідача про необхідність включення позивачем до складу інших доходів товариства суми перевищення собівартості склобою над середньомісячною вартістю зворотних відходів (склобою) та вартості списаної готової продукції, оскільки на вказані суми доходів необхідно нараховувати податкові зобов'язання з ПДВ, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із пп. «б» пункту 185.1 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції з постачання товарів.

Відповідно до пп. «б» п. 187.1 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема дата відвантаження товарів, а вразу експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг.

Згідно з пп. 14.1.191. пункту 14.1 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Таким чином, з огляду на викладене, оскільки позивачем при отриманні безоплатних товарів (склобою) не відбувається факт відвантаження товару, то відповідно не виникають і податкові зобов'язання з ПДВ.

Крім того, при утворенні зворотних відходів та при списанні готової продукції, яка як склобій повертається на виробництво у позивача не виникає доходу за відсутності безоплатно одержаної продукції (товару). Зворотні відходи та зіпсована готова продукція використовуються товариством у господарській діяльності (п.5.9 Технологічного регламенту підприємства), а відтак відсутні операція з постачання товарів (робіт, послуг) і, відповідно відсутні і податкові зобов'язання по нарахуванню та сплаті ПДВ.

З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач не виконав вимог ст. 71 КАС України щодо обов'язку доказування спірних рішень, а тому вказані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються так, як є помилковими.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 24.06.2014 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.