Ухвала суду № 39546951, 21.05.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 р.

м.Одеса

Справа № 821/2576/13-а

Категорія: 8.3.3

Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року у справі за позовом приватного підприємства "Багатопрофільна фірма "Інтеркрайт" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

10.07.2013р. приватне підприємство "Багатопрофільна фірма "Інтеркрайт" (надалі – ПП "Багатопрофільна фірма "Інтеркрайт") звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року №0002292200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що на підставі наказу №474 від 12.03.2013 року та направлення на перевірку № 42422.4 від 12.03.2013 року, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП "Багатопрофільна фірма "Інтеркрайт" з ТОВ «Алікон» у січні 2012 року та ТОВ «Ангстрем Континенталь» у лютому, квітні 2012 року, їх відображення в податковій звітності, за результатами якої складений акт від 18.03.2013р. №1739/22.4/34286393. /а.с.8-25/

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч.1-3, 5-6 ст.203, ч.1-2 ст.215, ч.1 ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «БФ «Інтеркрайт» при придбанні товарів у постачальника ТОВ "Алікон" у січні 2012 року на загальну суму ПДВ 224615грн. та продажу цих товарів контрагенту - покупцю "ТОВ "ТД "Термінал" у перевіряємому періоді; п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає до сплати в бюджет на загальну суму ПДВ 65084грн., в тому числі за лютий 2012 року у сумі 53309грн., за квітень 2012 року у сумі 11775грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення від 28 березня 2013 року №0002292200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 97626грн., в тому числі за основним платежем у сумі 65084грн. та за штрафними санкціями у сумі 32542грн. /а.с.27/

Разом з тим, відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Судом досліджені наявні в матеріалах справи первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з контрагентами та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи

Таким чином, судова колегія вважає, що при вирішенні справи суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції в порядку ст. 200 КАС України – залишенню без змін.

Керуючись ст.197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2013 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: