Ухвала суду № 39484008, 26.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1408/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Літвіної Н.М.,

Суддів Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

при секретарі Соловіцькій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пантера ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року адміністративний позов - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві № 2926552207, № 2726552207, № 2826552207 від 11 січня 2014 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ДПІ у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 29 листопада 2013 року по 09 грудня 2013 року посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 жовтня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 жовтня 2013 року, за результатами якої складено акт перевірки № 796/26-55-22-07/35059351 від 16 грудня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1 ст. 135, п. п. 138.10.3 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 148 184, 00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року - на 38 142, 00 грн., 3 квартал 2011 року - на 34 851, 00 грн., 4 квартал 2011 рок у - на 39 784, 00 грн., 1 квартал 2012 року - на 35 407, 00 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, 198.5 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 126 137, 00 грн., у тому числі за квітень 2012 року - 102 762, 00 грн., травень 2012 року - 7 812, 00 грн., червень 2012 року - 817, 00 грн., липень 2012 року - 4 157, 00 грн., січень 2013 року - 10 589, 00 грн.; завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 26 686, 00 грн., у тому числі за жовтень 2013 року - 26 686, 00 грн.;

- п. 177.8 ст. 177, п. п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, «а» п. 171.2 ст. 171 ПК України, п. 1.2, 3.3 наказу ДПА України № 1020 від 24 грудня 2010 року «Про затвердження форми податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку», ст. 51, п. п. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 887, 00 грн.

За наслідками розгляду заперечень позивача на акт перевірки прийняте рішення № 19/10/26-55-22-07-10 від 08 січня 2014 року про результати розгляду заперечення на акт документальної позапланової виїзної перевірки № 796/26-55-22-07/35059351 від 16 грудня 2013 року, яким встановлено порушення позивачем вимог п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, 135.4 ст. 135, п. п. 138.10.3 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 131 830, 00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року - на 34 417, 00 грн., 3 квартал 2011 року - на 31 675, 00 грн., 4 квартал 2011 року - на 35 785, 00 грн., 1 квартал 2012 року - на 29 953, 00 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, 198.5 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 126 137, 00 грн., у тому числі за квітень 2012 року - 102 762, 0- грн., травень 2012 року - 7 812, 00 грн., червень 2012 року - 817, 00 грн., липень 2012 року - 4 157, 00 грн., січень 2013 року - 10 589, 00 грн.; завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 26 686, 00 грн., у тому числі за жовтень 2013 року - 26 686, 00 грн.

На підставі Акту перевірки та за результатами розглянутих заперечень позивача податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 2926552207 від 11 січня 2014 року, яким позивачу в порушення вимог п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1 ст. 135, 138.10.3 ст. 138 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 139 318, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 131 830, 00 грн. та за штрафними санкціями - 7 488, 00 грн.;

- № 2726552207від 11 січня 2014 року, яким позивачу в порушення п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 157 671, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 126 137, 00 грн. та за штрафними санкціями - 31 534, 00 грн.;

- № 2826552207 від 11 січня 2014 року, яким позивачу в порушення вимог п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, 198.5 ст. 198 ПК України, зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 26 686, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем (орендодавець) та контрагентом - ТОВ «Авантаж 7» (Орендар) укладено письмові договори оренди № 21, 22, 23 від 27 листопада 2008 року, № 6 від 25 грудня 2009 року, № 15 від 01 серпня 2011 року, № 1 від 01 січня 2012 року відповідно до умов яких орендодавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати орендареві обладнання і технічну документацію на нього, що визначено в п. 1.1.1 -1.1.4 цього договору (надалі - майно) в строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату та після припинення дії цього договору повернути орендоване майно орендодавцеві в належному стані. Згідно вказаного договору орендарю передається в оренду АЗС в комплектації, що наведена в Акті приймання-передачі обладнання, який є невід'ємною частиною договору. Майно, що орендується, розміщується на території АЗС за адресами: Хмельницька обл., Городоцький район, м. Городок, вул. Шевченко, 62; Хмельницька обл., Городоцький район, смт. Сатанів, вул. Заводська, 13, Хмельницька обл., Чемеровецький район, с. Юрківці, Хмельницьке шосе, 4; м. Київ, вул. О. Теліги, 61; Вінницька обл., м. Хмільник, вул.. І. Богуна, 79, Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Геологів, 1/1Б, Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Старокостянтинівське шосе, 115, Хмельницька обл., Городоцький район, м. Городок, вул. Чернишевського, 43, Хмельницька обл., Чемеровецький район, с. Юрківці, Хмельницьке шосе, 4, Хмельницька обл., с. Олешин, вул. Окружна, 34а, Київська обл., Броварський район, с. Пухівка, урочище Оглухів, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Єрківці, вул. Ферапонтова, 2а, Київська обл., м. Бровари, Об'їздна дорога, 26. Майно, що орендується, на момент передачі в оренду знаходить у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору оренди та її призначенню та повністю придатне до експлуатації.

Додатками, наявними в матеріалах справи, вносились зміни до договорів оренди № 21, 22, 23 від 27 листопада 2008 року, № 6 від 25 грудня 2009 року, № 15 від 01 серпня 2011 року.

Виконання умов вищезазначених договорів підтверджується актами прийому здачі цілісного майнового комплексу АЗС від 01 грудня 2008 року, від 30 грудня 2009 року, від 01 серпня 2011 року та актом прийому-передачі (повернення) цілісного майнового комплексу АЗС від 31 грудня 2011 року, від 25 грудня 2009 року, від 31 грудня 2011 року, наказами про калькулювання орендної плати за переліченими договорами, якими затверджено розрахунки розміру плати за оренду нафтобаз, зданих в оренду ТОВ «Авантаж 7» та додатки до розрахунків розміру орендної плати, якими встановлено витрати на електроенергію по АЗС.

Між тим, на думку апелянта позивачем занижено задекларовані показники у рядку 02 Декларації «Дохід від операційної діяльності» при передачі в оренду ТОВ «Авантаж 7» майнового комплексу АЗС за адресою: м. Київ, вул. О. Теліги, 61, посилаючись на лист Агенства нерухомості «Благовіст» № 66/17Н від 16 грудня 2013 року, яким відповідача проінформовано про те, що розмір орендної плати за період з 01 січня 2011 року по 31 жовтня 2013 року складав 180, 00 грн. за 1 кв.м в місяць, а тому, вартість орендної плати майнового комплексу АЗС площею 294, 4 кв. м складає 52 992, 00 грн. (з ПДВ), а не 47 875, 32 грн. (з ПДВ), як визначили сторони при укладанні договору.

Між тим, колегія суддів з висновком податкового органу не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 39.2 ПК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) - визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни, зокрема, в) «витрати плюс».

За методом «витрати плюс» застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки, звичайної для відповідного виду діяльності за співставних умов. Мінімальний розмір націнки може бути визначено на законодавчому рівні.

При визначенні звичайної ціни згідно з цим методом позивачем використовувалась звичайна рентабельність за зіставними операціями та операціями ціноутворення в операціях між непов'язаними особами у співставних умовах на відповідному ринку послуг. Ціна коригувалася щоквартально, відповідала звичайним ринковим цінам та встановленому рівню рентабельності позивача.

Відповідно до п. 39.1. ст. 39 ПК України - звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Пунктом 39.14. ст. 39 ПК України передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Згідно до п. п. 39.11.1 п. 39.1 ст. 39 ПК України - для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі статистичні дані державних органів і установ.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження правомірності визначення розміру орендної плати долучено до матеріалів справи договори за аналогічний період, а саме: договір суборенди № 21/12-2011 від 21 грудня 2011 року, укладений між ТОВ «Авантаж 7» та ТОВ «Аллайт», договір суборенди № 1 від 14 лютого 2011 року, укладений з ТОВ «Укртехтранс», договір оренди від 21 березня 2011 року, укладений з ТОВ «ТСМ Груп», а також довідку співставлення цін за аналогічними договорами оперативної оренди, яка свідчить про те, що непов'язані юридичні особи передають в оренду майно АЗС, АГЗС за цінами, звичайно нижчими за ті, які визнані при перевірці як занижені.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність заниження відповідачем доходу на суму 218 778, 00 грн.

З приводу віднесення до валових витрат сум орендної плати при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Вектор-М», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем (орендодавець) та ТОВ «Вектор-М» (суборендар) здійснювалась на підставі укладених між ними письмових договорів суборенди нежитлових приміщень № ВМ-5/12/08 від 01 грудня 2008 року, № ВМ-01/01/12-17 від 01 січня 2012 року, відповідно до умов яких орендодавець передає, а суборендар бере в платну оренду будівлі та додаткових угод.

Виконання умов вищезазначених договорів підтверджується актами приймання - передачі приміщень та актами приймання - передачі приміщень (повернення) на підтвердження повернення приміщень після спливу строку дії договорів.

Апелянт посилається на те, що позивачем порушено вимоги п. 138.2 ст. 138 ПК України, а саме віднесення до складу витрат на збут витрат, що не підтверджені оригіналами відповідних первинних документів.

Так, з приводу віднесення до складу витрат на збут суми 295 293, 00 грн. за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України - господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою самою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, яка діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Податковий облік витрат, що здійснюються для підтримання об'єкта основних засобів у робочому стані, залежить від напрямку використання таких основних засобів та включається до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо основний засіб використовується в операційній діяльності (п. 138ю8 ст. 138).

Згідно до п. п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України - витрати на збут включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Статтею 139 ПК України наведено вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, під який позивач не підпадає.

Апелянт посилається на те, що позивач неправомірно відніс до складу витрат вартість електроенергії, орендної плати за землю, які не використовувались в господарській діяльності позивача, а фактично використані по об'єктах нежитлових приміщень (АГЗП), які надані в оперативну оренду ТОВ «Авантаж 7», у тому числі за 2 квартал 2011 року - 63 100, 52 грн., 3 квартал 2011 року - 51 176, 54 грн., 4 квартал 2011 року - 69 048, 07 грн., 1 квартал 2012 року 11 1967, 98 грн.

Між тим, колегія суддів з доводами апелянта не погоджується, оскільки основним видом діяльності позивача за КВЕД є передання в оренду власного та орендованого майна, а тому витрати, пов'язані з майном, що передається в оперативну оренду чи суборенду є витратами, що прямо пов'язані з основною діяльністю, а саме збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Як вбачається з укладених між позивачем та ТОВ «Авантаж 7» договорів в суму орендної плати входять витрати на комунальні послуги, комунальні витрати (електроенергія, водопостачання та водовідведення, опалення, газ, вивіз сміття тощо). Згідно вказаних договорів позивачем включено вартість електроенергії в орендну плату у розмірі, визначеному шляхом розрахунку середньомісячних витрат електроенергії, наданої АГЗС з урахуванням сезонності, потужності та завантаженості за максимально можливими показниками.

В матеріалах справи містяться розрахунки розміру плати за оренду АЗС згідно укладених з ТОВ «Авантаж 7» договорів, з яких вбачається, що позивачем розраховано середньомісячне споживання електроенергії.

Крім того, на підтвердження правомірності включення в суму витрат вартості електроенергії за договорами з ТОВ «Авантаж 7» позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, укладених з АЕК «Київенерго», ПАТ ЕК «Хмельницькобленерго», з яких вбачається, що останніми (Постачальники) продається електрична енергія позивачу (споживачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії, а також порядки розрахунків, графіки зняття та передачі показників лічильників постачальнику, величину приєднаної та дозволеної для використання потужності, акти розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, обсяги постачання електроенергії споживачу, переліки місць установки розрахункових засобів обліку тощо.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з АЕК «Київенерго», ПАТ ЕК «Хмельницькобленерго» позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків-фактур на спожиту електроенергію, актів надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, акти приймання-передачі товарної продукції (електроенергії), а також копії платіжних доручень і їх реєстр на підтвердження здійснення оплати за спожиту електроенергію.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність віднесення позивачем до складу витрат на збут суми 295 293, 00 грн. за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року.

Стосовно витрат на відшкодування плати за землю у сумах, сплачених КП «Фірма «Берегиня-94», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем (покупець) та контрагентом КП «Фірма «Берегиня-94» здійснювалась на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2009 року, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність АЗС, загальною площею 294, 40 кв. м що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. О. Теліги, 61, що розташована на земельній ділянці 0, 0962 га.

Згідно до п. 8.2 договору продавець не має наміру залишати за собою право користування земельною ділянкою, на якій розташований майновий комплекс і не заперечує проти оформлення покупцем права користування або права власності на вказану ділянку.

Відповідно до ст. 287 ЗК України - власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Позивачем (сторона 2) укладено договір від 24 грудня 2009 року з КП «Фірма «Берегиня-94» (сторона 1), відповідно до умов якого внаслідок продажу останньою АЗС, загальною площею 294, 40 кв. м що знаходиться за адресою: м. Київ, вул.. О.Теліги, 61, що розташована на земельній ділянці 0, 0962 га, сторона 1 не має наміру продовжувати користування земельною ділянкою та не заперечує проти оформлення стороною 2 свого права на земельну ділянку; враховуючи тривалість процедури переоформлення прав на земельну ділянку, сторона 1 залишається формальним землекористувачем протягом року, необхідного стороні 2 для оформлення права користування земельною ділянкою. Протягом цього часу сторона 1 продовжує сплачувати до бюджету м. Києва орендну плату за земельну ділянку, а сторона 2, як власник АЗС та фактичний землекористувач, компенсує стороні 1 фактично сплачені кошти.

Сторона 1 сплачує відповідно до вимог чинного законодавства України орендну плату за землекористування земельною ділянкою загальною площею 0, 0962 га, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування АЗС, відповідно до договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 28 жовтня 1997 року. Сторона 2 сплачує стороні 1 кошти, вказані в п. 1 цього договору, фактично сплачені стороною 1 до бюджету м. Києва. Розмір орендної плати за землю визначається на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, встановленої рішенням Київської міської ради.

Саме ці компенсаційні витрати були включені позивачем до складу витрат та одночасно враховані при визначенні орендної плати, зокрема за договором оренди з ТОВ «Авантаж 7».

Отже, позивач правомірно відніс витрат на відшкодування плати за землю у сумах, сплачених КП «Фірма «Берегиня-94».

Стосовно винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення від 11.01.2012 року № 2726652207, суд зазначає наступне.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта з приводу неправомірного віднесення до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 63 480, 00 грн. з вартості електроенергії, орендної плати за землю, які не використовувалися в оподатковуваних операціях та не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а фактично використані по об'єктах нежитлових приміщень (АГЗП), які надані в оренду ТОВ «Авантаж 7», оскільки вище проаналізовані господарські операції позивача в рамках укладених договорів з ТОВ «Авантаж 7» та договір, укладений з КП «Фірма «Берегиня-94».

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 27 червня 2014 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Коротких А. Ю.

Хрімлі О.Г.