Ухвала суду № 39537898, 26.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14795/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

26 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Бридж" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Бридж" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007772201, №0007762201 від 08.08.2013, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007772201, №0007762201 від 08.08.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ "Торгова компанія "Міссурі" за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 23.08.2013 №393/26-54-22-01-10/30607341.

Під час перевірки встановлено, що позивачем задекларовано у складі валових витрат за 2 кв. 2012р. 187833 грн. та у складі податкового кредиту з ПДВ за травень 2012р. 37507 грн., нарахованих по взаємовідносинах з ТОВ "Торгова компанія "Міссурі".

Також, перевіркою вірно встановлено, що вказані суми валових витрат і податкового кредиту, сформовано позивачем на підставі акта здачі-прийняття робіт (виконання послуг) від 30.05.2012 №53029, податкової накладної від 30.05.2012 №53029 на загальну суму 225400 грн. (у т.ч. ПДВ - 37566,67 грн.), складених на виконання договору про надання транспортних послуг по Україні від 16.04.2012 №Д16/04.

Відповідач не взяв до уваги вказані документи та дійшов висновку про відсутність належного документального підтвердження здійснення господарської операції з виконання робіт (послуг) з огляду на висновок спеціаліста від 08.04.2013 №41/1 Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз, надісланий ГУ СБУ у м.Києві та Київській області листом від 30.04.2013 №51/2/-42261, що наявний у матеріалах справи.

Отже, згідно з висновками акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК, в результаті чого завищено валові витрати на суму 187833 грн. та занижено податок на прибуток за 2 кв. 2012р. на суму 39445 грн., а також п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК, що відповідно призвело до завищення податкового кредиту у розмірі 37567 грн. та заниження ПДВ за травень 2012р. на суму 37567 грн.

Враховуючи встановлені податковим органом в ході проведення перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем 08.08.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0007772201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 49306,25 грн. (у т.ч.: 39445 грн. - основний платіж, 9861,25 грн. - штраф);

№0007762201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 46958,75 грн. (у т.ч.: 37567 грн. - основний платіж, 9391,75 грн. - штраф).

Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно та необґрунтовано, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом не підтверджують в повній мірі виконання перевезення ТОВ "Торгова компанія "Міссурі" ввірених йому вантажів і не дає можливість суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність підстав для формування валових витрат і податкового кредиту, у зв'язку з чим суд погодився з висновками контролюючого органу про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат за 2 кв. 2012р. 187833 грн. та до складу податкового кредиту з ПДВ за травень 2012р. 37507 грн. по контрагент у ТОВ "Торгова компанія "Міссурі".

Позивач з таким висновком суду не погодився, апеляційну скаргу мотивував тим, що наданими ним копіями документів - податкової накладної, банківських виписок, актів здачі-приймання робіт, копією власне договору, на його думку, повністю підтверджується реальність господарської операції із зазначеним контрагентом, при цьому вказав, що наявність або відсутність ТТН не може бути підставою для позбавлення платника права на податкову вигоду. Крім того, до апеляційної скарги додав копії заявок на перевезення, на відсутність яких вказав суд першої інстанції.

Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, доводам апеляційної скарги, виходячи з наявних у справі матеріалів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 138 ПК України, зокрема п. 138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, існує декілька підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також варто наголосити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем задекларовано у складі валових витрат за 2 кв. 2012р. 187833 грн. та у складі податкового кредиту з ПДВ за травень 2012р. 37507 грн., нарахованих по взаємовідносинах з ТОВ "Торгова компанія "Міссурі".

Так, позивачем із вказаним контрагентом було укладено договір від 16.04.2012 №Д16/04, згідно з умовами якого виконавець (ТОВ "Торгова компанія "Міссурі") зобов'язується здійснити доставку ввіреного йому згідно замовлення вантажу до пункту призначення (або організувати доставку вантажу) у встановлений Договором та додатками до нього строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу). Виконавець має право виконувати перевезення за цим договором із залученням третьої сторони. При цьому виконавець виступає як експедитор.

Пунктом 1.4 визначено, що об'єм вантажу, маршрути перевезень, терміни доставки, вартість послуг визначаються сторонами в додаткових угодах до договору або заявках, які є невід'ємною його частиною. Пунктом 2.1 визначено, що заявки завіряються підписами уповноважених осіб та печатками обох Сторін.

На підтвердження реального здійснення вказаної господарської операції позивачем надано копії договору, актів прийомки-передачі, податкових і товарно-транспортних накладних, а також банківських виписок. Крім того, до апеляційної скарги додано належним чином засвідчені копії заявок на перевезення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи копії вказаних документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази на підтвердження реальності господарських операцій із контрагентом не підтверджують в повній мірі виконання перевезення ТОВ "Торгова компанія "Міссурі" ввірених йому вантажів і не дає можливість суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій.

Зокрема, наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних не містять ознак належності до здійснення перевезення ТОВ "Торгова компанія "Міссурі", в той же час, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що перевізником в цих товарно-транспортних накладних значиться ПАТ "Концерн Хлібпром" (Вест Бридж), водночас відсутні відомості про експедитора, яким в такому випадку та згідно з п. 1.3 договору зазначався ТОВ "Торгова компанія "Міссурі".

Крім того, реєстр (список) накладних і акт прийомки-передачі товару на доставку в торгівельні точки, які, як вірно встановлено судом першої інстанції, до перевірки не надавалися і складення яких не передбачено договором від 16.04.2012 №Д16/04, при цьому, список не містить конкретних даних, які б підтверджували фактичне перевезення вантажів ТОВ "Торгова компанія "Міссурі" або виконання ним експедиторських послуг із залученням третіх осіб.

Отже, зазначені вище копії ТТН, реєстр (список) накладних і акт прийомки-передачі товару, колегія суддів до уваги не приймає.

Наявність у ТОВ "Торгова компанія "Міссурі" статусу платника ПДВ, за таких обставин не доводить фактичне виконання робіт.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги надану позивачем копію заявки на перевезення, оскільки в силу ч. 2 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

В даному випадку, жодних обґрунтувань поважності причин неподання зазначених доказів до суду першої інстанції позивачем не наведено.

При цьому, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції витребовував належним чином засвідчені копії заявок, проте позивач їх не надав, мотивуючи це тим, що заявки на отримання послуг від ТОВ "Торгова компанія "Міссурі" надавалися факсимільним зв'язком або усно за посередництвом водія.

За таких обставин, як вірно зазначив суд першої інстанції, лише формальна наявність у справі податкової накладної 30.05.2012 №53029 та акта здачі-прийняття робіт від 30.05.2012 №53029, а також здійснення грошових платежів, не є достатнім і беззаперечним документальним і фактичним підтвердженням виконання перевезення ТОВ "Торгова компанія "Міссурі" ввірених йому вантажів і не дає можливість суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність підстав для формування валових витрат і податкового кредиту.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат за 2 кв. 2012р. 187833 грн. та до складу податкового кредиту з ПДВ за травень 2012р. 37507 грн. по контрагент у ТОВ "Торгова компанія "Міссурі".

В той же час, колегія погоджується з позицією суду щодо необґрунтованості твердження відповідача про недійсність підписів ОСОБА_3, оскільки висновок спеціаліста від 08.04.2013 №41/1 Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз, надісланий ГУ СБУ у м. Києві та Київській області листом від 30.04.2013 №51/2/-42261, в даному випадку не є неналежним і недостатнім доказом на підтвердження цього факту, бо не віднесений п. 83.1 ст. 83 ПК до підстав для висновків перевірки. Крім того, висновок спеціаліста не має остаточного характеру і не підтверджено результатами експертизи, проведення якої в рамках податкового контролю врегульовано ст. 84 ПК та визначено пп. 83.1.3 п. 83.1 ст. 83 ПК як підстава для висновків під час проведення перевірок.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Бридж" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Бридж" до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0007772201, №0007762201 від 08.08.2013 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

.

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.