Постанова № 39487327, 31.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 р. Справа № 804/2736/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області Чернової Людмили Володимирівни про визнання дій неправомірними, визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області Чернової Людмили Володимирівни, у якому просить:

визнати неправомірними дії головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо винесення постанов про накладення штрафу від 28.01.2014р., про стягнення виконавчого збору від 28.01.2014р., про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 28.01.2014р. та про накладення штрафу від 05.02.2014р., винесених в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №2-474/10 від 19.07.2013р.;

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 28.01.2014р.;

визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 28.01.2014р.;

визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 28.01.2014р.;

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 05.02.2014р.

Позовні вимоги обгрунтовані протиправністю дій Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області. Позивач зазначає, що у державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області були наявні підстави для відмови у відкриття виконавчого провадження, однак всупереч положенням законодавства, відповідачем були винесені оскаржувані постанови.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України надано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем заперечень до суду не надано.

Дослідивши чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та матеріали справи, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

20.01.2014р. головним державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області Черновою Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 41512139 на підставі виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області №2-474/10 від 19.07.2013р. про зобов'язання ПАТ "КБ "ПриватБанк" повернути ОСОБА_3 кошти в сумі 483 699, 34 грн. та стягнення з ПАТ "КБ "Приватбанк" на користь ОСОБА_3 судового збору у розмірі 8, 50 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37,00 грн., витрат на проведення судово-психіатричної експертизи у розмірі 1991, 69 грн.

28.01.2014р. головним державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області Черновою Л.В. по виконавчому провадженню № 41512139 було винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1020, 00 грн.

05.02.2014р. головним державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області Черновою Л.В. було винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 203, 72 грн., витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 58, 84 грн.

Не погодившись із винесеними відповідачем постановами, Публічне акціонерне товариство "КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із зазначеним позовом.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються нормами Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. N 606-XIV.

Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до положень частин 1, 2 статті 17 Закону №606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.01.2014р. (ВП №41512139) на підставі виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області №2-474/10 від 19.07.2013р.

Так, всупереч положенням ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", у зазначеному виконавчому документі відсутні дані щодо місця проживання чи перебування та індивідуального ідентифікаційного номера стягувача.

У відповідності до абз. 1 ч. 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Строк пред'явлення виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області №2-474/10 від 19.07.2013р. до виконання встановлено до 08 грудня 2013р., однак виконавче провадження за цим виконачим документом відкрито 20.01.2014р. після завершення передбаченого ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" строку.

Пунктом 6 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону.

Всупереч вимогам п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець не відмовив у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення апеляційного суду від 08.12.2010р. за виконавчим листом Києво-Святошинського районного суду Київської області №2-474/10 від 19.07.2013р.

З вищенаведеного випливає, що постанова про відкриття виконавчого провадження №41512139 була винесена з порушенням вимог ст. 25, ст.26 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно п. 1.5.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5, постанова, як окремий документ, має містити обов'язкові реквізити, у разі якщо постанова державного виконавця є виконавчим документом, вона повинна відповідати вимогам до виконавчого документа, визначеним статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".

У відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" - постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладення штрафу є виконавчими документами.

У постановах державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області від 28.01.2014р. про накладення штрафу, про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат на проведення виконавчих дій та від 05.02.2014р. про накладення штрафу відсутні, встановлені ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження"обов'язкові реквізити, а саме:

-строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;

-дата набрання законної (юридичної) сили рішенням.

Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що відповідачем не надано до суду заперечень на адміністративний позов, тому, приймаючи до уваги, презумпцію вини відповідача - суб'єкта владних повноважень, що діє в адміністративному судочинстві (ч. 2 ст. 71 КАС України), а також викладене, суд приходить до висновку щодо протиправності винесення Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.01.2014р. та рішень, винесених на виконання зазначеної постанови.

Таким чином, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровської області Чернової Людмили Володимирівни про визнання неправомірними дій, визнання протиправними та скасування постанов - підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області щодо винесення постанов про накладення штрафу від 28.01.2014р., про стягнення виконавчого збору від 28.01.2014р., про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 28.01.2014р. та про накладення штрафу від 05.02.2014р., винесених в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №2-474/10 від 19.07.2013р.

Визнати протиправною та скасувати постанову Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про накладення штрафу від 28.01.2014р.

Визнати протиправною та скасувати постанову Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про стягнення виконавчого збору від 28.01.2014р.

Визнати протиправною та скасувати про постанову Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 28.01.2014р.

Визнати протиправною та скасувати постанову Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області про накладення штрафу від 05.02.2014р.

Копію постанови направити сторонам по справі.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Р.А. Барановський