Ухвала суду № 39533558, 26.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

26 червня 2014 року м. Київ В/800/2529/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача - Малиніна В.В.,

Суддів - Іваненко Я.Л., Кобилянського М.Г., Кочана В.М., Лиски Т.О.,

перевіривши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2014 року , ухваленої за результатами касаційного розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про скасування наказу та поновлення на службі,-

в с т а н о в и л а:

В червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про допуск до провадження Верховного Суду України зазначеної справи з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 2391 КАС України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 і 240 КАС України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У заяві про перегляд судового рішення заявник зазначає про неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши матеріали заяви колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з тексту ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2014 року, про перегляд якої просить заявник, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді начальника відділення Державної автомобільної інспекції Летичівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області. Наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області від 6 лютого 2013 року № 27 о/с "По особовому складу" майора міліції ОСОБА_2, начальника відділення Державної автомобільної інспекції Летичівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області звільнено з органів МВС у відставку відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу ОВС) з 06 лютого 2013 року.

Висновком службового розслідування за фактом досудового розслідування з приводу вимагання та отримання хабара начальником ВДАІ Летичівського РВ УМВС України в Хмельницької області майором міліції ОСОБА_2 від 7 грудня 2012 року № 201/2012 встановлено, що при проведенні службового розслідування знайшов підтвердження факт отримання ОСОБА_2 незаконної винагороди у громадянина ОСОБА_3 за не притягнення останнього до адміністративної відповідальності. За грубе порушення вимог законодавства України, наказів МВС України від 16 березня 2007 року №81, від 26 березня 2010 року №90, інших наказів та вказівок МВС України та УМВС України в області з питань дотримання дисципліни і законності, вчинення дій, що підривають авторитет міліції начальника ВДАІ Летичівського РВ УМВС України в області майора міліції ОСОБА_2 звільнено з ОВС за дискредитацію.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, залишив касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про скасування наказу та поновлення на службі без змін.

Як на підставу неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 року (справа № К/9991/75443/12) та 28 листопада 2013 року (справа № К/800/22020/13), якими скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, судом касаційної інстанції в даному випадку не застосовувались норми матеріального права, що унеможливлює посилання на дану ухвалу, як на джерело неоднакового застосування норм матеріального права.

Позивач також посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2014 року (справа № К/9991/43502/11), в якій суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та залишив його в силі скасувавши рішення суду апеляційної інстанції, оскільки позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України на посаді оперуповноваженого відділу боротьби з корупцією УБОЗ УМВС України в Рівненській області. Наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 22 червня 2010 року № 94 о/с, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за пунктом 66 (за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Висновком службового розслідування по факту затримання співробітниками УСБУ в Рівненській області співробітників УБОЗ УМВС від 22 червня 2010 за порушення присяги працівника органів внутрішніх справ, скоєння вчинку, що підпадає під ознаки злочину і дискредитує звання начальницького складу ОВС України, втрату честі та гідності правоохоронця, грубе порушення службової дисципліни, яке виразилося у неділових стосунках з цивільною особою, як крайній захід дисциплінарного впливу застосовано до оперуповноваженого відділу боротьби з корупцією УБОЗ УМВС капітана міліції ОСОБА_4 звільнення з органів внутрішніх справ. Старшим слідчим відділу Рівненської області 1 липня 2010 року винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи у відношенні позивача. В даній постанові зазначено, що в ході перевірки не підтверджено факт вимагання позивачем хабара і не встановлено умислу та вчинення будь-яких дій, спрямованих на їх одержання, що свідчить про відсутність в діях позивача складу злочину. Оскільки провадження у справі щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності так і не відкривалось, факт порушення позивачем службової дисципліни в суді не доведено, тому колегія суддів погодилась з вірним висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що зміст правовідносин та обставини цієї справи, та справи про яку зазначено в заяві про перегляд судового рішення, є різними.

Що стосується ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2014 року (справа № К/800/2768/14), то в даному випадку суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної та залишив в силі рішення суду першої інстанції, оскільки судами встановлено, що 13 грудня 2011 року працівниками ГУ МВС України в АР Крим та Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим проведено службове розслідування за фактом порушення прокуратурою АРК кримінальної справи №12011003770263 за ознаками складу злочинів, передбачених частиною 2 статті 162 (порушення недоторканості житла) і частиною 3 статті 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), відносно невстановлених працівників ГУМВС України в АРК. Згідно із висновком службового розслідування, в ході його проведення встановлено, що у статистичних картках на кримінальну справу №12011003770263 вказано, що невстановлені працівники ГУ МВС України в АР Крим протизаконно проникли у житло ОСОБА_5 21 березня 2011 року. Проте, враховуючи, що у вказаний день до житла ОСОБА_5 проникали лише працівники Київського РВ (у тому числі позивач) для проведення обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 на підставі постанови Київського районного суду м.Сімферополя АР Крим від 24 лютого 2011 року, то саме вони і скоїли протиправні дії.

В подальшому, посадовими особами Київського РВ та Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим складено подання про звільнення ОСОБА_6 з органів внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114. Проте, ні з висновку службового розслідування, ні з оскаржуваного наказу про звільнення не вбачається, в чому саме полягає протиправність дій позивача і яким чином такі дії дискредитували його звання, адже останні не містять вказівок та посилань на те, які нормативні акти, приписи дисциплінарного характеру, моральні норми тощо були порушені позивачем, натомість приводом для висновку про дискредитацію позивачем звання рядового і начальницького складу став сам лише факт порушення кримінальної справи №12011003770263. При цьому, на час розгляду справи провадження у кримінальній справі не закінчено, обвинувальний вирок не винесено.

Колегія суддів приходить до висновку, що надані заявником ухвали Вищого адміністративного суду України не дають підстав вважати, що касаційним судом неоднаково застосовані одні і ті ж самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки правовідносини не є подібними.

Дослідивши матеріали заяви та зміст наданих судових рішень, на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2014 року, не може свідчити про наявність підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України і перегляду зазначеного судового рішення з мотивів, визначених пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки оскаржується рішення суду касаційної інстанції, з якого не вбачається неоднакове застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, і виходячи з вимог статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України для перегляду зазначеного судового рішення.

Керуючись статтями 237, 240 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Відмовити ОСОБА_2 у допуску до провадження Верховного Суду України адміністративної справи за позовом ОСОБА_2 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про скасування наказу та поновлення на службі, для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2014 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.В.Малинін

Я.Л.Іваненко

М.Г.Кобилянський

В.М.Кочан

ОСОБА_10