Ухвала суду № 39527984, 25.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 148045/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Гулида Р.М. та Каралюса В.М.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Сесюк Ю.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської обл. Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської обл. Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

30.07.2012р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «МР» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати наступні податкові повідомлення-рішення, винесені відповідачем Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією /ОДПІ/ Волинської обл. Державної податкової служби:

№ 0000722301 від 18.06.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість /ПДВ/ в загальному розмірі 400376 грн. 50 коп., з яких 320559 грн. за основним платежем та 79817 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000712301 від 18.06.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 463033 грн. 75 коп., з яких 390205 грн. за основним платежем та 72828 грн. 75 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.4-10).

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. заявлений позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ № 0000722301 від 18.06.2012р. та № 0000712301 від 18.06.2012р.; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.3, а.с.175-185).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач Луцька ОДПІ, яка у поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявленого позову відмовити (Т.3, а.с.186-187).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагента ТзОВ «Медео-Захід», є недостовірними. Таким чином, розглядувані господарські операції фактично були спрямовані на отримання податкової вигоди, а відтак останні слід вважати нікчемними.

Окрім цього, за результатами перевірки контрагента позивача - ТзОВ «Медео-Захід» - встановлено відсутність проведення ним господарських операцій по придбанню товарів; в останнього немає матеріальних, трудових та інших ресурсів для здійснення підприємницької діяльності; також ним не надана для перевірки первинна фінансово-господарська документація.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 15.05.2012р.-21.05.2012р. відповідачем Луцькою ОДПІ проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ «МР» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід» за 2010-2011 року, за результатами якої складено Акт перевірки № 1422/22-6/31735104 від 28.05.2012р. (Т.1, а.с.11-35).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

п.3.1 ст.3, п.п.5.1, 5.2, 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст.134, 138, 139, 140 Податкового кодексу /ПК/ України, у зв'язку з чим завищені валові витрати на загальну суму 1594657 грн. 35 коп., через що занижено податок на прибуток на загальну суму 390205 грн.;

п.1.4 ст.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, по причині чого завищено податковий кредит на загальну суму 320560 грн., у результаті чого занижено суму ПДВ на 320560 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0000722301 від 18.06.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 400376 грн. 50 коп., з яких 320559 грн. за основним платежем та 79817 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000712301 від 18.06.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 463033 грн. 75 коп., з яких 390205 грн. за основним платежем та 72828 грн. 75 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.4-10).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум грошових зобов'язань скарги позивача на спірні податкові повідомлення-рішення були відхилені, а винесені податкові повідомлення-рішення залишені без змін (Т.1, а.с.38-44).

Підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТзОВ «Медео-Захід», на підставі яких платником податків були сформовані дані податкового обліку.

Зокрема, в акті перевірки вказується на те, що ТзОВ «МР» на виконання укладених договорів мало намір придбати від ТзОВ «Медео-Захід» товар (будівельні матеріали, послуги по перевезенню, послуги оренди автомобіля), у червні - грудні 2010 року, січні, вересні - листопаді 2011 року на загальну суму 1594657 грн. 35 коп., розмір ПДВ з обсягів придбання якого склав 320559 грн. Оплата за поставлений товар проведена у безготівковій формі шляхом перерахування ТзОВ «МР» у червні - грудні 2010 року, січні 2011 року коштів на рахунок постачальника. Позивач не надав для перевірки товарно-транспортні накладні, шляхові листи, які б підтверджували доставку будівельних матеріалів (пісок, щебінь, клей для плитки, шпаклівки) від ТзОВ «Медео-Захід» чи договори щодо надання транспортних послуг іншими суб'єктами господарювання. Перевіркою постачальника товарів - ТзОВ «Медео-Захід» (акти перевірок Луцької ОДПІ № 753/23-3/35594018 від 18.04.2012р., № 46/23-3/35594018 від 14.03.2012р., № 339/23-2/35594018 від 20.01.2012р.) встановлено порушення цим товариством ч.5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу /ЦК/ України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг), товар по вказаних правочинах не передавався в порушення вимог ст.ст.662, 655, 656 ЦК України. З вказаних актів перевірок вбачається, що підприємство не придбавало у постачальників пісок, цемент, щебінь, клей для плитки, шпаклівки, що свідчить про безтоварність господарських операцій. Перевірками встановлена також відсутність у ТзОВ «Медео-Захід» необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Із урахуванням вищезазначеного відповідач встановив, що правочини, укладені між позивачем та вказаним контрагентом, реально не виконувались, що свідчить про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по вказаним операціям та формування валових витрат.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт реального виконання та отримання позивачем товарів та виконаних робіт (наданих послуг) підтверджується належно оформленими первинними документами, які мають усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій. Первинні документи, які засвідчують факт отримання товарів та виконання робіт, є належно оформленими, що відповідно надає позивачу право на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ та формування валових витрат. Реальність господарських операцій підтверджується й тим, що отримані за їх наслідками товари та роботи/послуги в подальшому передані замовникам та прийняті без зауважень.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до вимог п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що предметом діяльності ТзОВ «МР» відповідно до статуту, затвердженого зборами засновників (протокол № 3 від 20.10.2011р.), є, зокрема, реалізація та проведення загальних будівельних, будівельно-монтажних, ремонтних, ремонтно-будівельних і спеціальних будівельних робіт, включаючи роботи по реконструкції, технічному переозброєнню, капітальному ремонту, реставрації, відновленню громадських, промислових та житлових об'єктів; розробка, виробництво та реалізація будівельних матеріалів, виробів і конструкцій (Т.2, а.с.4-12).

Також у позивача наявна ліцензія, видана Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській обл. на здійснення виду діяльності згідно з КВЕД «будівництво будівель (45.21.1)»; позивачем під час розгляду справи представлені ліцензії на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (Т.3, а.с.145-148).

Згідно наданих доказів ТзОВ «МР» придбавало у ТзОВ «Медео-Захід» протягом 2010 - 2011 років будівельні матеріали та основні засоби, послуги з оренди вантажного автомобіля згідно з договором № 01/10 від 01.10.2011р. (Т.3, а.с.167-169), послуги з перевезення пасажирів згідно із договором № 03/11 від 01.11.2011р. (Т.3, а.с.171-172), всього на загальну суму 1594657 грн. 35 коп. Вказані господарські операції оформлені належним чином складеними первинними документами: податковими та видатковими накладними (Т.1, а.с.45-196), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (Т.1, а.с.197-226).

Товари (будівельні матеріали) були отримані позивачем за довіреностями, про що зроблені відповідні записи в журналі реєстрації довіреностей ТзОВ «МР» (Т.3, а.с.152-166), оплата за придбані товари (послуги) проведена у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (Т.2, а.с.68-106).

Отримані від ТзОВ «Медео-Захід» товари (послуги) були використані в господарській діяльності позивача (зокрема, при здійсненні будівельних робіт на відповідних об'єктах), а витрати відображені наступним чином:

в II кварталі 2010 року витрати на придбання матеріалів від ТзОВ «Медео-Захід» склали 14583 грн. 33 коп., які були включені в собівартість виконаних робіт по об'єкту «Комплекс будівель та споруд виробничо-складського та адміністративного призначення корпорації «Тигрес» в с.Липини Луцького району» згідно з актом виконаних робіт за формою КБ-2в і відображені в рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за II півріччя 2010 року;

в III кварталі 2010 року витрати на придбання матеріалів від ТзОВ «Медео-Захід» склали 198096 грн. 53 коп., які були включені в собівартість виконаних робіт по об'єктах «Комплекс будівель та споруд виробничо-складського та адміністративного призначення корпорації «Тигрес» в с.Липини Луцького району», «Будівництво кондитерської фабрики по вул.Липовецькій б/н у м.Вінниця (II черга будівництва)» згідно з актами виконаних робіт за формою КБ-2в і відображені в рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2010 року;

в IV кварталі 2010 року витрати на придбання матеріалів від ТзОВ «Медео-Захід» склали 615140 грн. 04 коп., а витрати на оплату послуг склали 337423 грн. 19 коп., які були включені в собівартість виконаних робіт по об'єктах «Комплекс будівель та споруд виробничо-складського та адміністративного призначення корпорації «Тигрес» в с.Липини Луцького району», «Будівництво кондитерської фабрики по вул.Липовецькій б/н у м.Вінниця (II черга будівництва)» згідно з актами виконаних робіт за формою КБ-2в і відображені в рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за 2010 рік;

в І кварталі 2011 року витрати на придбання матеріалів від ТзОВ «Медео-Захід» склали 6465 грн. 96 коп., які були включені в собівартість виконаних робіт по об'єктах «Комплекс будівель та споруд виробничо-складського та адміністративного призначення корпорації «Тигрес» в с.Липини Луцького району», «Будівництво кондитерської фабрики по вул.Липовецькій б/н у м.Вінниця (II черга будівництва)» згідно з актами виконаних робіт за формою КБ-2в і відображені в рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року;

в III кварталі 2011 року витрати на придбання матеріалів від ТзОВ «Медео-Захід» склали 269873 грн. 61 коп., витрати на оплату послуг склали 85900 грн. 03 коп., витрати на оренду автомобіля MAN L200, р.н. АС 1684 AM, з причепом р.н. АС 8163 XX, склали 6957 грн. 60 коп., витрати на придбання основних засобів склали 39924 грн. 99 коп., які взяті на облік групи № 4. Витрати на придбання матеріалів були включені в собівартість виконаних робіт по об'єкту «Будівництво кондитерської фабрики по вул.Липовецькій б/н у м.Вінниця (II черга будівництва)» згідно з актами виконаних робіт за формою КБ-2в і відображені в рядку 05.1 СВ декларації з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року. Витрати на оплату послуг по оренді автомобіля включені до інших витрат по об'єктах «Будівництво кондитерської фабрики по вул.Липовецькій б/н у м.Вінниця (II черга будівництва)», «Будівництво школи I-ІІІ ступенів на 162 учнівських місця по вул.Шкільна в с.Житнівка Камінь-Каширського району» і відображені в рядку 06.1 ЗВ декларації з податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року;

в IV кварталі 2011 року витрати оплату послуг від ТзОВ «Медео-Захід» склали 12210 грн. 37 коп., витрати на оренду автомобіля MAN L 200, р.н. АС 1684 AM, з причепом р.н. АС 8163 XX, склали 8081 грн. 70 коп., та були включені до інших витрат по об'єктах «Будівництво школи І-ІІІ ступенів на 162 учнівських місця по вул.Шкільна в с.Житнівка Камінь-Каширського району», «Реконструкція з розширенням загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів в смт.Шацьк» і відображені в рядку 06.1 ЗВ декларації з податку на прибуток за II-ІІІ квартали 2011 року.

Використання отриманих від ТзОВ «Медео-Захід» товарів (послуг) в господарській діяльності ТзОВ «МР» підтверджується також актами приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в (Т.2, а.с.107-251, Т.3, а.с.1-85). Суми валових витрат та податкового кредиту з ПДВ декларувалися у податкових деклараціях з податку на прибуток та ПДВ (Т.2, а.с.15-60).

Таким чином, позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що поставка товарів та надання послуг від ТзОВ «Медео-Захід» фактично відбулися і отримані товари (послуги) використані в господарській діяльності позивача. Надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги покликання відповідача на Акти перевірок Луцької ОДПІ щодо ТзОВ «Медео-Захід» - № 753/23-3/35594018 від 18.04.2012р., № 46/23-3/35594018 від 14.03.2012р., № 339/23-2/35594018 від 20.01.2012р. (Т.3, а.с.68-122), оскільки відповідачем не подано доказів на підтвердження відсутності матеріальних та трудових ресурсів у ТзОВ «Медео-Захід»; висновки Луцької ОДПІ грунтуються на аналізі баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності, без фактичного з'ясування контролюючим органом реального майнового стану суб'єкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.

Крім того, як слідує із вказаних актів перевірок, контрагент ТзОВ «Медео-Захід» задекларував податкові зобов'язання по операціях з поставки товарів та надання послуг ТзОВ «МР»; позивачем надані докази того, що ТзОВ «Медео-Захід» оскаржило в судовому порядку прийняті відносно нього податкові повідомлення-рішення і в судовому порядку останні визнані протиправними та скасовані (Т.3, а.с.226-233, 234-242, 243-249, 250-255).

Не можуть вважатися підставою для зменшення позивачу податкового кредиту з ПДВ та валових витрат дані податкової звітності його контрагента, оскільки відповідачем не враховано, що такі обставини не можуть бути достатнім доказом неспроможності виконання тих чи інших господарських операцій, підприємство - контрагент не було позбавлене можливості використовувати у господарській діяльності орендовані основні засоби, техніку, устаткування, транспортні засоби, використовувати найману працю шляхом укладення не тільки трудових, але й цивільно-правових договорів з фізичними особами на виконання тих чи інших робіт, укладати договори з перевізниками про надання послуг з перевезення вантажів.

Крім того, по операціях придбання позивачем у ТзОВ ««Медео-Захід» товару не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичної особи ТзОВ «Медео-Захід», також відсутній обвинувальний вирок суду, яким були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства ТзОВ ««Медео-Захід» чи видачу податкових накладних від цього підприємства, по яких сформував податковий кредит позивач, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого ТзОВ «МР».

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, податкових і видаткових накладних, актів приймання виконаних робіт тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та валові витрати за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих послуг, містять інформацію щодо змісту поставок товарів та виконаних робіт (наданих послуг) у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТзОВ «МР» - права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит та валові витрати покупця.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Окрім цього, твердження відповідача про те, що у ТзОВ ««Медео-Захід» є відсутніми трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, останній здійснював транзитні фінансові потоки, спрямовані на вчинення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, не підтверджені будь-якими доказами, а відтак останні вірно розцінені судом першої інстанції як необґрунтовані припущення.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської обл. Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. в адміністративній справі № 2а/0370/2455/12 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: Р.М.Гулид

В.М.Каралюс