Постанова № 39514439, 02.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. Справа№ 910/25116/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін:

від позивача: представник за довіреністю Тарапон С.С.;

від відповідача: представник за довіреністю Солдатенко О.Г.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю НВФ «КОНТИНЕНТ»

на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року

у справі №910/25116/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама»

до товариства з обмеженою відповідальністю НВФ «КОНТИНЕНТ»

про стягнення 27 052,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/25116/13 позов задоволено повністю. Вирішено стягнути з ТОВ НВФ «КОНТИНЕНТ» на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київреклама» 21 990,87 грн. основного боргу, 3 298,60 грн. 15% штрафу, 461,45грн. 3% річних та 1 301,08 грн. пені.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ НВФ «КОНТИНЕНТ» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/25116/13 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014 року у справі №910/25116/13 апеляційну скаргу ТОВ НВФ «КОНТИНЕНТ» прийнято до провадження та призначено розгляд справи в судовому засіданні 21.05.2014 року за участю уповноважених представників сторін.

20.05.2014 року до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.06.2014 року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скаргу задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 02.06.2014 року надав пояснення, якими заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 22.06.2012 року між КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київреклама» (далі - підприємство) та ТОВ НВФ «КОНТИНЕНТ» (далі - розповсюджувач) було укладено договір №68/12 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору сторонами передбачено, що за цим договором на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місця для розміщення рекламних засобів, дозволів на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданих на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів (далі - РЗ), що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування міста Києва (далі - право тимчасового користування), а розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Згідно з п. 3.1. договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про базовий тариф.

Як слідує із матеріалів справи, згідно підписаних договору та адресних програм на пріоритет №2 від 22.06.2012 року, за відповідачем було встановлено пріоритет на користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами

Також, між сторонами було укладено адресну програму на право тимчасового користування №4 від 12.07.2012 року та №4/1 від 31.08.2012 року.

Відповідно до п. 5.2.3. договору відповідач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановленого пріоритету.

Крім цього, між сторонами укладено додаткову угоду №68/12-1 від 31.08.2012 року, відповідно до умов якої погоджено, що сума за договором встановлюється підприємством відповідно до порядку та адресної програми, а розповсюджувач сплачує виставлені підприємством рахунки.

На виконання умов договору позивачем сформовано рахунки із розрахунком розміру плати за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів на загальну суму 21 990,87 грн.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, ТОВ НВФ «КОНТИНЕНТ» не виконувало свої зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості послуг за право тимчасового користування, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 21 990,87 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону та п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно Типових правил право тимчасового користування місцем для розміщення об'єктів зовнішньої реклами є платним. Розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а отримані кошти спрямовуються робочим органом до міського бюджету.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем суми боргу за право тимчасового користування в сумі 21 990,87 грн.

Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ТОВ НВФ «КОНТИНЕНТ» на користь КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київреклама» 21 990,87 грн. основного боргу.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 301,08 грн., 3% річних у розмірі 461,45 грн. та 15% річних у розмірі 3 298,60 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що підприємство має право застосувати до розповсюджувача, зокрема, такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Згідно з п. 7.3. договору сторонами встановлено, що підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування 15% річних від простроченої суми.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, колегія суддів дійшла висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 301,08 грн., 3% річних у розмірі 461,45 грн. та 15% річних у розмірі 3 298,60 грн. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, 3% річних та 15% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Доводи скаржника про те, що позивач не має права передавати місця для розміщення рекламних засобів в оренду та у позивача також відсутнє право на отримання коштів за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, оскільки нежитлові приміщення за вказаними адресами, на яких розміщені вивіски, до комунальної власності територіальної громади міста Києва не належать, а є приватною власністю відповідача, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.

Як слідує із матеріалів справи, спірне нежитлове приміщення знаходиться в приватній власності, проте весь будинок, в якому воно перебуває, знаходиться в комунальній власності.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, в порядку встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно із визначенням термінів, що містяться у п. 2 вказаних Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 року №2067, місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Пунктом 16 зазначених Правил визначено, що дозвіл погоджується з власником місця або уповноваженим ним органом (особою) і спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Як передбачено п. 15.1. Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради 22.09.2011 року №37/6253, підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - плата), та внесення розповсюджувачем реклами відповідної плати є рішення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання дозволу та укладений договір на право тимчасового користування місцем.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, з наведеного слідує, що відповідачу належать нежилі приміщення, які знаходяться в будинках, що перебувають в комунальній власності, і обслуговування яких здійснюють відповідні комунальні служби та підприємства, в тому числі фасадів цих будинків, на яких розміщенні об'єкти зовнішньої реклами.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини щодо належності відповідачу на праві приватної власності лише частини приміщень, що знаходяться у будинках, які перебувають у комунальній власності, не може бути підставою для несплати відповідачем за користування місцем для розміщення об'єкта зовнішньої реклами.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом України у постановах від 10.07.2013 року у справі №5011-18/16487-2012 та від 19.03.2014 року у справі №910/17742/13.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

Таким чином, судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/25116/13 відповідає обставинам справи, є законним та обгрунтованим, а тому не підлягає скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю НВФ «КОНТИНЕНТ» на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/25116/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/25116/13 залишити без змін.

3. Справу №910/25116/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич