Постанова № 39520579, 01.07.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

24.06.2014 справа №905/345/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Марченко О.А.суддівПопкова Д.О., Радіонової О.О. за участю представників сторін: від позивача: не з'явивсявід відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від17.03.2014р. (повний текст підписано 17.03.2014р.) у справі№905/345/14 (суддя Гринько С.Ю.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області до Новгородської селищної ради с. Новгородське, м.Дзержинськ Донецької областіпроврегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 17.03.2014р. у справі №905/345/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області до Новгородської селищної ради с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору № 1 на постачання тепла від 01.01.2014р., а саме щодо пунктів 2.1, 2.4, 2.5., 2.7 договору - задоволені частково; викладено в наступних редакціях: пункт 2.1 - «Тариф на послуги теплопостачання, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування для бюджетних закладів від 27.12.2012р. №141, становить 28,88грн. за 1 кв.м. опалювальної території, при відсутності приборів обліку»; пункт 2.4 - «Місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії визначається на рівні місяців попереднього року»; пункт 2.5- «Розрахунок здійснюється за фактичну отриману послугу з урахуванням відсутності лічильника об'ємів спожитої теплоенергії і опалювальної площі»; пункт 2.7 до договору не включений.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області звернулось з апеляційною скаргою, в якій йдеться про скасування судового рішення щодо прийнятої редакції п.п. 2.1., 2.4., 2.5. договору у зв'язку з тим, що наведене рішення в цій частині є незаконним та винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає хибним висновок місцевого суду щодо недоведеності та безпідставності позовних вимог в цій частині.

Представники сторін наданим їм правом не скористались, у судове засідання не з'явились, відповідачем поважних причин нез'явлення суду не повідомлено. Про час та місце судового засідання були сповіщені належним чином. 23.06.2014 року до суду від скаржника надійшло клопотання, в якому скаржник підтримує апеляційну скаргу та просить суд розглядати справу без участі його представника.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Новгородської селищної ради с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області про врегулювання розбіжностей, які виникли при укладанні договору № 1 на постачання тепла від 01.01.2014р., а саме про прийняття у редакції позивача пункту 2.1 договору: «Тариф на послуги теплопостачання затверджений рішенням органа місцевого самоврядування для бюджетних закладів становить за 1 Гкал - 1007,75грн. з ПДВ»; пункту 2.4 договору: «Місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії визначається як різниця показань вузла обліку, встановленого у тепловому цеху теплогенеруючої організації - ТОВ «НВО «Інкор і Ко» і комерційного вузла постачальника, встановленого на межі балансової належності теплових мереж, відповідно розрахунку (додаток № 2)»; пункту 2.5. договору: «Розрахунки за фактично спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності відповідно до договору на підставі показань двох вузлів обліку згідно тарифами, вказаними в п.2.1 договору»; та запропонований відповідачем п.2.7 до договору не включати.

Позовні вимоги до Новгородської селищної ради с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області обґрунтовані тим, що відповідач не згоден на укладення п.п. 2.1., 2.4., 2.5. договору у редакції, запропонованій позивачем, а сторони не змогли врегулювати спір у позасудовому порядку.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із встановлених чинним законодавством вимог до договорів про житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №905/345/14; розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї; перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області та зміни рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2014р. у справі №905/345/14 з огляду на наступне.

Так, позивачу на підставі рішеннь Новгородської селищної ради № 4/2-4 від 30.05.2002р. «Про прийняття об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність та передачу їх на обслуговування ТОВ «Новгородський комбінат комунального господарства» і № 4/4-2 від 17.10.2002р. «Про доповнення до рішення селищної ради № 4/2-4 від 30.05.2002р.» за актом приймання-передачі об'єктів соціальної сфери у комунальну власність (крім житла) від ТОВ «НВО «ІНКОР і Ко» КГП «Фенольний завод» передано на обслуговуваня на договірних умовах об'єкти права державної власності - магістральні мережі, зокрема,- тепломережі довжиною 5,112 км.

25.10.2013р. між ТОВ «Науково-виробниче об'єднання «Інкор і Ко» (теплогенеруюча організація, вконавець), ТОВ "Новгородський комбінат комунального господарства» (теплозабезпечуюча організація, споживач), Новгородська селищна рада (суб'єкт відносин у сфері теплозабезпечення) укладений договір № 435, за яким теплогенеруюча організація надає централізоване опалення (теплову енергію) на період дії договору - до 15.04.2014р., підтримує параметри теплоносія у точці розмежування балансової приналежності теплових мереж, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором. Суб'єкт відносин у сфері теплозабезпечення зобов'язується регулювати діяльність відносин у сфері теплозабезпечення в рамках діючого законодавства.

Супровідним листом №614 від 12.12.2013р. позивачем спрямовано на адресу відповідача два підписані примірники проекту договору №1 на постачання тепла від 01.01.2014р. з посиланням як на підставу його укладення на договір № 435 від 25.10.2013р.

Відповідач, отримавши вказаний проект договору, підписав його з протоколом розбіжностей від 31.12.2013 р. Згідно вказаного протоколу розбіжностей відповідач запропонував викласти в наступній редакції:

- п.2.1. «Тариф на послуги теплопостачання, затверджений рішенням органу місцевого самоврядування для бюджетних закладів від 27.12.2012р. №141, становить 28,88грн. за 1 кв.м. опалювальної території, при відсутності приборів обліку»;

- п. 2.4. виключити;

- п. 2.5. «Розрахунок за спожите тепло здійснюється згідно опалювальної площі приміщення селищної ради в обсязі 576,0 кв.м. Опалювальна площа споживача підтверджується актом, який є невід'ємною частиною договору».

- доповнити розділ 2 договору п. 2.7. наступного змісту: «Загальна вартість договору складає 99823,08 грн».

Сторони не змогли самостійно врегулювати розбіжності, що виникли при укладенні вказаного договору. На підставі наведених доводів позивачем заявлено вимоги про врегулювання розбіжностей, які виникли між ним та відповідачем при укладенні договору №1 на постачання тепла від 01.01.2014р., а саме про прийняття у редакції позивача пункту 2.1 договору: «Тариф на послуги теплопостачання затверджений рішенням органа місцевого самоврядування для бюджетних закладів становить за 1 Гкал - 1007,75грн. з ПДВ»; пункту 2.4 договору: «Місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії визначається як різниця показань вузла обліку, встановленого у тепловому цеху теплогенеруючої організації - ТОВ «НВО «Інкор і Ко» і комерційного вузла постачальника, встановленого на межі балансової належності теплових мереж, відповідно розрахунку (додаток № 2)»; пункту 2.5. договору: «Розрахунки за фактично спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності відповідно до договору на підставі показань двох вузлів обліку згідно тарифами, вказаними в п.2.1 договору»; та запропонований відповідачем п.2.7 до договору не включати.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо затвердженої редакції пунктів 2.1., 2.4., 2.5 договору огляду на наступне:

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання про врегулювання переддоговірного спору щодо укладання спірних пунктів договору на постачання тепла.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-1У (далі - Закон №1875), Законом України «Про теплопостачання» від 02.06.2005р. №2633-V (далі - Закон №2633), Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1189 від 03.10.2007р. (далі - Правила №1189).

Договором, в розумінні ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами п.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (ч.3 ст.184 ГК України).

Частиною 2 ст. 275 ГК України встановлено, що відпуск теплової енергії без оформлення договору не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основними обов'язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання» теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, а у ч.1 ст.25 даного Закону також визначено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

Пунктом 4 Правил №1198 встановлено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальна організація - це суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії; споживач- це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно п.2.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» предметом діяльності Товариства є надання комунально-побутових послуг населенню і юридичним особам, зокрема, по теплопостачанню.

За даними довідки з ЄДРПОУ серед видів діяльності позивача є постачання пари, гарячої води та кондиціонованого повітря.

Отже, згідно Статуту позивач є теплопостачальною організацією.

В свою чергу, відповідач, згідно визначенням законодавства є споживачем теплової енергії.

Тобто, укладання спірного договору є обов`язковим для сторін даного позову в силу закону.

При вирішенні спору стосовно врегулювання розбіжностей щодо пунктів 2.1., 2.4, 2.5 договору суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

За приписом ст.67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, враховуючи принцип диспозитивності сторін та свободу укладання договору, сторони не можуть бути зобов`язані включати до договору пункт, який законодавством не передбачений в якості істотної умови договору, разом з тим, учасники господарських відносин не позбавлені права визначати інші умови правочину на власний розсуд, які не повинні суперечити законодавству України.

Намагаючись укласти спірний договір, сторони п. 1.2. цього договору, щодо якого відповідачем не було висунуто заперечень, погодили, що зобов'язані керуватися діючим законодавством України про теплопостачання та умовами трьохстороннього договору № 435 від 25.10.2013 р. «Про надання послуг з постачання теплової енергії» та цим договором.

Отже, оскільки сторони дійшли згоди про застосування договору № 435 від 25.10.2013 року, відповідач є стороною вказаного правочину, колегія суддів дійла висновку що, при укладенні договору № 1 підлягають застосуванню, зокрема, положення трьохстороннього договору № 435 від 25.10.2013 р. «Про надання послуг з постачання теплової енергії».

Як зазначено вище, у спірному пункті 2.1 договору № 1 позивач пропонує застосовувати тарифи на послуги з теплопостачання для споживачів при наявності приладів обліку у розмірі 1007,75 грн. за 1 Гкал., посилаючись на те, що відповідач споживає теплову енергію, вироблену теплогенеруючою організацією та приєднаний до другого трубопроводу. За умовами договору №435 обсяг теплової енергії за другим трубопроводом визначається як різниця показань вузла обліку, розміщеного у теплосиловому цеху виконавця та вузла обліку позивача.

Відповідач пропонує застосовувати тарифи, встановлені для споживачів, які не мають приладів обліку, в розмірі 28,88 грн. за 1 Гкал. оскільки в нього відсутні прилад обліку теплової енергії.

У редакції позивача пунктом 2.4 передбачено: « 2.4. Місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії визначається як різниця показань вузла обліку, встановленого у тепловому цеху теплогенеруючої організації - ТОВ «НВО Інкор і Ко» і комерційного вузла постачальника, встановленого на межі балансової належності теплових мереж, відповідно розрахунку (додаток № 2)»

Відповідач не згоден з такою пропозицією та пропонує повністю виключити його з договору.

Одночасно, відповідно до пункту 2.5. договору в редакції позивача: «Розрахунки за фактично спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності відповідно до договору на підставі показань двох вузлів обліку згідно тарифами, вказаними в п.2.1 договору».

Відповідач не згоден з такою пропозицією та пропонує викласти даий пункт у власній редакції:

« 2.5 Розрахунок за спожите тепло здійснюється згідно опалювальної площі приміщення селищної ради в обсязі 576,0 кв.м. Опалювальна площа споживача підтверджується актом, який є невід'ємною частиною договору»

Суд апеляційної інстанції не погоджується з пропозицією відповідача та вважає, що дані пункти договору підлягають викладенню у редакції позивача з огляду на наступне.

За приписами п.п. 17, 18 Правил № 1189 для обліку відпуску та споживання теплової енергії застосовуються прилади комерційного обліку, занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, або ті, що пройшли державну метрологічну атестацію. Прилади комерційного обліку теплової енергії в діючій системі теплопостачання, які використовуються для розрахунків за теплову енергію між теплопостачальною організацією та споживачем, повинна придбати і встановити теплопостачальна організація за умови, що такі витрати передбачені в договорі. Якщо використовуються інші джерела фінансування придбання та встановлення приладів комерційного обліку, то відносини між теплопостачальною організацією та споживачем визначаються окремою угодою відповідно до законодавства.

Згідно п. 2.5 договору № 435 місячний об'єм споживання споживачем, який є теплопостачальною організацією по відношенню до відповідача за договором № 1, теплової енергії визначається відповідно затвердженого температурного графіку, діючого температурного режиму і показань приладів обліку, розміщеного у теплосиловому цеху виконавця. З моменту прийняття комерційного вузла обліку виконавця на межі балансової належності теплотрас, вказаних в п. 6,- теплова енергія розраховується згідно двох показань:

- комерційного вузла обліку виконавця (перший трубопровід);

- різниця показань вузла обліку, розміщеного у теплосиловому цеху виконавця та вузла обліку споживача (другий трубопровід).

Тобто, договором № 435, стороною якого є відповідач, передбачений порядок визначення обсягів теплової енергії за другим трубопроводом як різниця показів двох приладів обліку.

За умовами розділу 6 договору № 435 точкою розподілу (межа балансової належності), в якій здійснюється передача послуг від теплогенеруючої організації споживачу є колодязь теплотраси, який знаходиться на залізничної колії станції «Фенольна». Магістральна лінія від теплосилового цеху теплогенеруючої організації до колодязя є його власністю, а теплотраса від колодязя і далі є балансовою належністю ТОВ «Новгородський комбінат комунального господарства».

Як вбачається з наявних в матеріалах справи схеми розмежування ділянок обслуговування (а.с. 75) та схеми зовнішньої теплової мережі селища Новгородське (а.с. 104) - на допоміжному трубопроводі (другий трубопровод) як теплоспоживачі розташовані відповідач та житловий двоквартирний будинок по вул. Зарічній, 34.

Разом з тим, у запропонованому позивачем до укладення додатку № 2 до договору №1 «Розрахунок обсягу теплової енергії для опаленя селищної ради», посиланя на який міститься в спірному п. 2.4 договору, розрахунок обсягів поставленої відповідачеві теплової енергії проведено позивачем із вирахуванням додаткових теплових навантажень в обсязі 2,99 Гкал за опалювальною площею житлового будинку за адресою вул. Зарічна, 34 загальною площею 92,7 кв.м. та планових теплових втрат в розмірі 13%.

Таким чином, оскільки Правилами № 1189 встановлений порядок визначення обсягів відпуску та споживання теплової енергії на підставі приладів обліку, договором № 435 передбачено визначення обсягів теплової енергії за другим трубопроводом на підставі показів приладів обліку, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, про необхідність застосування при розрахунках між сторонами спірного договору тарифу на послуги з теплопостачання, встановленого рішенням виконавчого комітету Новгородської селищної ради № 141 від 27.12.2012р., за наявності приладу обліку в розмірі 1007,75 грн. за 1 Гкал.

Згідно з п. 20 Правил № 1189 обсяг споживаня теплової енергії і параметра теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Абзацем 1 пункту 23 Правил №1189 передбачено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузлів обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими у встановленому порядку.

Відповідно до абзацу 1 п. 20 Правил №1189 облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

Межа балансової належності (відповідальності) - межа розподілу теплової мережі між теплопостачальною організацією і споживачем; межа продажу теплової енергії - сукупність точок теплової мережі, обладнаних вузлом обліку, на основі показів якого проводяться розрахунки за спожиту теплову енергію, або точка розподілу, визначена в договорі у разі відсутності такого вузла (п. 3 Правил № 1189).

Як вбачається з матеріалів справи, додатком № 1 «Схема розмежування балансової належності», запропонованим позивачем до укладення, межею розмежування визначений колодязь № 5 (на схемі розмежування ділянок обслуговування колодязь №64) без врахування теплових мереж до житлового двоквартирного будинку по вул. Зарічній, 34.

З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач приєднаний як споживач до другого трубопроводу відповідно до договору № 435, пункти 2.4., 2.5 договору в редакції позивача викладені з врахуванням умов договору № 435 і наявністю додаткових теплових навантажень та за виключенням теплових мереж до двоквартирного будинку по вул. Зарічній, 34, тому дані пункти підлягають включенню до договору в редакції позивача.

Відповідачем у протоколі розбіжностей запропоновано внести до договору п.2.7 наступної редакції «Загальна вартість договору складає 99823,08 грн.».

Колегія суддів вважає, що цей пункт не підлягає внесенню до спірного договору, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватись як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Отже, зважаючи, що визначення кількості теплової енергії за договором здійснюється на підставі показів приладів обліку, які є динамічними та залежать від обсягів споживання, за встановленими тарифами, ціна договору може скадатися із вартості всієї спожитої протягом строку дії договору теплової енергії.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що п.2.7 в редакції відповідача не підлягає включенню до договору, оскільки за умови визначення обсягів споживання теплової енергії на підставі приладів обліку за фіксованими тарифами, необхідність його внесення до договору відповідачем не доведена.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2014р. у справі №905/345/14 - зміні.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства», с.Новгородське, м.Дзержинськ Донецької області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2014р. у справі №905/345/14 в частині прийнятої редакції п.п. 2.1, 2.4., 2.5 договору № 1 від 01.01.2014 року змінити.

Викласти абзац 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Новгородський комбінат комунального господарства" с.Новгородське м. Дзержинськ до Новгородської селищної ради с. Новгородське м. Дзержинськ про зобов'язання відповідача прийняти спірні пункти 2.1, 2.4, 2.5 договору № 1 на постачання тепла від 01.01.2014р. в редакції позивача, без доповнення п. 2.7 задовольнити.

Пункт 2.1 договору № 1 від 01.01.2014 року викласти в редакції позивача: «Тариф на послуги теплопостачання затверджений рішенням органа місцевого самоврядування для бюджетних закладів становить за 1 Гкал - 1007,75грн. з ПДВ»;

Пункт 2.4 договору № 1 від 01.01.2014 року викласти в редакції позивача: «Місячний об'єм споживання споживачем теплової енергії визначається як різниця показань вузла обліку, встановленого у тепловому цеху теплогенеруючої організації - ТОВ «НВО Інкор і Ко» і комерційного вузла постачальника, встановленого на межі балансової належності теплових мереж, відповідно розрахунку (додаток № 2)»;

Пункт 2.5 договору № 1 від 01.01.2014 року викласти в редакції позивача: «Розрахунки за фактично спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності відповідно до договору на підставі показань двох вузлів обліку згідно тарифами, вказаними в п.2.1 договору».

Стягнути з Новгородської селищної ради (85295, Донецька область, м. Дзержинськ, с. Новгородське, вул. Зарічна, 7А, ЄДРПОУ 04342565) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» (85295, Донецька область, м. Дзержинськ, с.Новгородське, вул. Артема, 1, ЄДРПОУ 31459617) 1218,00грн витрат по сплаті судового збору.»

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 17.03.2014р. у справі №905/345/14 залишити без змін.

Стягнути з Новгородської селищної ради (85295, Донецька область, м. Дзержинськ, с. Новгородське, вул. Зарічна, 7А, ЄДРПОУ 04342565) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» (85295, Донецька область, м. Дзержинськ, с.Новгородське, вул. Артема, 1, ЄДРПОУ 31459617) 609,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 24.06.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови підписаний 24.06.2014р.

Головуючий О.А. Марченко

Судді: Д.О. Попков

О.О. Радіонова