Постанова № 39544891, 21.06.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа № 922/979/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Євтушенко Є.В.

за участю представників сторін:

позивача - Єгоров В.О., дов. №14-137 від 13.05.2014 року

відповідача - Заварзіна Н.М., дов. №15 від 13.01.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1359 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2014 року у справі № 922/979/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Комунального підприємства "Чугуївтепло", м. Чугуїв Харківської області,

про стягнення 2183 685,28 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Чугуївтепло", відповідача, про стягнення 1951574,72 грн. боргу, 43675,40 грн. 3% річних, 188435,17 грн. пені, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного сторонами договору № 01-13-10-БО-32 від 28.12.2012 р. щодо повної та своєчасної оплати послуг з постачання газу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.05.2014 року у справі № 922/979/14 (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Чугуївтепло" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 38999,83 грн. 3% річних, 83411,67 грн. пені та 10674, 77 грн. судового збору.

В стягненні 1623659,32 грн. основного боргу, 105023,49 грн. пені та 4675,57 грн. 3% річних в позові відмовлено.

В стягненні 327915,40 грн. основного боргу припинено провадження у справі на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

Позивач не погодився з рішенням місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 83411,67 грн. пені, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції у вказаній частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 83411,67 грн. пені, в іншій частині рішення- залишити без змін.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд в порушення вимог статей 42, 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України не обгрунтував належними доказами зменшення суми пені із заявлених у позові 188435,17 грн. до 83411,67 грн. пені та не оцінив фінансового стану відповідача, а також того, чи є обставини зменшення пені винятковими.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 18.06.2014 року на 10:30 год.

Представник позивача у судовому засіданні 18.06.2014 року підтримав апеляційну скаргу.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні 18.06.2014 року проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що основною причиною утворення заборгованості відповідача перед позивачем є скрутний матеріальний стан відповідача, зумовлений несвоєчасною сплатою населенням та бюджетними установами заборгованості за спожиту енергію, на яку заборонено нараховувати пені, а також ненадходженням коштів, виділених Державним бюджетом України на покриття збитків, зумовлених невідповідністю тарифів витратам відповідача на теплопостачання для потреб населення, бюджетних установ та організацій. При цьому вказує на те, що покладення на нього надмірно високих санкцій може призвести до перебоїв у централізованому теплопостачанні населенню м. Чугуїв.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", продавцем, та Комунальним підприємством "Чугуївтепло", покупцем, було укладено договір № 01-13-10-БО-32 (далі договір), у відповідності до умов якого продавець зобов"язується передати покупцеві природний газ для виробництва теплової енергії, для потреб бюджетних установ та організацій та інших споживачів, а покупець- прийняти та оплатити його.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору передбачений строк його дії, а саме договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Також, до договору між сторонами була укладена додаткова угода № 1 від 16.07.2013 р., якою сторони змінили ціну газу.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 2386,695 тис. м3 на загальну суму 11056143,49 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 29.03.2013, від 29.03.2013, від 31.03.2013, від 30.03.2013, від 31.10.2013, від 30.11.2013, від 31.12.2013, які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Вказані акти підтверджують той факт, що природний газ був поставлений саме на виконання договору № 01-13-10-БО-32 від 28.12.2012 року.

Як було зазначено вище, сторони узгодили кінцевий строк оплати - до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що відповідач за отриманий природний газ розрахувався частково.

Внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов"язань щодо повної та своєчасної оплати у відповідача виникла заборгованість на суму 1951574,72 грн. (сума основного боргу), що і стало підставою для звернення до господарського суду з відповідним позовом.

В подальшому сума боргу у розмірі 1623659,32 грн. була погашена відповідачем, що підтверджується витягами банку за період з 12.02.2014 р. по 18.03.2014 р., та залишок заборгованості сплачений відповідачем за період з 19.03.2014 р. по 27.03.2014 р., у зв"язку з чим, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 1623659,32 грн.

Також, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд цілком правомірно припинив провадження у справі на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення з відповідача 327915,40 грн., у зв"язку з перерахуванням відповідачем зазначених грошових коштів під час розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.

Як вірно встановив господарський суд першої інстанції, розрахунок 3% річних позивачем здійснений із помилками, у зв"язку з чим колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення 3% річних частково на суму 38999,83 грн. та відмовив в решті позовної вимоги про стягнення з відповідача 4675,57 грн. 3% річних, як зайво нарахованої.

Згідно зі статтями 193,198 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов"язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов"язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 188435,17 грн. пені.

При цьому, як вірно встановив господарський суд першої інстанції, позивач у розрахунках здійснив помилки і правильна сума пені складає 166823,35 грн.

До того ж, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 50 %.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Окрім цього, у пункті 7 Оглядового листа Вищого господарського суду України зазначено про те, що за наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов"язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту вказаних правових норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги фінансовий стан сторін; оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитку; а також винятковість випадку правопорушення; ступінь виконання зобов'язання, поведінку винної сторони; добровільне усунення нею порушення.

Крім того, питання необхідністі використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, а також розміру, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідач просить зменшити розмір пені на 50 %, посилаючись на те, що зобов"язання не виконуються належним чином з об"єктивних причин, а саме: у зв"язку із скрутним фінансовим станом відповідача, який виник у зв"язку з різницею у тарифах на теплову енергію та у зв"язку з невиконання населенням та бюджетними організаціями зобов"язань за надані послуги, що сприяє накопиченню заборгованості у населення та бюджетних організацій.

При цьому, відповідач зазначає, що штрафні санкції, які просить стягнути позивач, для відповідача стануть фінансовою катастрофою та причиною погіршення його діяльності через відсутность коштів та погіршення теплопостачання у споживачів - населення та бюджетних організацій.

Як було вірно встановлено місцевим господарським судом, сплата штрафних санкцій у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси населення в цілому.

При цьому, винятковість обставин у даній справи пов'язана з різницею у тарифах на теплову енергію та у зв"язку з невиконання населенням та бюджетними організаціями зобов"язань за надані послуги, скрутним фінансовим станом, в якому опинився відповідач, у зв"язку із заборгованістю перед ним населення.

До того ж, слід врахувати, що на час розгляду справи в суді першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем погашена повністю, у зв"язку з чим сума пені не відповідає наслідкам порушення зобов"язання.

Отже, враховуючи скрутний фінансовий стан підприємства, повну оплату відповідачем боргу, відсутність вини відповідача щодо неналежного виконання свого зобов"язання за договором, перевищення розміру штрафних санкцій над сумою заборгованості та неспіврозмірність штрафних санкцій наслідкам правопорушення, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо необхідності задоволення клопотання відповідача про зменшення пені на 50%, стягнення з відповідача пені у розмірі 83411,67 грн. та відмови в стягненні 105023,49 грн. пені.

Позивач апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд в порушення вимог статей 42, 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України не обгрунтував належними доказами зменшення суми пені із заявлених у позові 188435,17 грн. до 83411,67 грн. пені та не оцінив майнового стану відповідача, а також того, чи є обставини зменшення пені винятковими.

Однак, колегія суддів не може погодитись із такими твердженнями, зважаючи на таке.

Як вже зазначалося, матеріали справи свідчать про те, що зобов'язання своєчасно не виконувались з об'єктивних причин, зокрема, у зв'язку із скрутним фінансовим станом відповідача внаслідок невиконання населенням та бюджетними установами зобов'язань за надані послуги; відповідачем виконані зобов'язання на 100 %; предметом діяльності відповідача є виробництво, транспортування, розподіл та реалізація теплової енергії усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства.

Окрім того, надмірно великі суми штрафних санкцій, джерел покриття яких у відповідача немає, може привести до численних аварій у зв'язку з відсутністю в достатній мірі коштів на ремонт і заміну трубопроводів, при тому, що матеріальна база відповідача залежить від коштів, виділених Державним бюджетом України на покриття збитків теплопостачання для потреб населення, а тому затримка в їх надходженні суттєво впливає на погашення заборгованості перед позивачем.

При цьому, вказані обставини є винятковими, оскільки в сукупності носять не систематичний характер, а є виключенням у даному виді правовідносин.

До того ж, нормами статті 83 Господарського процесуального кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкці, а тому посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом даних норм слід залишити поза увагою.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Вищого господарського суду України від 19.12.2012 року у справі №5023/3165/12, від 10.04.2013 року у справі №5023/5039/12, від 10.06.2014 року у справі №917/2338/13, від 11.06.2014 року у справі №904/4465/13.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.05.2014 року у справі № 922/979/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України

Повний текст постанови складено 23.06.2014 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Медуниця О.Є.