Постанова № 39492954, 15.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 р. Справа № 804/3095/14 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Колос»

до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Колос» звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0005362201 від 20.12.2013 року в частині нарахування 189838 грн. 75 коп. (із них: 151871 грн. - грошові зобов'язання та 37967 грн. 75 коп. - штрафна санкція).

Під час судового розгляду позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просив суд визнати протиправною відмову Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області у підтверджені ТОВ Агрофірми «Колос» статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік, яка оформлена листом-довідкою від 04.03.2014 року № 4963/10; зобов'язати Дніпродзержинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області надати ТОВ Агрофірми «Колос» довідку про підтвердження його статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0005362201 від 20.12.2013 року, в частині нарахування 189838 грн. 75 коп. (із них: 151871 грн. - грошові зобов'язання за основним платежем по ПДВ та 37967 грн. 75 коп. штрафна (фінансова) санкція.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, про що складено акт перевірки. На підставі акту перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № 0005362201 від 20.12.2013 року, яким йому було донараховано грошове зобов'язання у розмірі 319525 грн. Позивач просить визнати недійсним та скасувати вищевказане податкове повідомлення - рішення в частині донарахування 189838 грн. 75 коп., оскільки, воно в даній частині порушує права, свободи та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин та не відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, позивач зазначає, що у зв'язку із невиконанням позивачем податкового повідомлення рішення № 0005362201 від 20.12.2013 року, відповідач відмовив позивачу у підтвердженні статусу підприємства як платника фіксованого сільськогосподарського податку у 2014 році, що підтверджується листом - довідкою відповідача від 04.03.2014 року № 4963/10. Вказану відмову позивач вважає протиправною та такою, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Представник позивача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався, надав суду заперечення проти позову у яких зазначив, що податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Враховуючи те, що для участі у судовому засіданні прибули не всі особи, які беруть участь у справі, при цьому, перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст. 128 КАС України не встановлено, відповідно до ч. 6 зазначеної статті справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Колос» перебуває на обліку в Дніпродзержинській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області як платник податків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Судом встановлено, що у період з 11.11.2013 року по 06.12.2013 року , на підставі наказів від 11.11.2013 року № 505, від 22.11.2013 року № 561, від 29.11.2013 року № 601 та направлень від 11.11.2013 року № 364, від 14.11.2013 року № 367 посадовими особами Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ Агрофірми «Колос» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2013 року, про що складено акт перевірки № 1900/148/04-03-22-01-08/20250934 від 13.12.2013 року.

У даному акті перевірки зроблено висновок, серед іншого про порушення позивачем вимог: п. 123.2 ст. 123, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме, безпідставно включено до складу податкового кредиту податкові накладні на загальну суму 152667 грн. 39 коп., у тому числі: травень 2011 року - 796 грн. 39 коп., березень 2013 року - 100500 грн., травень 2013 року - 51371 грн.

На підстав акту перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № 0005362201 від 20.12.2013 року, яким позивачу було донараховано грошове зобов'язання у розмірі 319525 грн. (із них: 255778 грн. - за основним платежем, 63747 грн. - за штрафними санкціями).

Позивач вважає протиправним податкове повідомлення рішення № 00005362201 від 20.12.2013 року в частині донарахування 189838 грн. 75 коп., з яких: 151871 грн. - грошові зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість, 37967 грн. 75 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Суд погоджується з вищевказаним твердженням позивача, з огляду на наступне.

В акті перевірки, зокрема, відповідач зазначив про не підтвердження податкового кредиту на суму 151871 грн. на підставі податкових накладних, які були відображені у реєстрах отриманих податкових накладних за березень 2013 року та травень у 2013 року, а саме, від 12.03.2013 року № 33330, яка була виписана ТОВ «Техноторг-Дон», на суму 50500 грн., від 15.03.2013 року № 43, яка була виписана ТзОВ «Ланагра Груп», на суму - 50000 грн., від 18.04.2013 року № 1633, яка була виписана ТОВ «Торговий Дім «Насіння» , на суму - 36793 грн. 24 коп., від 28.05.2013 року № 20, яка була виписана ТОВ «Біоферт», на суму - 11648 грн. 33 коп., від 29.04.2013 року № 418, яка була виписана ТОВ «Цехаве Корм ЛТД», на суму - 2929 грн.

Відповідно до ст. 201.8. Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, 12.03.2013 року між позивачем та ТОВ «Техноторг-Дон» було укладено договір купівлі-продажу від 12.03.2013 року. Факт отримання товару позивачем згідно п. 4.2. зазначеного договору підтверджуються актом приймання передачі від 12.03.2013 року. На виконання своїх зобов'язань по договору позивачем перерахувано шляхом безготівкового платежу на банківський рахунок ТОВ «Техноторг-Дон» кошти у розмірі 303000 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 156 від 12.03.13 року та виписана податкова накладна від 12.03.2013 року № 33330 на суму ПДВ - 50500 грн.

25.02.2013 року між ТОВ Агрофірмою «Колос» та ТзОВ «Ланагра Груп» було укладено договір № 25/02/13 від 25.02.13 року. Видатковою накладною № РН-0191 від 18.03.13 року, яка була підписана сторонами по договору з урахуванням рахунку-фактури № СФ-0123 від 25.02.2013 року сторони підтвердили факт поставки мінерального добрива АРВІ НПК 8-20-30, загальною вартістю 691000 грн. Факт поставки також підтверджується подорожнім листом № 9 від 18.03.13 року. ТзОВ «Ланагра Груп» надало позивачу документ щодо якості поставленої продукції (сертифікат якості № 199). На виконання своїх зобов'язань по договору позивачем перерахувано шляхом безготівкового платежу на банківський рахунок ТзОВ «Ланагра Груп» кошти у розмірі 691000 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень від 13.03.2013 року № 162, від 15.03.2013 року № 164, від 27.02.2013 року № 118 та було виписано позивачу податкову накладну від 15.03.2013 року № 43 на суму ПДВ - 50000 грн.,

Крім того, 16.04.2013 року між позивачем та ТОВ «Торговий Дім «Насіння» було укладено Договір № 2-1604/пр822х від 16.04.13 року. Факт отримання товару позивачем згідно п. 7.3. зазначеного договору підтверджуються видатковою накладною від 22.04.2013 року № Н-КХ-2204-001 та рахунком від 16.04.2013 року № Н-Б-1604-0001. Факт поставки також підтверджується подорожнім листом № 4 від 22.04.13 року. Позивач перерахував шляхом безготівкового платежу на банківський рахунок ТОВ «Торговий Дім «Насіння» кошти у розмірі 220759 грн. 44 коп. та була виписана податкова накладна від 18.04.2013 року № 1633 на суму ПДВ - 36793 грн. 24 коп.

27.05.2013 року між ТОВ Агрофірмою «Колос» та ТОВ «Біоферт» було укладено договір № 27/05/13 від 27.05.13 року. Факт отримання товару позивачем згідно п. 7.5. зазначеного договору підтверджуються оформленою видатковою накладною № 78 від 28.05.2013 року, рахунком на оплату № 78 від 27.05.2013 року. Факт поставки також підтверджується подорожнім листом № 5 від 28.05.13 року. Позивач перерахував шляхом безготівкового платежу на банківський рахунок ТОВ «Біоферт» кошти у розмірі 69890 грн. та була виписана податкова накладна від 28.05.2013 року № 20 на суму ПДВ - 11648 грн. 33 коп.

Також, 02.03.2009 року між позивачем та ТОВ «Цехаве Корм ЛТД» було укладено договір поставки № ВО 020309-2 від 02.03.2009 року. Факт доставки та отримання товару позивачем згідно договору поставки підтверджуються оформленою видатковою накладною № 1633 від 29.04.2013 року та товарно - транспортною накладною від 29.04.2013 року. На виконання своїх зобов'язань по договору позивач перерахував шляхом безготівкового платежу на банківський рахунок ТОВ «Цехаве Корм ЛТД» грошові кошти у розмірі 17578 грн. 13 коп., та була виписана податкова накладна від 29.04.2013 року № 418 на суму ПДВ - 2929 грн.

Судом досліджено первинні документи позивача та встановлено, що вони містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Усі первинні документи виписані суб'єктами права, а відтак сприймаються судом, як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Судом встановлено, що ТОВ «Техноторг-Дон», ТзОВ «Ланагра Груп», ТОВ «Торговий Дім «Насіння», ТОВ «Біоферт»,ТОВ «Цехаве Корм ЛТД» на момент виписки позивачу податкових накладних були зареєстрованими і діючими платниками ПДВ.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.

Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит.

Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.

З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).

Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Контролюючі органи за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що відповідачем у акті перевірки не оспорюється факт здійснення операції з придбання товарів у ТОВ «Техноторг-Дон», ТзОВ «Ланагра Груп», ТОВ Торговий Дім «Насіння», ТОВ «Біоферт»,ТОВ «Цехаве Корм ЛТД», видані позивачу податкові накладні від 12.03.2013 року № 33330, від 15.03.2013 року № 43, від 18.04.2013 року № 1633, від 28.05.2013 року № 20, від 29.04.2013 року № 418 за період березня, травня 2013 року відповідають вимогам ст. 201.1. Податкового кодексу України та містять всі необхідні реквізити, встановлені для податкових накладних.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення № 00005362201 від 20.12.2013 року та необхідність його скасування.

Також, позивач є сільськогосподарським підприємством, яке зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість .

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства і відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування (п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно абзацу 2 п. 3 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.01.2011 року № 11, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Відповідно до п. 4 вищевказаного Порядку, сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до п. 209.2 ст. 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Суд звертає увагу на те, що позивач на підставі господарських операцій з ТОВ «Техноторг-Дон», ТзОВ «Ланагра Груп», ТОВ Торговий Дім «Насіння», ТОВ «Біоферт»,ТОВ «Цехаве Корм ЛТД» сформував податковий кредит на суму 151871 грн. на підставі податкових накладних та відобразив ці показники у своїх скорочених деклараціях з податку на додану вартість за березень 2013 року, травень 2013 року. При цьому, порушень позивачем правил формування податкових декларацій з ПДВ за вказаний період не встановлено.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Крім того, у зв'язку із невиконанням позивачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, відповідач відмовив позивачу у підтвердженні статусу підприємства як платника фіксованого сільськогосподарського податку у 2014 році, що підтверджується листом - довідкою відповідача від 04.03.2014 року № 4963/10.

Суд вважає вищевказану відмову податкового органу протиправною, з огляду на наступне.

Відповідно до положень абз. 1 п. 301.1 ст. 301 Податкового кодексу України, платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Частка сільськогосподарського товаровиробництва позивача за попередній податковий (звітний) 2013 рік дорівнює 95,72 %, що підтверджується розрахунком частки сільськогосподарського виробника за 2013 рік, який був поданий відповідачу у формі електронної звітності 19.02.2014 року.

Для підтвердження статусу платника ФСП сільськогосподарські товаровиробники до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку) документи, за переліком, визначеним п. 308.1 ст. 308 ПКУ, а саме: загальну податкову декларацію з податку на поточний рік щодо всієї площі земельних ділянок, з яких справляється податок (сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень), та/або земель водного фонду внутрішніх водойм (озер, ставків та водосховищ), - контролюючому органу за своїм місцезнаходженням (місцем перебування на податковому обліку); звітну податкову декларацію з податку на поточний рік окремо щодо кожної земельної ділянки - контролюючому органу за місцем розташування такої земельної ділянки; розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику; відомості (довідку) про наявність земельних ділянок - контролюючим органам за своїм місцезнаходженням та/або за місцем розташування земельних ділянок. У відомості (довідці) про наявність земельних ділянок зазначаються відомості про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Згідно п. 308.3 ст. 308 Податкового кодексу України, довідка про набуття або підтвердження статусу платника ФСП видається протягом 10 робочих днів з дати подання сільськогосподарським товаровиробником податкової декларації або заяви органом державної податкової служби за місцезнаходженням такого платника (місцем перебування на податковому обліку).

З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2014 року позивачем було подано документи, що визначені п. 308.1. ст. 308 ПК України, для отримання довідки про підтвердження статусу платника ФСП на 2014 рік.

Відповідач листом від 04.03.2014 року № 4963/10, посилаючись на п. 301.6.3. Податкового кодексу України, відмовив позивачу у реєстрації підприємства як платника ФСП у 2014 році, у зв'язку з тим, що станом на 01.01.2014 року підприємство має податковий борг.

Зі змісту норм Податкового кодексу України вбачається, що суб`єкт господарювання стає платником фіксованого сільськогосподарського податку: шляхом реєстрації набуття статусу платника такого виду податку вперше або шляхом щорічного підтвердження статусу платника податку.

В даному випадку позивач звернувся до відповідача для підтвердження такого статусу, оскільки він у попередньому році був зареєстрований платником фіксованого сільськогосподарського податку, що підтверджується довідками від 20.02.2013 року № 6847/10, від 28.02.12 року № 694/10, від 27.04.2011 року № 1427/10, від 15.10.10 року № 3377/10.

Підпунктом 301.6.3 пункту 301.6 ст. 301 Податкового кодексу України встановлено, що не може бути зареєстрований як платник податку: суб'єкт господарювання, який станом на 1 січня базового (звітного) року має податковий борг, за винятком безнадійного податкового боргу, який виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Оскільки позивач у попередньому періоді мав такий статус, то у даному випадку виникли правовідносини саме з підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку.

Крім того, зі змісту матеріалів справи вбачається, що податковий борг, який став підставою для відмови у підтвердженні статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку виник у позивача у зв'язку з несплатою податкового боргу по податковому повідомленню - рішенню, який оспорюється у даній справі, при цьому, суд дійшов висновку про протиправність такого рішення, що в свою чергу також свідчить про передчасність висновків відповідача про наявність підстав для відмови у підтвердженні статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, з урахуванням того, що таке рішення прийнято під час оскарження вказаного податкового повідомлення - рішення.

У зв'язку з вищевикладеним суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною відмови Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області у підтверджені ТОВ Агрофірми «Колос» статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік, яка оформлена листом-довідкою від 04.03.2014 року № 4963/10 та зобов'язання Дніпродзержинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області надати ТОВ Агрофірми «Колос» довідку про підтвердження його статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем сплачено судовий збір в сумі - 1827 грн.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність присудження з Державного бюджету України позивачу документально підтверджених судових витрат в сумі 1827 грн.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Колос» - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області у підтверджені ТОВ Агрофірми «Колос» статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік, яка оформлена листом-довідкою від 04.03.2014 року № 4963/10.

Зобов'язати Дніпродзержинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області надати ТОВ Агрофірми «Колос» довідку про підтвердження його статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку на 2014 рік.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0005362201 від 20.12.2013 року, в частині нарахування 189838 грн. 75 коп., з яких: 151871 грн. - грошові зобов'язання за основним платежем по податку на додану вартість та 37967 грн. 75 коп. - штрафні (фінансові) санкції.

Судові витрати в розмірі 1827 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Колос» з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв