Ухвала суду № 39503196, 19.06.2014, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

1[1]

У Х В А Л А

Іменем України

19 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: судді Новова С.О.,

суддів: Мосьондз І.А., Полтавцевої Г.А.,

секретарів судового засідання - Пазюка Є.С., Саєнко Д.О., Трончука М.Ю.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Тертичного О.А.,

захисника - ОСОБА_1

та обвинуваченого - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12013110040007625 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року відносно

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Києві, раніше судимого: 23.10.2000 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 206, ч. 3 ст. 101, ч. 3 ст. 42 КК України 1960 року на сім років позбавлення волі; 12.12.2000 року вироком Жовтневого районного суду м. Києва за ч. 1 ст. 229-6, ч. 1 ст. 43 КК України 1960 року на сім років позбавлення волі, звільненого 20.10.2007 року по відбуттю строку покарання, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України,

в с т а н о в и л а :

Згідно з вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, на підставі якої йому призначене покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.

Цим же вироком суд прийняв рішення щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.

Як встановлено вироком суду, ОСОБА_2, маючи не зняту і не погашену судимість за вчинення злочину проти життя і здоров'я особи, 04 травня 2013 року близько 22 год. 30 хв., перебуваючи біля буд. № 1/35, розташованого по вул. Гродненській в м. Києві, під час сварки з ОСОБА_3, яка в подальшому переросла у бійку, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, вирішив протиправно заподіяти йому смерть.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2 дістав зі своєї кишені розкладний ніж та, утримуючи його в правій руці, наніс ОСОБА_3 удар клинком вказаного ножа в область правого стегна.

Після цього ОСОБА_3, з метою уникнення конфлікту, спробував втекти, але ОСОБА_2 наздогнав ОСОБА_3 та з метою вбивства останнього, тримаючи ніж у правій руці, повалив ОСОБА_3 на землю та почав наносити ножові поранення в різні частини тіла.

Своїми умисними діями, спрямованими на протиправне заподіяння смерті іншій людині, ОСОБА_2 заподіяв ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини - колото-різаної рани передньої поверхні грудної клітини зліва, колото-різаних ран - у скроневій ділянці, в проекції плечового суглоба справа, середньої третини правого стегна по переднє-латеральній поверхні та у ділянці правого ліктьового суглоба.

ОСОБА_2 з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки до нього підбіг раніше незнайомий йому ОСОБА_4 та вибив з його руки ніж, яким він наносив удари ОСОБА_3, таким чином припинивши злочинні дії ОСОБА_2, які були спрямовані на протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням внесених під час апеляційного розгляду уточнень, просить оскаржуваний вирок суду відносно ОСОБА_2 змінити, перекваліфікувати скоєне ним на ст. 123 КК України та призначити йому покарання відповідно до вказаної статті.

В обґрунтування поданої скарги захисник посилається на те, що, всупереч вимогам ст. 370 КПК України, рішення суду є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, а тому таким, що підлягає зміні з наступних підстав:

1. Через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки суд не взяв до уваги докази, у тому числі показання свідка ОСОБА_5, які давали підстави для висновку про те, що обвинувачений під час заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, перебував у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виник внаслідок тяжкої образи та протизаконного насильства з боку потерпілого, а також взяв до уваги докази, які ґрунтуються виключно на показаннях свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і відкинув інші, а саме показання потерпілого в частині, що стосується погроз з боку обвинуваченого.

Крім цього, рішення суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки, даючи критичну оцінку показанням обвинуваченого ОСОБА_2 та вказавши у вироку про те, що потерпілий не застосовував до ОСОБА_2 ніякого насильства, суд першої інстанції зробив висновок, який суперечить показанням в судовому засіданні не тільки потерпілого, а й свідка ОСОБА_5, яка показала про те, що потерпілий повалив обвинуваченого на землю та душив його за шию.

У зв'язку з цим дії обвинувачено, на думку захисника, мали бути кваліфіковані судом не за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115, а за ст. 123 КК України.

2. Через порушення кримінального процесуального закону, яке полягає у порушенні судом першої інстанції вимог ч. 1 ст. 94 КПК України щодо всебічності, повноти й неупередженості дослідження всіх обставин кримінального провадження для прийняття відповідного процесуального рішення, а також вимог п. 6 ч. 2 ст. 284 КПК України щодо ухвалення виправдувального вироку відносно ОСОБА_2 по обвинуваченню за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника обвинуваченого та самого обвинуваченого на підтримку поданої апеляційної скарги; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого та просив залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, в апеляційній скарзі захисника обґрунтовано зазначається про те, що вирок суду про визнання обвинуваченого ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, не може бути визнаний законним, обґрунтованим та вмотивованим, через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до вимог, передбачених ст. 411 КПК України, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; 2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Як вбачається із судового рішення, на яке подано скаргу, судом першої інстанції правильно встановлені та зазначені місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, тобто обставини інкримінованого обвинуваченому злочину, які суд визнав доведеними.

Проте, висновок суду з приводу того, що обвинувачений ОСОБА_2 мав умисел протиправно заподіяти смерть потерпілому ОСОБА_3 і наносячи останньому удари ножем переслідував саме цю мету, але не довів свій злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі, не може бути визнаний обґрунтованим, з огляду на наступне.

Для кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, суд першої інстанції повинен був встановити наявність доказів, які б прямо свідчили про зміст і спрямованість умислу винного саме на умисне вбивство потерпілого, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. При цьому визначальною обставиною є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Між тим, під час судового розгляду зазначеного кримінального провадження, не було здобуто безспірних доказів, які б підтвержували той факт, що настання смерті потерпілого ОСОБА_3 охоплювалося умислом обвинуваченого.

Зокрема, дослідженими в судовому засіданні доказами, у тому числі показаннями потерпілого ОСОБА_3, а також допитаних в суді свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, не спростовані показання обвинуваченого ОСОБА_2, який, не заперечую факту нанесення потерпілому чотирьох ударів ножем, послідовно стверджував про те, що у нього не було умислу вбивати останнього.

Небезпечність застосованого ОСОБА_2 знаряддя вчинення злочину та спрямованість нанесених ударів ножем, у тому числі у життєво небезпечну ділянку тіла - передню поверхню грудної клітини зліва у 6 міжреберному проміжку, як безпідставно зазначено у вироку суду, самі по собі не можуть свідчити про умисел обвинуваченого на вбивство, оскільки сукупність встановлених судом обставин справи не давала підстав для такого висновку.

Так, згідно показань допитаних в судовому засіданні осіб, у тому числі потерпілого ОСОБА_3, обвинувачений ОСОБА_2, незважаючи на конфлікт, який виник між ним та потерпілим, не мав серйозного та переконливого мотиву для вбивства останнього.

Згідно висновку експерта № 868 від 07 вересня 2013 року, складний ніж, яким ОСОБА_2 наносив удари потерпілому є туристичним ножем, різновидом ножів господарсько-побутового призначення, і до холодної клинкової зброї не відноситься.

Під час судового розгляду не встановлено будь-яких даних про те, що цей ніж обвинувачений завчасно мав намір використовувати в якості знаряддя для вбивства або нанесення тілесних ушкоджень потерпілому.

Згідно висновку експерта № 955/е від 10 липня 2013 року, у потерпілого ОСОБА_3 були виявлені такі тілесні ушкодження:

а) проникаюче колото-різане поранення грудної клітки: колото-різана рана передньої поверхні грудної клітки зліва у 6 міжреберному проміжку, на рівні середньо ключичної лінії (відповідно клінічного опису розмірами 5х1.5 см, від якої спрямований рановий канал, що проходить спереду назад, з пошаровим ушкодженням шкіри, підшкірно-жирової клітковини, міжреберних м'язів, пристінкової плеври, перикарду, що сліпо закінчується у порожнині перикарду, яке супроводжувалося лівобічним гемотораксом та шоком);

б) колото-різані рани - у скроневій ділянці (до 4 см завдовжки); в проекції плечового суглоба справа (лінійними розмірами 6х3х4 см); середньої третини правого стегна по переднє-латеральній поверхні (лінійними розмірами 5х3х4 см); у ділянці правого ліктьового суглоба (лінійними розмірами 5х3 см).

Характер та морфологія виявлених тілесних ушкоджень, дозволяють стверджувати, що вказані тілесні ушкодження утворились від п'ятикратної ударної дії предмету, якому притаманні колюче-ріжучі властивості - ножа. При цьому тілесне ушкодження, зазначене у пункті «а» - відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя, а інші тілесні ушкодження, зазначені у пункті «б», - до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я і жодне з них не має ознак небезпеки для життя.

Враховуючи ці та інші докази, які були досліджені судом та наведені у вироку, при наявності у обвинуваченого умислу на вбивство, йому нічого не заважало довести свої дії до кінця, оскільки він мав достатньо часу і можливостей нанести потерпілому такі удари ножем, які у будь-якому випадку потягли б за собою настання смерті.

Більш того, як обґрунтовано зазначено в апеляційній скарзі, оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.

Зокрема, як вбачається з показань свідка ОСОБА_5, яка була безпосереднім очевидцем початку конфлікту між потерпілим та обвинуваченим, саме потерпілий, після обміну словесними образами, першим підійшов до обвинуваченого і між ними почалася бійка, під час якої ОСОБА_3 повалив ОСОБА_2 на землю та почав утримувати його руками за шию. Потім, коли вони підвелися з землі ОСОБА_2 наніс ОСОБА_3 один удар ножем у ногу, після чого останній почав тікати, а ОСОБА_2 побіг за ним.

Показання зазначеного свідка в цій частині майже повністю співпадають з показаннями обвинуваченого ОСОБА_2, з тією різницею, що згідно показань останнього, удар ножем потерпілому в ногу він наніс з метою припинити його неправомірні дії у той момент, коли ОСОБА_3 душив його за шию, а він відчув, що втрачає свідомість.

Тобто, встановлені в судовому засіданні обставини, за яких розпочався та протікав конфлікт між потерпілим та обвинуваченим, який переріс у бійку, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, не давали суду першої інстанції достатніх підстав для висновку, що обвинувачений мав умисел на вбивство потерпілого.

Про це свідчить не лише відсутність доказів, які б підтверджували наявність такого умислу, а й об'єктивні дії самого обвинуваченого, якому, при наявності у нього такого умислу, що виник, як зазначено у вироку, ще під час сварки з ОСОБА_3, яка в подальшому переросла у бійку, нічого не заважало довести свій умисел до кінця ще до того, як у конфлікт втрутилися сторонні особи та відібрали у ОСОБА_2 ніж.

Обґрунтованими слід також визнати доводи скарги про те, що при наявності суперечливих доказів, зокрема між показаннями свідка ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_3 щодо причин конфлікту між останнім та обвинуваченим, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.

Так, посилаючись у вироку на показання потерпілого ОСОБА_3, суд першої інстанції не взяв до уваги, що його показання щодо причин та обставин конфлікту між ним та ОСОБА_2 суперечать показанням свідка ОСОБА_5, яка не тільки вказувала у суді на те, що потерпілий першим зачепив обвинуваченого, а й фактично спростувала показання ОСОБА_3 про те, що він намагався її захистити від ОСОБА_2, який начебто у неї щось вимагав.

Допитавши в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_5 та потерпілого ОСОБА_3, колегія суддів переконалася в тому, що показання останнього, на які суд послався у вироку, не в повній мірі відповідають дійсності, як в частині причин виникнення конфлікту між ним та обвинуваченим, так і в частині застосування ним насильства до ОСОБА_2, після чого останній дістав ніж та почав наносити ним удари у різні частини тіла потерпілого.

Крім цього, окремі висновки суду, викладені у вироку, містять істотні суперечності, оскільки, як обґрунтовано зазначається у скарзі, спростовуючи показання ОСОБА_2 щодо обставин спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, суд дійшов суперечливого висновку в тій частині, що потерпілий не застосовував до ОСОБА_2 ніякого насильства, оскільки такий висновок не в повній мірі відповідає дійсності та не ґрунтується на доказах, які були досліджені під час судового розгляду.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_2, у зв'язку зі зміною правової кваліфікації скоєного ним кримінального правопорушення та застосуванням закону про менш тяжке кримінальне правопорушення, а саме для перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, тобто з незакінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині на ч. 1 ст. 121 КК України, тобто на умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

При цьому колегія суддів виходить з того, що на підставі досліджених в судовому засіданні доказів було встановлено, що переважна більшість ножових поранень потерпілому ОСОБА_3, у тому числі поранення, яке за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, були спричинені йому вже після того, як він припинив застосовувати насилля до обвинуваченого і намагався втекти, але останній, діючи з прямим умислом, не тільки передбачав настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а й бажав їх настання, про що свідчить не тільки знаряддя злочину та кількість нанесення ножових поранень, а й характер та локалізація спричинених потерпілому тілесних ушкоджень, а тому дії ОСОБА_2 повністю охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги захисника обвинуваченого про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_2 на ст. 123 КК України, тобто на умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки досліджені судом першої інстанції докази, не дають підстав для висновку, що обвинувачений знаходився у стані сильного душевного хвилювання, оскільки душевне хвилювання, яке могло виникнути у нього внаслідок протизаконного насильства з боку потерпілого не було раптовим, а словесні образи не могли викликати у обвинуваченого такий емоційний стан, який би значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Більш того, твердження обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що він не наносив потерпілому ударів ножем після того, як той тікаючи упав, а він його наздогнав, оскільки вони повністю спростовуються показаннями самого потерпілого, а також допитаних в судовому засіданні свідків.

Вирішуючи питання про те, яка саме міра покарання повинна бути призначена ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України та чи повинен він це покарання відбувати, колегія суддів, у відповідності до вимог, передбачених ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Зокрема, приймаючи до уваги конкретні обставини вчиненого ОСОБА_2 кримінального правопорушення, дані про його особу, наведені у вироку, а саме те, що він офіційно не працює, характеризується посередньо, має не зняту та не погашену судимість за нанесення тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, і що остання обставина обґрунтовано визнана судом першої інстанції в якості обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочинів, колегія суддів вважає, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі, наближене, за своїм розміром, до мінімального, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.

Враховуючи все вищенаведене, апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_2 підлягає задоволенню лише частково, а вирок суду зміні, з перекваліфікацією дій останнього на закон про менш тяжке кримінальне правопорушення, яке передбачене ч. 1 ст. 121, а не ст. 123 КК України, як безпідставно просить у своїй скарзі захисник.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року відносно ОСОБА_2 змінити.

Перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_2 з ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК України, на підставі якої призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді: ___ ___ ___

(Новов С.О.) (Мосьондз І. А.) (Полтавцева Г.А.)

Справа № 11-кп/796/415/2014

Категорія: ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України

Головуючий у 1-й інстанції - суддя Федюк О.О.

Доповідач - суддя Новов С.О.