Ухвала суду № 39508047, 18.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2014 р. м. Київ К/800/19982/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби (далі - Ленінська МДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2013

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013

у справі № 812/826/13-а

за позовом приватного підприємства «Виробнича фірма «Агротех» (далі - Підприємство)

до Ленінської МДПІ

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано:

податкове повідомлення-рішення від 02.08.2012 № 0000832310, згідно з яким Підприємству збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 309 432 грн. (у тому числі на 309 426 грн. за основним платежем та на 6 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 02.08.2012 № 0000842310, за яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за січень та травень 2011 року в загальному розмірі 20445 грн.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини (зокрема, пунктам 198.1 198.2, 198.3 статті 198, пунктам 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України,), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає правових підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як встановлено судами та випливає з матеріалів справи, оспорювані податкові повідомлення-рішення було прийняті ДПІ за наслідками проведення документальної планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2012, результати якої висвітлено в акт від 07.07.2012 № 291/23/32538804.

Підставою для прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії стало невизнання податковою інспекцією права Підприємства на податковий кредит за операціями з придбання товару (електронних систем, пультів управління та іншого обладнання) у товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес сервіс А Плюс» у рамках виконання договору купівлі-продажу від 03.01.2011 № БС-03/011.

Відхиляючи зазначені доводи відповідача як неспроможні суди цілком об'єктивно виходили з наступного.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, право платника на податковий кредит обумовлено придбанням товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявністю податкових накладних й інших первинних документів, що достовірно засвідчують факт виконання господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Висновок про необґрунтованість податкової вигоди повинен ґрунтуватися на об'єктивній інформації, яка безспірно підтверджує те, що дії платника не мали розумної ділової мети, а були спрямовані виключно на створення сприятливих податкових наслідків.

Таким чином, до предмету доказування при розгляді даної категорії спорів належить встановлення обставин, пов'язаних з реальністю здійснення господарських операцій. При цьому обов'язок доведення обставин щодо отримання платником необґрунтованої податкової вигоди покладається на податковий орган (частина друга статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У справі, що переглядається, оцінюючи доводи ДПІ на обґрунтування правомірності прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії та заперечень Товариства, суди мотивовано зазначили, що сукупність поданих позивачем доказів підтверджує факт реального здійснення господарських операцій з придбання товару у вищеназваного контрагента.

Зокрема, платником подано видаткові та податкові накладні, платіжні доручення на підтвердження оплати позивачем придбаної продукції у безготівковому порядку; зазначений товар було фактично одержано представником Підприємства Столяровим на підставі довіреностей про отримання товарно-матеріальних цінностей; перевезення товару здійснювалося автотранспортом Підприємства з оформленням товарно-транспортних накладних; придбану продукцію було використано позивачем у власній виробничій діяльності з виготовлення сепарувальних машин, що підтверджується, зокрема, лімітними відомостями.

А відтак твердження ДПІ щодо відсутності у товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Сервіс А Плюс» майна, основних фондів та трудових ресурсів для виконання розглядуваних поставок, порушення кримінальної справи за фактом підробки документів цього товариства та фіктивного підприємництва, щодо відсутності цього контрагента за місцезнаходженням та неналежного звітування до податкового органу не можуть розцінюватися як перешкода для формування Підприємством податкового кредиту за спірними операціями з цим контрагентом. Адже усі ці доводи стосуються характеру господарської діяльності названого постачальника. Перевірка ж наявності у постачальника основних засобів та трудових ресурсів, фактичного перебування посадових осіб контрагента за місцем реєстрації та дотримання цим контрагентом податкової дисципліни не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

За таких обставин висновок судів про дотримання Підприємством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень відповідає наявним у справі доказам.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 у справі № 812/826/13-а залишити без змін.

.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько