Постанова № 39490145, 18.06.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2014 р. Справа № 906/107/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Демянчук Ю.Г.

судді Крейбух О.Г. ,

судді Юрчук М.І.

при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Халіна А.О. за довіреністю б/н від 23.12.2013 р.;

відповідача - Грищенко О.М. за довіреністю № 401 від 11.06.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства теплозабезпечення на рішення господарського суду Житомирської області від 16.04.14 р. у справі № 906/107/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства теплозабезпечення, м.Коростень, Житомирська область

про стягнення 1626254,51 грн.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

В січні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства теплозабезпечення заборгованості 1626254,51 грн., з яких: 935460,64 грн. - основний борг, 16363,24 грн. - інфляційні, 243772,28 грн. - пеня, 346227,13 грн. - 7% штрафу, 84381,22 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.04.2014 року у справі №906/107/14 (суддя Кудряшова Ю.В.) позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства теплозабезпечення задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства теплозабезпечення на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1610739,35 грн. заборгованості, з яких: 935460,64 грн. - основний борг, 239 657,14 грн. - пеня, 81771,94 грн. - 3% річних, 7572,50 грн. - інфляційні, 346277,13 грн. - 7% штрафу, 32214,79 грн. сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Відмовлено в задоволенні заяви Комунального підприємства теплозабезпечення про відстрочку виконання рішення суду та зменшення суми пені і штрафу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 16.04.2014 року у даній справі скасувати в частині відмови в задоволені заяви Комунального підприємства теплозабезпечення про відстрочку виконання рішення суду та зменшення суми пені і штрафу, яким задоволити клопотання в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та при невідповідності висновків, викладених у рішенні обставинам справи, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів та вимог скарги, вказавши, що господарський суд Житомирської області при винесенні рішення правомірно застосував норми матеріального та процесуального права, повністю з'ясував обставини справи та дослідив докази у справі, постановив законне та обгрунтоване рішення, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження у складі колегії: головуючий суддя Демянчук Ю.Г., суддя Крейбух О.Г., суддя Юрчук М.І. та призначено до розгляду на 18.06.2014 року.

В судове засідання прибули представники скаржника та позивача, які надали суду усні пояснення по суті доводів та заперечень, викладених відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 30.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець/позивач) та Комунальним підприємством теплозабезпечення (покупець/відповідач) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №14/2380/11, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 4 кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (п.п. 1.1. договору).

За умовою п.п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.10.11р. по 31.12.12р. газ в обсязі до 24140,0 тис. куб. м. (п.2.1. договору).

Згідно з п. 3.3. договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.1. договору сторони домовились, що ціна (граничний рівень ціни) на природний газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування встановлюються НКРЕ.

Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п. 5.5. договору).

Відповідальність сторін передбачено розділом 7 договору, зокрема, у разі невиконання покупцем (відповідачем) пункту 6.1. умов цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем п.п. 6.1. умов договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю (позивачу) крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу (п.п. 7.2. договору).

Відповідно до п.п. 11.1. договору останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і дії в частині реалізації газу з 01.10.11р. до 31.12.12р., а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

В подальшому сторонами було укладено додаткові угоди до договору від 11.10.2011 р. № 1, від 01.08.2012 р. № 2.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов даного договору з додатками позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природний газ, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі:

- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2012р. на загальну суму 1418520,81грн. за спожитий газ у жовтні 2012 року (а.с. 20);

- актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2012р. на загальну суму 2553136,38грн. за спожитий газ у листопаді 2012р. (а.с. 21);

- актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2012р. на загальну суму 4480061,45грн. за спожитий природний газ у грудні 2012р. (а.с. 22).

Відповідач свої зобов'язання по оплаті коштів за спожитий газ у грудні 2012 року виконав не в повному обсязі, у зв'язку з чим допустив заборгованість в сумі 935460,64 грн.

Оскільки відповідач сплачував за переданий у власність природний газ з простроченням, позивач вимагає застосування правових наслідків порушення грошового зобов'язання шляхом стягнення пені в сумі 243772,28 грн., інфляційних нарахувань в сумі 16363,24 грн., 3% річних в сумі 84381,22 грн., 7% штрафу в сумі 346277,13 грн.

За своєю правовою природою вищевказаний договір є договором купівлі-продажу, правове регулювання якого передбачено главою 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до норм ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

За таких обставин колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення основного боргу в сумі 935460,64 грн. є підставною і підлягає задоволенню з урахуванням наведених вище норм та умов договору.

Відповідно до ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання має наслідком застосування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) відповідно до норм ст.ст.230-232 ГК України та ст.ст.549-551 ЦК України. Колегія суддів перевірила наданий позивачем розрахунок пені і дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення пені, підлягає задоволенню в сумі 239657,14 грн. за правильним розрахунком суду першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд давши належну оцінку фактичним обставинам справи та правомірно застосувавши норми матеріального права обгрунтовано відмовив в задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 4415,14 грн.

Колегія суддів перевіривши правильність нарахування штрафу, приходить до висновку, що дана вимога про стягнення з відповідача штрафу в сумі 346277,13 грн. підставна та підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд провівши власний перерахунок 3% річних за заявлені позивачем періоди зазначає, що арифметично вірним розрахунком останніх є сума 81771,94 грн. Відтак вимога про стягнення 3% річних в розмірі 2609,28 грн. не підлягає задоволенню.

Також, судом першої інстанціїї при вирішенні даного спору вірно зазначено, що в п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 1.9 вищевказаної постанови Пленуму, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Судом засвідчується, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення 16363,24 грн. загальної суми збитків, завданих інфляцією, перевіривши методику та періоди нарахування позивачем цієї суми, суд вважає, що відповідні вимоги підлягають до задоволення частково (на суму 7572,50 грн.), а в частині стягнення 8790,74 грн. суми інфляційних в позові ПАТ "НАК "Нафтогаз України" слід відмовити.

При цьому судом зазначається, що правомірним є нарахування інфляційних в сумі 7572,50 грн. нараховано у наступних розмірах та за наступні періоди:

за зобов'язаннями листопада 2012 року:

в сумі 4743,31грн. за січень 2013 року на суму боргу 2371657,19грн.;

в сумі -2251,65 грн. (дефляція) за лютий 2013 року на суму боргу 2251657,19 грн.;

за зобов'язаннями грудня 2012 року:

в сумі -4480,06 грн. (дефляція) за лютий 2013 року на суму боргу 4480061,45грн.;

в сумі 3382,84 грн. за травень 2013 року на суму боргу 3382848,94 грн.;

в сумі -2520,34 грн. (дефляція) за липень 2013 року на суму боргу 2520340,64 грн.;

в сумі -13484,44 грн. (дефляція) за серпень 2013 року на суму боргу 1926348,64грн.;

в сумі 6427,05 грн. за жовтень 2013 року на суму боргу 1606762,64 грн.;

в сумі 2526,91 грн. за листопад 2013 року на суму боргу 1263456,64 грн.;

в сумі 6317,28 грн. за грудень 2013 року на суму боргу 1263456,64 грн.;

в сумі 1870,92 грн. за січень 2014 року на суму боргу 935460,64 грн.

Вирішуючи питання про зменшення розміру передбаченої умовами договору пені і штрафу, господарським судом було взято до уваги інтереси обох сторін.

З наданих відповідачем документів в обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені і штрафу суд не вбачає підстав для застосування зазначеного права, оскільки вказані обставини щодо скрутного матеріального становища не являються винятковими.

За вказаних обставин суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені і штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Також, згідно з ч.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В силу п. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі, й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Крім того, суд першої інстанції відмовив в задоволенні заяви Комунального підприємства теплозабезпечення про відстрочку виконання рішення суду.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання; про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку; в необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

Рівненський апеляційний господарський суд, звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", господарський суд на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі-рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно із пунктом 7.1.1 даної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України: відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Як вбачається з пункту 7.2 вищевказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України: підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої статті 229 ГК України та частини першої ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відмовляючи в задоволені вищевказаної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Аналіз наведеного вище свідчить про те, що відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

Таким чином, виходячи із зазначеного законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

З огляду на викладене вище та аналізуючи матеріали справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заява Комунального підприємства теплозабезпечення про відстрочку виконання рішення господарського суду Житомирської області від 16.04.2014 р. у справі № 906/107/14 задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 16.04.2014 р. у справі № 906/107/14 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 16.04.2014 року у справі №906/107/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства теплозабезпечення - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу № 906/107/14 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.