Постанова № 39505625, 25.06.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 902/1500/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна ухвалу від 05.03.2014 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 902/1500/13 господарського суду Вінницької областіпро банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "Свєго", м. Вінниця ліквідаторЯницька П.В., м. Рівнепредставники сторін у судове засідання не з'явилися.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 22.11.2013 порушено провадження у справі №902/1500/13 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Свєго" (далі - ТОВ "Свєго", боржник) в порядку ст. 95 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-V, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Вінницької області від 22.11.2013 (суддя Даценко М.В.) визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Яницьку П.В., зобов'язано її вчинити певні дії та інше.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 (судді: Бригинець Л.М. - головуючий, Огороднік К.М., Демидюк О.О.) припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Шевченківському районі, скаржник) на вказану постанову відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), як безпідставно порушене.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою апеляційної інстанції, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати. Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 129 Конституції України, ст. 1 Закону про банкрутство, ст.ст. 41, 107 ГПК України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Таким чином, Господарський процесуальний кодекс України повинен містити імперативні норми про те, в яких випадках особа має право оскаржити рішення суду в апеляційному чи касаційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Між тим, згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство.

Враховуючи те, що у справах про банкрутство, окрім судових рішень у формі ухвал, в одному випадку, у разі визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, виноситься постанова, оскарження такої постанови відбувається з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство.

Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 41 ГПК України), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

У відповідності до абз. 16 ст. 1 Закону про банкрутство учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони (конкурсні кредитори та боржник), забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

При цьому колегія суддів бере до уваги, що вищевказаний перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство названа стаття відносить також інших осіб, які у випадках, передбачених Законом про банкрутство, беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Однак інші випадки участі органу доходів і зборів у справі про банкрутство платника податків Законом про банкрутство не передбачені. Таким чином, орган доходів і зборів не віднесений чинним законодавством до інших, окрім кредиторів, учасників справи про банкрутство.

Необхідно зазначити, що особа, яка має грошові вимоги до боржника, набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство, а саме кредитора, лише після заявлення у встановленому порядку грошових вимог до боржника. Тільки після цього така особа має процесуальне право на оскарження процесуальних документів у справі про банкрутство.

Проте судом апеляційної інстанції встановлено відсутність доказів звернення скаржника з грошовими вимогами до боржника в порядку, встановленому ч. 3 ст. 95 Закону про банкрутство.

Таким чином, ДПІ у Шевченківському районі не є учасником справи про банкрутство, оскільки не звернулася з грошовими вимогами до боржника.

Більше того, про наявність у боржника будь-якої податкової заборгованості скаржник не зазначає і в касаційній скарзі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про припинення апеляційного провадження за апеляційною скаргою скаржника, який не є учасником провадження у справі про банкрутство, з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

У зв'язку з чим ухвала суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 55, 129 Конституції України, ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 41, 80, 106, 1115, 1117, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 05.03.2014 у справі № 902/1500/13 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич