Ухвала суду № 39539883, 18.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 р.Справа № 820/4787/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

представника позивача Андросова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2014р. по справі № 820/4787/14

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Харківхолодмаш"

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Відкрите акціонерне товариство "Харківхолодмаш", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області №0000862201від 21.10.2013 р. № 0000872201 від 21.10.2013 р., №0000012201 від 08.01.2014 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 року адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства "Харківхолодмаш" - задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000862201 від 21.10.2013 р., № 0000872201 від 21.10.2013 р., № 0000012201 від 08.01.2014 р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на прийняття оскаржуваної постанови при неправильному (неповному) дослідженні доказів і встановлення обставин у справі, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції приписів ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що у період з 12.09.2013 року по 18.09.2013 року фахівцями Основ'янської ОДПІ м. Харкова проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Харківхолодмаш" (податковий номер 14307966), щодо взаємовідносин з питання реальності та повноти відображення в обліку з контрагентом ТОВ "Корса Групп" (податковий номер 38316824) за грудень 2012, за січень 2013р., лютий 2013 р., за результатами якої складено акт від 25.09.2013р. № 1050/20-38-22-01-04/14207966 "Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки Публічного Акціонерного Товариства "Харківхолодмаш" податковий номер 14307966) щодо взаємовідносин з питання реальності та повноти відображення в обліку з контрагентом ТОВ "Корса Групп" (податковий номер 38316824) за грудень 2012 р., січень 2013р., лютий 2013 р."

Згідно висновків зазначеного акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: пп.135.5.4 п.135 ст. 135 п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (із змінами та доповненнями) встановлено заниження податку на прибуток всього у сумі 243075,0 грн. у т.ч. за 4 квартал 2012 (грудень 2012) у сумі 243075,0 грн.; п .201.4, п.201.5, п.201.6, п.201.7 ст.201, п.198.4 та п.198.3, п. 198,6, ст..198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755- VI зі змінами та доповненнями встановлено заниження податку на додану вартість всього 466250,0 грн., в тому числі: за грудень 2012 р. на суму 115750,0 грн.., січень 2013р. на суму 133500,0 грн., лютий 2013 р. на суму 217000,0 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, ПАТ "Харківхолодмаш" подало заперечення на акт, які залишено без задоволення відповідно до відповіді від 21.10.2013 р. за №5306/10/20-38-22-01.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення № 0000862201 від 21 жовтня 2013 року та № 0000872201 від 21 жовтня 2013 року.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, ПАТ "Харківхолодмаш" було подано скаргу до Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.12.2013 р. за № 4756/10/20-40-10-04-17 про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішення № 0000862201 та № 0000872201 від 21.10.2013 р. залишено без змін, а скаргу ПАТ "Харківхолодмаш" - без задоволення, а також, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 24308, 00 грн. та штрафні санкції 12154, 00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 24.12.2013р., ПАТ "Харківхолодмаш" було подано повторну скаргу до Міністерства доходів і зборів України.

08.01.2014 Основ'янською ОДПІ м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 24308, 00 грн. та штрафні санкції 12154, 00 грн.

11 лютого 2014 року ПАТ "Харківхолодмаш" звернулось з повторною скаргою до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 04.03.2014 р. за №4106/06/09-99-10- 01-15 про результати розгляду скарги податкові повідомлення-рішення №0000862201. № 0000872201 від 21.10.2013 р. та № 0000012201 від 08.01.2014 залишено без змін, а скаргу ПАТ "Харківхолодмаш" - без задоволення.

Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту у перевіряємому періоді за наслідками здійснення господарських операцій з ТОВ "Корса Групп" та дійшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення № 0000862201 від 21.10.2013 р., № 0000872201 від 21.10.2013 р., № 0000012201 від 08.01.2014 р. прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування усіх обставин.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) дій та/або рішень прийнятих суб'єктом владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті перевірки від 25.09.2013р. № 1050/20-38-22-01-04/14207966 суджень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Під час судового розгляду справи встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки податкового органу про те, що ПАТ "Харківхолодмаш" неправомірно сформовано податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Корса Групп" за період грудень 2012р. - лютий 2013р., оскільки позивачем не було надано до перевірки: первинних документів, що підтверджують вантажно-розвантажувальні роботи та зберігання товару придбаного у ТОВ "Корса Групп", первинних документів, на підставі яких здійснювалось приймання-передача ТМЦ у місті поставки по ланцюгу ТОВ "Корса Групп" - ТОВ "Укржелтранс", а також сертифікатів, технічної документації, що затверджена Державною адміністрацією залізничного транспорту України "Укрзалізниця" на товар придбаний у ТОВ "Корса Групп".

Крім того, враховуючи, що актом ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 23.08.2013 № 694/26-58-22-02-18/38316824 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "КОРСА ГРУПП" "податковий номер 38316824) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.10.2012 по 31.07.2013" не підтверджено реальність здійснення даним суб'єктом господарювання господарських операцій з постачальниками та покупцями за вказаний період, відповідач вважає, що товар вважається отриманим від невстановленої особи та включається до складу інших доходів ПАТ "Харківхолодмаш", як безоплатно отриманий.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно пункту 22.1 статті 22 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та устатті 136 цього Кодексу.

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом п. 138.8 ст. 138 ПК України передбачено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 138.8.1 п.138.8 ст. 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також відвід того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Із положень частин першої, третьої статті 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складені на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.4 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати та податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції:

- договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;

- наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у скасуванні податкових повідомлень-рішень, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність його винесення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що підтверджують факт понесення позивачем витрат та надають йому право на податковий кредит.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 27 вересня 2012 р. між ПАТ "Харківхолодмаш" та ТОВ "Корса Групп" укладено договір за № 27092012, згідно якого ТОВ "Корса Групп" взяло на себе обов'язки з поставки продукції зазначеної в специфікаціях до договору, а ПАТ "Харківхолодмаш" зобов'язався в повному обсязі оплатити отриманий товар.

Так, у період, що перевірявся, а саме за грудень 2012 р, січень 2013 року, лютий 2013 року між сторонами було підписано специфікації № 2 від 10 грудня 2012 року, №3 від 10 грудня 2012 року, № 4 від 13 грудня 2012 року, №5 від 09 січня 2013 року, №6 від 09 січня 2013 року, №7 від 07 лютого 2013 року, №8 від 07 лютого 2013 року, №9 від 22 лютого 2013 року №10 від 22 лютого 2013 року щодо поставки балок надресорних (бувших у вжитку), рам бокових (бувших у вжитку), колісних пар ТГК2 (бувших у вжитку), на загальну суму товару 2797500. 00 грн.

В свою чергу, у перевіряємий період, ТОВ "Корса Групп" поставив товар у повному обсязі, про що свідчать видаткові накладні за №54 від 12 грудня 2012 року, №66 від 13 грудня 2012 року, №13 від 11 січня 2013 року, №12 від 11 січня 2013 року, №41 від 08 лютого 2013 року, №93 від 25 лютого 2013 року, на загальну суму 2797500, 00 грн.

Товар отримано головним бухгалтером ПАТ "Харківхолодмаш", яка є матеріально відповідальною на підприємстві відповідно договору про повну матеріальну відповідальність від 27.11.2012 року.

ТОВ "Корса Групп" були виписані на адресу ПАТ "Харківхолодмаш" податкові накладні № 15 від 12 грудня 2012 року, № 28 від 13 грудня 2012 року, № 5 від 11 січня 2013 року, № 4 від 11 січня 2013 року, № 5 від 08 лютого 2013 року, № 60 від 25 лютого 2013 року, суми по яким позивачем віднесено до складу податкового кредиту грудня 2012-лютого 2013 рр.

На підтвердження факту оплати ПАТ "Харківхолодмаш" обумовленої договорами суми коштів, позивачем надано до матеріалів справи копії платіжних доручень, а також картки клієнта ТОВ "Корса Групп" за період 01.12.2012р по 31.03.2014 р.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договорів поставки та надання послуг первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З приводу доводів податкового органу щодо ненадання позивачем до перевірки документів, на підставі яких здійснювалось приймання-передача ТМЦ у місті поставки по ланцюгу ТОВ "Корса Групп" - ТОВ "Укржелтранс" та документів, що підтверджують вантажно-розвантажувальні роботи та зберігання товару придбаного у ТОВ "Корса Групп", колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що транспортування товару здійснювалось на умовах п.2.1 Договору, а саме: Поставка товару здійснюється на умовах та в строк, визначений в Специфікації. Сторони погоджуються при визначенні умов поставки застосовувати офіційні правила тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Факт здійснення поставки засвідчується Актом приймання - передачі товару або Видатковою накладною. З моменту підписання Акту приймання-передачі товару або Видаткової накладної до Покупця переходить право власності на товар.

Відповідно до підписаних сторонами договору специфікацій визначено, що товар передається на умовах СРТ Харків, Депо Сортувальне, а також СРТ Харків, вул. Довгалевськая,19.

Відповідно до міжнародних правил тлумачення INCOTERMS, Термін СРТ - "Фрахт/перевозка сплачені до" означає, що продавець доставить товар визначеному ним перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний сплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до визначеного пункту призначення.

Як встановлено в ході проведення перевірки позивача та підтверджено під час судового розгляду справи, ПАТ "Харківхолодмаш" є посередником.

Так, 28.09.2012 року між ПАТ "Харківхолодмаш" та ТОВ "Укржелтранс" укладено договір Комісії, відповідно до умов якого, ПАТ "Харківхолодмаш", як комітент передає комісіонеру ТОВ "Укржелтранс" товар на реалізацію (балок надресорних (бувших у вжитку), рам бокових (бувших у вжитку), колісних пар ТГК2 (бувших у вжитку)), а саме товар отриманий від ТОВ "Корса Групп".

Передача товару комісіонеру відбувалась у день отримання товару від ТОВ "Корса Групп".

Згідно з п.3.9 та 3.10 Договору комісії ТОВ "Укржелтранс" приймає на відповідне зберігання товар від Комітента та з цього моменту несе всі ризики по ньому, у тому числі транспортування, розвантаження та інші.

Договір Комісії від 28.09.2012 року виконано ПАТ "Харківхолодмаш" в повному обсязі, що підтверджується актами прийому-передачі товару від 12 грудня 2012 року, 13 грудня 2012 року, 11 січня 2013 року, 08 лютого 2013 року, 25 лютого 2013 року, згідно яких ПАТ "Харківхолодмаш" передав товар ТОВ "Укржелтранс".

Відповідно до звітів за грудень 2012 року, січень 2013 року, лютий 2013 року та березень 2013 року, комісіонер - ТОВ "Укржелтранс" виконав взяті на себе договором від 28 вересня 2013 року зобов'язання, реалізував отриманий товар та перерахував комітенту суму від реалізації товару.

Реалізація товару комісіонером підтверджується також митними деклараціями № 2357, № 2456, № 2451, № 2520, № 2562.

Оплата послуг комісіонера та надання послуг за договором комісії від 28 вересня 2012 року, підтверджується актами надання послуг № 3 від 03 січня 2013 року, № 1 від 18 лютого року, № 35 від 29 березня 2013 року, № 37 від 01 квітня 2013 року.

З урахуванням того, що ПАТ "Харківхолодмаш" виступав посередником у ланцюгу постачання товару від ТОВ "Корса Групп" до ТОВ "Укржелтранс", всі зобов'язання з укладення угод з транспортування та зберігання товару до моменту його отримання покупцем, покладені на продавця - ТОВ "Корса Групп", а отже у покупця - ПАТ "Харківхолодмаш", відсутні зобов'язання з підтвердження факту транспортування товару.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) від наслідків формування бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

На думку колегії суддів, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товару та набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомостей про поставку товару чи її відсутність, а лише засвідчує факт його перевезення.

Тому безпідставним є посилання відповідача на те, що внаслідок відсутності документів, на підставі яких здійснювалось приймання-передача ТМЦ, господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не відбулись.

Відповідачем, належними та допустимими доказами не спростовано мету та реальність здійснення господарських операцій з придбання вищевказаних товарів, а також факту використання позивачем вищевказаних товарів у власній господарській діяльності.

Щодо посилання податкового органу на відсутність у позивача сертифікатів та технічної документації на товар, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що державний нагляд та контроль за дотриманням та здійсненням сертифікації продукції не належить до компетенції податкових органів.

Відсутність у позивача сертифікатів на товар (технічної документації тощо) не є підставою для не включення сум ПДВ до податкового кредиту, оскільки такі сертифікати не фіксують факт здійснення господарської операції, а лише підтверджують, що продукція відповідає встановленим вимогам (стандартам).

При цьому, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, відповідачем під час проведення перевірки безпідставно зроблено висновок про відсутність реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом з огляду на відсутність таких сертифікатів, без врахування інших обставин та документів, які свідчать про товарність операції.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ "Корса Групп" у грудні-лютому 2012-2013 рр. за договором поставки № 27092012 від 27.09.2012 року повністю підтверджені відповідними первинними документами.

З приводу посилання відповідача на акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 23.08.2013 року № 694/26-58-22-02-18/38316824 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Корса Групп" "податковий номер 38316824) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.10.2012 по 31.07.2013", яким не підтверджено реальність здійснення даним суб'єктом господарювання господарських операцій з постачальниками та покупцями за вказаний період, та на підставі якого відповідач дійшов до висновку, що товар, придбаний позивачем у ТОВ "Корса Групп" у грудні-лютому 2012-2013 рр. за договором поставки № 27092012 від 27.09.2012 року, вважається отриманим від невстановленої особи, а тому повинен включатися до складу інших доходів ПАТ "Харківхолодмаш", як безоплатно отриманий, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом ст.ст. 135, 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Крім того, судом встановлено, що 29.10.2013 Окружним адміністративним судом м. Києва постановою у справі № 826/14472/13-а було визнано незаконними дії ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС по складанню акта від 23.08.2013 № 694/26-58-22-02-18/38316824 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "КОРСА ГРУПП" "податковий номер 38316824) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.10.2012 по 31.07.2013", на який посилався відповідач у акті перевірки від 25.09.2013р. № 1050/20-38-22-01-04/14207966 Публічного Акціонерного Товариства "Харківхолодмаш", висновки якого покладені в основу спірних рішень.

Вказане рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2013 р. у справі № 826/14472/13-а набрало законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року.

Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та витрати по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "Корса Групп" за період грудень 2012р. - лютий 2013р., які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності та відповідно не мав обов'язку відносити суми товару придбаного у даного контрагента до доходів як безоплатно отриманий товар у невстановленої особи.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення Основ'янської ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000862201від 21.10.2013 р. № 0000872201 від 21.10.2013 р., №0000012201 від 08.01.2014 р., прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.04.2014р. по справі № 820/4787/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. Повний текст ухвали виготовлений 20.06.2014 р.