Ухвала суду № 39543791, 01.07.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/86/14 Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В.Провадження № 22-ц/780/2810/14 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 26 01.07.2014

УХВАЛА

Іменем України

1 липня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Малорода О.І., Приходька К.П.,

при секретарі : Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» про визнання поруки припиненою, -

в с т а н о в и л а:

У кінці грудня 2013 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 4 серпня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 було укладено кредитний договір «Автопакет» № 254/П/14/2008-840, за яким відповідачу надано кредитні кошти на придбання транспортного засобу в сумі 28 448,69 дол. США зі сплатою 15,30 % річних та з кінцевим терміном повернення 3 серпня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_3 в п. 3.2.1. зобов'язувався безвідзивно та безспірно відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з цього договору.

Позивач вказав, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, однак відповідач ОСОБА_2 своїх зобов'язань належним чином не виконувала, своєчасно платежі в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих відсотків не вносила, а тому станом на 4 грудня 2013 року її заборгованість складає 22 172,96 дол. США, що за курсом НБУ становить 177 228,49 грн., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів на користь ПАТ КБ «Надра», а також понесені судові витрати.

В свою чергу, у лютому 2014 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічний позов до ПАТ КБ «Надра», в якому просив визнати умови п. 3.2 договору «Автопакет» № 254/П/14/2008-840 від 4 серпня 2008 року припиненим. Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_3 банк не направляв повідомлення з вимогою виконати зобов'язання, чим порушив умови договору поруки. Крім того, у відповідності до ст. 559 ЦК України кредитор на протязі шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'являв вимоги до поручителя. Вважає, що ПАТ КБ «Надра» звернувся до суду з пропуском строку визначеного ч. 4 ст. 559 ЦК України, а тому деякі умови договору необхідно визнати припиненими.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2014 року первісний позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» 177 228,49 грн. заборгованості за кредитним договором та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням суду від 8 квітня 2014 року доповнено резолютивну частину рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 14 березня 2014 року відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказала, що судом не досліджено факт отримання кредитних коштів та не прийнято до уваги відсутність доказів отримання кредитних коштів ні в доларах США, ні в гривні, а тим більше готівкою на руки.

Апелянт вважає, що заборгованість за кредитним договором «Автопакет» взагалі відсутня, так як відповідно до розрахунку оплат по договору, на користь банку було сплачено 214 313,60 грн., що підтверджено відповідними квитанціями.

ОСОБА_2 зазначає, що вжила всіх можливих заходів для належного виконання своїх зобов'язань, проте позивач, переслідуючи лише свій фінансовий інтерес, не надав їй жодної можливості для виправлення становища та подальшої ефективної співпраці сторін договору.

Вказує на порушення судом обов'язку щодо повідомлення сторін, які беруть участь у справі, адже суд її повідомив телеграмою про дату і час судового засідання, в якому було ухвалено рішення, вже після його проведення, тому, нехтуючи принципом змагальності сторін, позбавив можливості надати докази та пояснення по справі.

Також апелянт акцентує увагу на тому, що судом не було надано часу для виправлення помилки її зустрічного позову та уточнення вимог, оскільки невідповідності предмету позовів допущені внаслідок написання позову на прикладі іншої позовної заяви.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач ОСОБА_2 порушила умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного погашення суми кредиту та відсотків за його користування в порядку і на умовах зазначених в кредитному договорі, при цьому ОСОБА_3 зобов'язання за порукою також не виконав.

Відповідно, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з необгрунтованості вимог ОСОБА_3, так як кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих в кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так судом встановлено, що 4 серпня 2008 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 було укладено кредитний договір «Автопакет» № 254/П/14/2008-840, за яким відповідачу надано кредитні кошти на придбання транспортного засобу в сумі 28 448,69 дол. США зі сплатою 15,30 % річних та з кінцевим терміном повернення 3 серпня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_3 в п. 3.2.1. зобов'язувався безвідзивно та безспірно відповідати перед банком за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з цього договору.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться звичайно.

Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частинами 1-2 ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

В ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що банк свої зобов'язання за кредитним договором № 254/П/14/2008-840 від 4 серпня 2008 року виконав повністю, надавши кредит ОСОБА_2 у розмірі 28 448,69 дол. США, що за курсом НБУ бло еквівалентно 137 836,75 грн.

Проте позичальник порушила умови кредитного договору та вимоги цивільного законодавства, не забезпечила своєчасне погашення кредиту, внаслідок чого станом на 4 грудня 2013 року у неї утворилася заборгованість перед позивачем по кредиту в розмірі 22 172,96 дол. США, що за курсом НБУ становить 177 228,49 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 18 184,99 дол. США, що еквівалентно 145 352,63 грн., заборгованості по відсоткам в сумі 427,77 дол. США, що еквівалентно 3 419,20 грн., пені за прострочення сплати кредиту в сумі 715,33 дол. США, що еквівалентно 5 717,63 грн. та штрафу за порушення умов кредитного договору в сумі 2 844,87 дол. США, що еквівалентно 22 739,04 грн., що також підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем.

Судова колегія погоджується із зазначеними розрахунками, вони грунтуються на вимогах закону та підтверджуються матеріалами справи, при цьому даний порядок нарахування узгоджується із ст. 549 ЦК України та порядком, передбаченим кредитним договором № 254/П/14/2008-840 від 4 серпня 2008 року.

Пунктом 4.2.5. кредитного договору визначено, що банк має право вимагати від позивальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник несвоєчасно чи не в повному обсязі сплатив черговий платіж.

У відповідності п. 5.1. кредитного договору у разі прострочення позичальником строку сплати мінімальних необхідних платежів по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на час виникнення заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.2. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог, які викладені в розділі 4 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної в п. 1.1. цього договору, за кожен випадок.

Статтею 1049 Цивільного кодексу передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, та самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що позичальником порушено зобов'язання за кредитним договором і в неї утворилася заборгованість, що складається із заборгованості за кредитом та відсоткам, пені та штрафу за порушення умов договору, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України належним чином з'ясував фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, та дійшов обґрунтовано висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості, яка доведена в судовому засіданні.

На переконання судової колегії, районний суд, в межах та підставі заявлених зустрічних вимог, а також наданих доказів сторін, правомірно не вбачав правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, оскільки пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення чи вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. Разом з тим у разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Цивільний процесуальний закон зобов'язує учасників процесу довести суду ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд лише оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія приходить до висновку, що докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Водночас посилання ОСОБА_2 на ту обставину, що її не повідомлено належним чином про дату та час розгляду справи, чим допущено порушення принципу змагальності сторін приймаються до уваги апеляційного суду, проте, в силу вимог ч. 3 ст. 309 України вказані порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, адже це порушення не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Слід зазначити, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції, а також перегляді рішення в апеляційному порядку, будь-яких обґрунтованих заперечень проти позову, які б заслуговували б на увагу, або ж належних доказів, які б спростовували висновки суду, відповідачем не надано.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: