Постанова № 39522819, 07.05.2014, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 1013/7572/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 травня 2014 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Аніпка С.В.

при секретарі Балинській О.С.,

за участю прокурора Тучика А.А.,

захисника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2, у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України, ОСОБА_3, у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_4, у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_5, у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_6, у скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України, ОСОБА_7, у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК України -

в с т а н о в и в:

В провадженні Ірпінського міського суду Київської області знаходиться дана кримінальна справа.

В судовому засіданні, захисником підсудного ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_1 заявлено клопотання про направлення кримінальної справи, відносно підсудного ОСОБА_2, який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуто в судовому засіданні, а також про зміну запобіжного заходу підсудному ОСОБА_8 з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Прокурор в судовому засіданні, заперечував проти задоволення вказаного клопотання, мотивуючи це тим, що в судовому засіданні було досліджено та встановлено достатньо доказів, які дають підстави для винесення обвинувального вироку, а тому підстав для направлення кримінальної справи на додаткове розслідування немає. Також прокурор зазначив, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу у відношенні підсудного ОСОБА_2, оскільки він обвинувачується у скоєнні злочинів, які віднесено до категорії тяжких злочинів, і застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить виконання підсудним його процесуальних обов'язків.

Підсудні: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання захисника підсудного ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 та просили його задовольнити.

Захисники, потерпілі та цивільні позивачі, в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду кримінальної справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши клопотання захисника підсудного ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, дослідивши матеріали кримінальної справи суд приходить до висновку, що клопотання захисника підсудного ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, про направлення кримінальної справи, відносно підсудного ОСОБА_2, який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуто в судовому засіданні, а також про зміну запобіжного заходу підсудному ОСОБА_8 з тримання під вартою на підписку про невиїзд, підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 281 КПК України, повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства може мати місце лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.

Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 № 2, "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування", повернення справи на додаткове розслідування зі стадії судового розгляду допускається з мотивів неповноти або неправильності досудового слідства. Досудове слідство визнається неповним, якщо під час його проведення всупереч вимогам ст.ст. 22, 64 КПК України, не було досліджено або було поверхнево чи однобічно досліджено обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи (не були допитані певні особи, не були витребувані та досліджені документи та інші докази для підтвердження або спростування таких обставин).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України, прокурор, слідчий і особа яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до ст. 64 КПК України, при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини злочину), винність обвинуваченого у вчиненні злочину та мотиви злочину тощо.

Виходячи з імперативних вимог вищевказаних норм права, під повнотою дослідження слід розуміти правильне визначення предмету доказування, тобто з'ясування всіх обставин які підлягають доказуванню в кримінальній справі, та передачі в суд всіх належних та допустимих доказів, що власне і являється основою для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

На переконання суду, під час розслідування даної кримінальної справи органом досудового розслідування допущено неповноту і однобокість слідства, та не вичерпано всі можливості одержання додаткових доказів, та не з'ясовано всі обставини які необхідні для встановлення об'єктивної істини у справі.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, які було досліджено в судовому засіданні, не надаючи оцінку доказам та не аналізуючи їх, висновок органу досудового слідства про співучасть підсудного ОСОБА_2 у вчиненні злочинів спільно з підсудними ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 ґрунтуються на явках з повинними підсудних ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 Однак, під час допиту їх в якості обвинувачених, вказані особи надали слідчому СУ ГУ МВС України в Київській області Нечаю С.І., показання про те, що вони оговорили ОСОБА_2 Аналогічні показання підсудні надали в судовому засіданні. Інших, будь-яких фактичних даних, які б вказували на те, що ОСОБА_2 вчинив злочини спільно з вказаними особами органом досудового слідства суду надано не було, при цьому, на переконання суду, органом досудового слідства не було вжито всіх, передбачених законом заходів, спрямованих на встановлення свідків та очевидців подій, у скоєнні яких обвинувачується підсудний ОСОБА_2, які є неможливими для виконання в умовах специфіки судового розгляду, оскільки подібні заходи вживаються в межах оперативно-розшукової діяльності.

Крім того, підсудний ОСОБА_2, обвинувачується у вчиненні злочинів, відносно потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які, відповідно до обвинувального висновку, вчинені ним у складі організованої озброєної банди, спільно з ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, обвинувачуються у вчиненні злочинів, відносно потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 і є підсудними по кримінальній справі, яка, в окремому провадженні, на даний час, знаходиться в провадженні іншого суду.

На переконання суду, винесення вироку щодо підсудного ОСОБА_2, яким буде встановлено наявність (відсутність) вини у вчинені ним у складі організованої озброєної банди, спільно з ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 суспільно-небезпечних діянь, може мати наслідком порушення права на захист, як підсудного ОСОБА_2 так і підсудних ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

Також, вжиті судом вичерпні заходи, спрямовані на забезпечення явки в судове засідання потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11, позитивних результатів не дали, внаслідок чого підсудний ОСОБА_2 був позбавлений можливості поставити вказаним особам відповідні питання щодо підтвердження або спростування обставин, які є предметом доказування по даній кримінальній справі, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінальної справи, слідчим, очних ставок між вказаними особами та ОСОБА_2, під час досудового розслідування проведено не було, хоча захисником заявлялись клопотання про проведення таких слідчих дій.

З'ясування наведених вище обставин має важливе значення для розгляду даної справи, оскільки вони можуть впливати на кваліфікацію дій підсудного та свідчити про правильність і повноту проведення досудового слідства.

Вказані обставини позбавили можливості суд виконати вимоги ч. 1 ст. 257 КПК України, відповідно до якої суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи, наслідком чого є неможливість вирішити питання про те, чи мали місце діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_2, чи мають ці діяння склад злочину (злочинів) і якою (якими) саме статтею (статями) кримінального закону вони передбачені, чи винен підсудний у вчиненні цих злочинів, чи підлягає підсудний покаранню за вчинені злочини тощо.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у своєму рішенні від 24.04.2008 (справа "Жогло проти України") щодо порушення пунктів 1 та 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначив, що з метою забезпечення змагальності сторін у справі всі докази зазвичай повинні бути досліджені у відкритому судовому засіданні за присутності підсудного. Винятки з цього правила є, проте вони не можуть порушувати право на захист. Відповідно до загального правила п. 1 та підпункту «d» п. З ст. 6 Конвенції, підсудному має надаватися достатньо можливостей оспорити показання свідка обвинувачення (потерпілого) та поставити йому запитання тоді, коли він дає ці показання або на більш пізній стадії. Вирок не може ґрунтуватися виключно або переважно на показаннях, які сторона захисту не мала можливості оспорити. Суд також визнав, що за певних обставин допустимим є використання показань, які були дані під час і досудового розслідування. Якщо підсудний мав належну можливість оспорити ці показання під час допиту або на більш пізній стадії, визнання їх допустимим доказом саме по собі не суперечитиме п. 1 та підпункту "d" п. 3 ст. 6 Конвенції. Проте, якщо вирок ґрунтується виключно або переважно на показаннях особи, яку підсудний чи його захисник не мали змоги допитати, або під час слідства чи в суді, право на захист обмежується настільки, що це суперечить ст. 6 Конвенції, якою таке право гарантовано.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Корнєв і Карпенко проти України" від 21.10.2010, яке набуло статусу остаточного 21.01.2011, встановлено, що якщо засудження вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудній не мав можливості, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісними з гарантіями передбаченими ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у зв'язку з вищеописаними обставинами, підсудному ОСОБА_2, з причин, що не залежать від суду, не було надано належної можливості оспорити показання, що покладені в основу обвинувачення, а отже, мало місце порушення п. 1 та підпункту «d» п. 3 ст. 6 Конвенції.

Разом з тим, відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.02.2005 №2 "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування", справи про злочини вчинені у співучасті мають розглядатися в одному провадженні.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №13 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини вчинені стійкими злочинними об'єднаннями, стійкими організованими групами та злочинними організаціями", стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечувати стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім так і зовнішнім. Такими чинниками можуть бути: стійкий склад, тісні стосунки між учасниками, централізоване підпорядкування організатору, єдині для всіх правила поведінки, наявність спільного плану дій та розподіл функцій між учасниками, наявність корупційних зв'язків, тощо.

Вищевикладених взаємозв'язків, чинників, факторів, ієрархії, підпорядкування, участі ОСОБА_2 у плануванні злочинів та участь у їх вчиненні пред'явлене обвинувачення не містить.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідно до положень Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", українськими судами, під час розгляду справ, повинна використовуватися практика Європейського суду з прав людини поряд з Конвенцією, суд позбавлений можливості всебічно і повно дослідити обставини справи та прийняти законне і обґрунтоване рішення по справі, внаслідок неповноти досудового слідства. При цьому, суд дійшов висновку, що вказана неповнота досудового слідства є істотною, не може бути усунута під час судового засідання і може вплинути на всебічний, повний та об'єктивний розгляд справи в суді зважаючи на те, що ОСОБА_2 заперечує свою вину в скоєнні інкримінованих йому злочинів.

З огляду на викладене, суд визнає клопотання захисника підсудного ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, в частині направлення кримінальної справи відносно підсудного ОСОБА_2, який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України на додаткове розслідування з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, які не можуть бути усунуто в судовому засіданні - обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення.

Клопотання захисника підсудного ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1, в частині зміни запобіжного заходу підсудному ОСОБА_2 з тримання під вартою на підписку про невиїзд, суд задовольняє, виходячи з наступного.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 03.03.2012 ОСОБА_2 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Постановами Ірпінського міського суду Київської області від 27.04.2012, 18.05.2012, та постановою апеляційного суду Київської області від 26.06.2012, строк тримання під вартою ОСОБА_2 було продовжено.

На даний час, у суду відсутні підстави вважати, що застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою не зможуть забезпечити виконання підсудним ОСОБА_2 його процесуальних обов'язків.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність виділення матеріалів кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_2, який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України в окреме провадження для направлення справи на додаткове розслідування, оскільки для усунення допущеної неповноти та неправильності досудового слідства необхідно виконання дій, які неможливо провести в умовах специфіки судового розгляду, так як вони пов'язані із необхідністю, в тому числі, збирання нових доказів. В процесі проведення додаткового розслідування необхідно виконати дії, направлені на всебічне, повне та об'єктивне розслідування справи.

Запобіжний захід ОСОБА_2 суд змінює з тримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 281 КПК України, суд -

п о с т а н о в и в:

Клопотання захисника підсудного ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 про направлення кримінальної справи, відносно підсудного ОСОБА_2, який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України на додаткове розслідування, та про зміну запобіжного заходу підсудному ОСОБА_8 з тримання під вартою на підписку про невиїзд - задовольнити.

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2, який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України, виділити в окреме провадження.

Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_2, який обвинувачується у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 189, ст. 257 КК України, повернути на додаткове розслідування.

Запобіжний захід ОСОБА_2 у вигляді тримання під вартою - змінити на підписку про невиїзд з постійного місця проживання, звільнивши його з-під варти в залі суду.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд Київської області.

Суддя Аніпко С.В.