Постанова № 3952137, 09.04.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-15266/09/1270

Категорія 6.11

ПОСТАНОВА

Іменем України

«09» квітня 2009 р.

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Ковальової Т.І.

при секретарі Ворошило О. Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «ОСОБА_1» в особі Відокремленого підрозділу «ІНФОРМАЦІЯ_2» про стягнення пені за порушення строків перерахування адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до відповідача державного підприємства «ОСОБА_1» в особі Відокремленого підрозділу «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якому послалося, що відповідач у порушення вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштував у себе в 2007 році необхідну кількість інвалідів. Тому відповідачеві у відповідності зі ст. 20 вказаного Закону нараховано за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 60694,50 грн. та пеню за порушення строків сплати цих штрафних санкцій у сумі 3739,12 грн., всього 64433,62 грн. Добровільно відповідач зазначені суми не відшкодував, тому позивач просить стягнути їх з відповідача на користь Державного бюджету України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, дав пояснення, аналогічні викладеному у позові.

   Представник відповідача в судовому засіданні заперечував та пояснив ВП «ІНФОРМАЦІЯ_2» Державного підприємства «ОСОБА_1», вважає вимоги позивача стосовно покладання на підприємство обов'язку по створенню робочих місць для інвалідів шляхом фактичного працевлаштування на ньому інваліда, не обґрунтованими, доки не найде пропозиція від органів державної служби зайнятості чи інвалід самостійно звернеться до підприємства з метою працевлаштування, не можливо створити та атестувати робоче місце інваліда, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити з якими фізичними можливостями, індивідуальною програмою реабілітації та з якою нозологією може бути запропоновано інваліда, що унеможливлює створення відповідного робочого місця. До того ж специфіка підприємства ВП «ІНФОРМАЦІЯ_2» ДП «ОСОБА_1» визначає, що переважна кількість посад пов'язана з важкими та шкідливими умовами праці, де використання праці інваліда неможливо. Просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

Справи за участю відділень Фонду, є адміністративними, оскільки відповідають вимогам пункту 1 частини першої статті 3 КАС України стосовно визначення поняття адміністративної справи.

Відповідно до покладених на нього завдань Фонд здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від роботодавців за невиконання ними нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів).

 Таким чином, Фонд та його відділення є органами державної влади, які у правовідносинах з роботодавцям, зокрема у зв'язку із здійсненням контролю за перерахуванням штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону, реалізують владні управлінські функції, а право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону).

Пункт 4 частини першої статті 17 КАС визначає, що до компетенції адміністративних судів відносяться спори за зверненнями суб'єкта владних повноважень у випадах, встановлених законом.

Окрім того, такі справи не підпадають під перелік публічно-правових справ, визначених частиною другою статті 17 КАС, на які не поширюється компетенція адміністративних судів.

За таких обставин, суд вважає, що справа підлягає розглядові в порядку адміністративного судочинства.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського Кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Одним із аспектів соціальної захищеності інвалідів, відповідно до частини першої статті 17 цього Закону, є право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.

Виходячи з цієї норми, на підприємства (об'єднання), установи та організації покладено обов'язок самостійно встановлювати норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до законодавства. Норматив створення робочих місць для інвалідів встановлюється щорічно на весь рік, який є звітним періодом.

Статтею 20 вказаного Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, зобов'язані щорічно сплачувати відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Відповідно до Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку і використання цих коштів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 за N 1767 (далі - Порядок), сума штрафних санкцій дорівнює розміру середньої річної заробітної плати на даному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а для підприємств з чисельністю працюючих від 8 до 15 осіб - розміру половини такої середньої річної плати, при цьому зазначено, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним, контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до законодавства, у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.

Відповідно до Наказу Мінпраці України №223 від 15 травня 2007 року та Постанови КМУ № 70 від 31 жовтня 2007 року, за порушення строків сплати зазначеної санкції нараховується пеня у розмірі 120% річних облікової ставки Нацбанку України , що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Судом встановлено, що відповідач є особою, яка повинна приймати заходи до створення робочих місць для інвалідів, за даними позивача, виходячи з кількості працюючих у відповідача осіб, у нього у 2007 році повиненні були працювати 10 інвалідів.

Згідно із Звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, наданим відповідачем, штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до чотирьохвідсоткового нормативу у 2007 році для працевлаштування інвалідів, у 2007 році на підприємстві замість 20 інвалідів було працевлаштовано 14 інвалідів.

Відповідач не надав жодного доказу, який би підтверджував створення ним у 2007 році робочих місць для інвалідів та інформування ним державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, або про роботу у нього у 2007 році інвалідів.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити штрафні санкції у встановленому законом розмірі та строк, який у даному випадку становить 60694,50 грн., згідно наданому позивачем розрахунку.

Оскільки відповідач вказаних штрафних санкцій добровільно не сплатив у встановлені строки, тому він має також сплатити пеню за порушення строків сплати, розмір якої становить 3739,12 грн., згідно наданому позивачем розрахунку.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Керуючись ст. КАС, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «ОСОБА_1» в особі Відокремленого підрозділу «ІНФОРМАЦІЯ_2» на користь Державного бюджету м. Свердловськ (р/р 31219230700072 в ГУДКУ в Луганській області, МФО 804013, код 24048566, код платежу 50070000) несплачені штрафні санкції за невиконання 4% нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2007 році в сумі 60694 грн. 50 коп. та пеню за порушення строків сплати цих санкцій у сумі 3739 грн. 12 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження

Суддя