Ухвала суду № 39490552, 25.06.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/16682/2012

Провадження № 22-ц/779/1233/2014

Категорія 52

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого : Мелінишин Г.П.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Матківського Р.Й.

секретаря: Капущак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківського національного медичного університету, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про поновлення на роботі, визнання незаконними наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою Івано-Франківського національного медичного університету на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 квітня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом, уточнивши його в подальшому, до Івано-Франківського національного медичного університету про поновлення на роботі, визнання незаконними наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06 листопада 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_3

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 квітня 2014 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді викладача кафедри мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету з 31.08.2012 року.

Визнано незаконними накази Івано-Франківського національного медичного університету: №142-О від 31.08.2012 року в частині звільнення ОСОБА_2 з роботи згідно ст.36 п.2 КЗпП України з 31.08.2012 року, №167-О від 26.11.2010 року в частині продовження ОСОБА_2 строку дії трудового договору на умовах контракту на посаді викладача кафедри мовознавства по 31.08.2011 року, № 130-О від 01.09.2011 року в частині продовження ОСОБА_2 строку дії трудового договору на посаді викладача кафедри мовознавства по 31.08.2012 року.

Стягнуто з Івано-Франківського національного медичного університету на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 61 023,25 грн. та моральну шкоду завдану незаконним звільненням у сумі 1 000,00 грн.

Також вирішено питання судових витрат.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3 211,75 грн. допущено до негайного виконання.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 травня 2014 року виправлено описки в рішенні суду.

На дане рішення Івано-Франківський національний медичний університет подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що суд прийшов до безпідставного висновку про задоволення позовних вимог. Визнаючи незаконними накази ІФНМУ №167-О від 26.11.2010 року в частині продовження ОСОБА_2 строку дії трудового договору на умовах контракту на посаді викладача кафедри мовознавства по 31.08.2011 року та №130-О від 01.09.2011 року в частині продовження ОСОБА_2 трудового договору на посаді викладача кафедри мовознавства по 31.08.2012 року, суд врахував висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України в Івано-Франківській області від 20.06.2013 року №09/03-108, відповідно до якого рукописні написи (основний текст) та підписи на заявах, що були підставами для видачі наказів виконані не позивачем. В той же час поза увагою суду залишилась та обставина, що чинне законодавство про працю не встановлює вимог до процедури написання та подачі заяв працівниками, в присутності кого має здійснюватися написання працівником заяв подібного характеру, хто встановлює справжність почерку та підпису на заявах працівників тощо. Крім того, кадрова служба університету не має реальної змоги та й повноважень встановлювати справжність почерку та підпису працівників на кожній заяві, які подаються на підпис керівництва.

Не взято судом до уваги і покази свідка ОСОБА_4 та відомості викладені в його доповідній записці, які підтверджують, що ОСОБА_2 особисто подавала заяву про продовження трудового договору на 2011-2012 навчальний рік, видаючи її за власноручно написану. Аналогічно як і пояснення свідка Федорової О.А. про те, що на прохання позивача вона написала для неї текст заяви про продовження трудового договору і повідомила її про необхідність персональної подачі цієї заяви завідувачу кафедри ОСОБА_4

Крім того, в порушення вимог процесуального закону судом не з'ясовано, чим зумовлено написання та підписи спірних заяв особисто не позивачем, чому позивач видала заяви написані не нею за свої власні, подаючи їх на підпис керівника кафедри та не надано належної оцінки цим обставинам.

Також судом не взято до уваги Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, затвердженого наказом МОіН України №744 від 24.12.2002 року, ст. 23 КЗпП України, Закон України «Про вищу освіту», відповідно до яких при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатись строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Укладаючи трудовий договір з позивачем на посаді викладача підготовчого відділення для іноземних громадян кафедри мовознавства, враховуючи спеціальність за дипломом - російська мова та література, медичний університет не міг передбачити безстроково чисельність студентів із числа іноземних громадян, які будуть навчатись на підготовчому відділенні та оберуть російську мову вивчення, та не міг безстроково розрахувати обсяг навчального навантаження. Тобто мають місце випадки, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.

Крім того, згідно довідки від 24.09.2013 року всі без винятку науково-педагогічні працівники навчального закладу працюють на умовах строкових трудових договорів - контрактів.

Поза увагою суду залишилась і та обставина, що в ході проведеної за заявою ОСОБА_2 перевірки Територіальною державною інспекцією з питань праці в Івано-Франківській області жодних порушень чинного законодавства про працю не виявлено ні як при укладенні з позивачем строкового договору, ні при звільненні її з роботи.

З цих підстав просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримала з наведених в ній мотивів.

ОСОБА_2 доводів скарги не визнала посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено безстроковий трудовий договір, згоди на укладення (переукладення) строкового трудового договору ОСОБА_2 не давала, оскільки відповідні заяви написані та підписані не нею, що підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи. Оскаржувані накази прийняті з порушенням норм діючого трудового законодавства, тому відсутні правові підстави для звільнення її з роботи згідно п.2 ст. 36 КЗпП України. А відповідно на користь позивача підлягає стягненню і середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральна шкода, спричинена їй внаслідок незаконного звільнення.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з 21.11.2005 року позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді викладача кафедри мовознавства (а.с.13-15,77,82). На підставі наказу № 118 -О від 03.10.2007 року її переведено на посаду викладача підготовчого відділення для іноземців цієї ж кафедри на постійне місце роботи (а.с.84).

Як вбачається із оригіналу документів особової справи (витребуваної судом та долученої до матеріалів справи) згідно п. 39 наказу № 149-О по медуніверситету від 15.10.2009 року позивачу продовжено трудовий договір на навчальний 2009/2010 рік по 31.08.2010 року (а.с.86). Підставою для цього зазначено заяву ОСОБА_2, яка однак в особовій справі відсутня. Аналогічно відсутній вказаний запис і у трудовій книжці позивача (а.с.15).

Відповідно до п.12 наказу №167-О від 26.11.2011 року позивачу продовжено строк дії трудового договору на умовах контракту на один рік з 01.09.2010 року по 31.08.2011 року (а.с.88).

Згідно п.107 наказу по медуніверситету №130-О від 01.09.2011 року ОСОБА_2 продовжено строк дії трудового договору на один рік з 01.09.2011 року по 31.08.2012 року.

Зі змісту даних наказів вбачається, що підставою для їх видачі послужила заява позивача (а.с.89,92).

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки, відповідальність сторін, умови праці,розірвання договору, в тому числі дострокового тощо, можуть встановлюватися угодою сторін.

Пунктом 10 Положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівня акредитації, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 24.12.2002 року №744 передбачено, що відповідно до чинного законодавства при прийнятті на роботу науково-педагогічних працівників може укладатися безстроковий, строковий трудовий договір, у тому числі контракт. Термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін.

В матеріалах особової справи ОСОБА_2, оглянутої судом першої інстанції, відсутній контракт як форма строкового трудового договору. Крім того, як пояснила у судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача такий контракт із позивачем не укладався.

При цьому колегія суддів також враховує вищезазначене Положення щодо укладення контракту при прийнятті на роботу, в той час як зі змісту оскаржуваного наказу вбачається щодо застосування такої форми строкового договору в процесі існування між сторонами трудових відносин.

Зважаючи на вказані обставини та положення законів, що регулюють спірні правовідносини, посилання апелянта, що із ОСОБА_2 не міг укладатись безстроковий договір не заслуговує на увагу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 посилалась на те, що жодного строкового договору із відповідачем не укладала, відповідно відсутні підстави для її звільнення.

Як видно з висновку судово-почеркознавчої експертизи № 09/03-108 від 20.06.2013 року, призначеної згідно ухвали суду від 20.02.2013 року рукописні написи (основний текст) на заявах про продовження терміну трудового договору від 19.11.2010 року та 31.08.2011 року виконанні не ОСОБА_2, а іншою особою. Крім того, підписи від Заявчківської А.В. на заявах про продовження терміну трудового договору від 19.11.2010 року та 31.08.2011 року виконані не нею, а іншою особою (а.с.122-128).

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пояснення свідків Федорової О.А. щодо поінформованості позивача у необхідності подання заяв про продовження строку трудового договору, написання та підписання свідком заяви від імені позивача, аналогічно як і свідка ОСОБА_4 про волевиявлення позивача на укладення строкового трудового договору шляхом особистого подання вказаних заяв на резолюцію завідувачу кафедри та в послідуючому в кадри медуніверситету. Їхні пояснення не містять достатніх фактичних даних , на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Встановлено, що наказом № 142-О від 31.08.2012 року ОСОБА_2 звільнено з посади з підстав, передбачених п.2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строкового договору) з 31.08.2012 року (а.с.94).

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не висунула вимогу про їх припинення.

На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв'язку з закінченням строку.

Враховуючи, що між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір, згоди на укладення (переукладення) строкового трудового договору (в тому числі контракту) ОСОБА_2 не давала, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив її позов в частині скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Тому відповідно правильним є також і висновок суду щодо стягнення із Івано-Франківського національного медичного університету на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного її звільнення з роботи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000,00 грн. суд врахував характер і тривалість моральних переживань та обґрунтовано виходив з вимог розумності та справедливості .

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Аналогічно доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Івано-Франківського національного медичного університету відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 01 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Г.П. Мелінишин

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Р.Й. Матківський