Рішення № 39532162, 19.06.2014, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/6546/13-ц

пр. № 2/759/72/14

19 червня 2014 року Святошинський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді - Борденюка В.В.,

при секретарі - Трегубенку М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на неналежне виконання відповідачами взятих на себе грошових зобов'язань за кредитним договором; з урахуванням уточнень до позовних вимог, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № KID0GA00000002 від 19.06.2007 року, що був укладений між банком та ОСОБА_1; предметом іпотеки за договором іпотеки є квартира АДРЕСА_1. Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його публічним акціонерним товариством КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-ким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування і перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки. Крім того позивач заявив вимогу про виселення відповідачів із вказаної квартири і просив стягнути на його користь судові витрати.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідачів у ході судового розгляду даного спору, проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на їх недоведеність і безпідставність.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи із такого.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 19 червня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KID0GA00000002, за умовами якого кредитор надав позичальнику у користування кредитні кошти у сумі 30 000,00 доларів США, із річною процентною ставкою - 11.04 % і кінцевим строком повернення до 19.06.2017 року (а.с. 18 - 23).

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), та в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статі 1048 цього Кодексу.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх кредитних зобов'язань, між ПАТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержатель) і ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки від 19.06.2007 року, за яким іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 (предмет іпотеки) (а.с. 27 - 30).

Договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке визначає можливість банку звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу його будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Однак позичальником умови договору кредиту належним чином не виконувались.

У зв'язку з цим, банк заявив до позичальника позов про дострокове повернення кредитної заборгованості на загальну суму 25 111,21 доларів США, що за курсом НБУ станом на 15.03.2013 року становило 200 638,58 грн., що складається із боргу за кредитом у розмірі 23 355,90 доларів США, боргу за відсотками за користування кредитом у розмірі 455,60 доларів США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 60,00 доларів США, пені у розмірі 14,14 доларів США, фіксованої частини штрафу у розмірі 31,29 доларів США і 1194,28 процентної складової штрафу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт неналежного виконання позичальником своїх договірних зобов'язань і наявність підтверджується наявними у матеріалах справи наданими позивачем вказаними платіжними документами, випискою з особових рахунків позичальника і розширеними розрахунками заборгованості, якими підтверджується заявлений банком розмір загального боргу позичальника.

При цьому, судом не приймаються заперечення відповідача проти позову в частині необґрунтованості заявленого банком загального розміру кредитної заборгованості з огляду на те, що у ході розгляду даної справи відповідачем не було подано контррозрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором, не подавались будь-які докази щодо невідповідності обставинам справи здійсненого кредитором розрахунку боргу і не було заявлено клопотання про проведення відповідної судової експертизи на підставі наявних у матеріалах справи виписок з особового рахунку позичальника та платіжних документів.

Відтак заборгованість відповідача за кредитним договором № KID0GA00000002 від 19 червня 2007 року у загальній сумі 25 111,21 дол.США доведена кредитором належними і допустимими доказами і спростована відповідачем не була.

Відповідно до частини 1 статті 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення на предмет застави.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Викладене свідчить про наявність підстав на звернення стягнення банком на предмет іпотеки в рахунок задоволення своїх вимог за кредитним договором № KID0GA00000002 від 19 червня 2007 року.

Відповідно до статей 590, 591 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», то суд у своєму рішенні може встановити спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки або шляхом проведення прилюдних торгів, або із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином і застосування судом процедури продажу іпотекодержателем предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» і продаж забезпеченого іпотекою майна з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження є встановленими законодавцем способами звернення стягнення на предмет іпотеки, кожен із яких суд застосовує, враховуючи характер спірних правовідносин сторін.

Відтак, якщо при ухваленні рішення, суд із частковим задоволенням позову застосує спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу його з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження, то у такому разі суд не виходить за межі заявлених позивачем позовних вимог, навіть у випадку, якщо стягувач просить звернути стягнення, шляхом продажу предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Так, у даному разі, позовною вимогою, яка визначає і предмет позову, є вимога про захист порушеного права іпотекодержателя, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відтак суд може застосовувати будь-який із способів звернення стягнення, передбачених законодавцем у частині 1 статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Враховуючи викладене, задля забезпечення захисту цивільних майнових, житлових та інших конституційних прав і законних інтересів сторін даного спору, суд вважає за необхідне, задовольнити даний позов частково і звернути стягнення на користь ПАТ КБ «Приватбанк» на предмет іпотеки, яким є квартира АДРЕСА_1, шляхом продажу його з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження за початковою ціною продажу предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.

Разом із цим, у даному випадку не підлягають задоволенню позовні вимоги і щодо виселення відповідачів, які зареєстрований та/або проживають у квартирі, що є предметом іпотеки із їх зняттям із реєстраційного обліку.

Так, відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом з тим, у частині 1 статті 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 статті 40 Закону України "Про іпотеку" законодавець встановлює певний порядок дій банку, а саме: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в частині 3 статті 109 ЖК України. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи із аналізу вказаних правових норм, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за умови, якщо мешканці добровільно не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Оскільки на час ухвалення даного рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє виконання банком приписів, встановлених частиною 2 статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частиною 3 статті 109 ЖК України щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то така позовна вимога на цій стадії не може бути задоволена, оскільки на даний момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення вказаних житлових приміщень їх мешканцями, в розумінні вимог статті 3 ЦПК України із врахуванням права особи на звернення до суду за захистом.

Крім того, невизнання або оспорювання майнових прав іпотекодержателя або нового власника предмету іпотеки може мати місце лише після вступу у силу відповідного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, або після переходу правомочностей власника від іпотекодавця до нового власника після реалізації предмету іпотеки з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до статті 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у справі, які складаються з витрат зі сплаті судового збору у розмірі 2 006,39 грн.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 527, 530, 572, 589 - 592, 610, 611 ЦК України, ст.ст. 11, 33, 39, 40 Закону України „Про заставу", ст.ст.10, 11, 57, 60, 88, 208, 209, 212 - 215, 224 - 225, 294 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №KID0GA00000002 від 19 червня 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ - 14360570) та ОСОБА_1, у загальній сумі 25 111,21 дол.США, що за курсом НБУ станом на 15.03.2013 року складало 200 638,58 грн., що складається із боргу за кредитом у розмірі 23 355,90 дол. США, боргу за відсотками за користування кредитом у розмірі 455,60 дол. США, заборгованості за комісією за користування кредитом у розмірі 60,00 дол. США, пені у розмірі 14,14 дол.США і штрафів у розмірі 1 225,57 дол. США -

звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки квартири №KID0GA00000002 від 19.06.2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ - 14360570) та ОСОБА_1, а саме на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 (іпн - НОМЕР_1), шляхом продажу з прилюдних торгів з початковою ціною продажу предмета іпотеки, визначеною суб'єктом оціночної діяльності на стадії виконавчого провадження.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 2006,39 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: