Рішення № 39483377, 16.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7275/14

16.06.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сап Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп»

про стягнення 82 729, 09 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники: не з’явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сап Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» про стягнення суми заборгованості за договорами № SAP72-рпк/2012 від 26.12.2012 р. та № SAP42-рпк/2009 від 26.06.2009 р. у розмірі 73 376, 95 грн., а також 4 992, 41 грн. – пені, 1 627, 77 грн. – 3 % річних та 2 731, 96 грн. – інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошових зобов’язань за вищевказаними договорами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2014 р. порушено провадження у справі № 910/7275/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 28.05.2014 р. за участю представників сторін, яких зобов’язано надати суду певні документи.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У дане судове засідання представники сторін не з’явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись сторно на вказані в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців адреси та отримані ними, що підтверджується підписами представників на повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 16.06.2014 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.06.2009 р. між 26.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сап Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» укладено договір про надання партнеру права надати кінцевому користувачу права на використання доступу до програмного забезпечення SAP та послуги з підтримки програмного забезпечення SAP № 42-ркп/2009, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу невиключні майнові права інтелектуальної власності, а саме: право на використання об’єкту інтелектуальної власності програмного забезпечення SAP та послуги з підтримки програмного забезпечення SAP, а відповідач – прийняти такі послуги та оплатити їх.

26.12.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сап Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» укладено договір про надання партнеру права надати кінцевому користувачу права на використання доступу до програмного забезпечення SAP та послуги з підтримки програмного забезпечення SAP № 72-ркп/2012, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу невиключні майнові права інтелектуальної власності, а саме: право на використання об’єкту інтелектуальної власності програмного забезпечення SAP та послуги з підтримки програмного забезпечення SAP, а відповідач – прийняти такі послуги та оплатити їх.

Відповідно до п.п. 1.3., 1.4. договорів відповідач налає право використання програмного забезпечення SAP кінцевому споживачу, яким є Державне підприємство «Одеський морський торгівельний порт».

Відповідно до п.п. 4.3., 4.4., 4.7. договорів, оплата за послуги з підтримки ппрограмного забезпечення здійснюється в національній валюті України щоквартально, згідно додатку № 3 до даного договору. Рахунок виставляється на початку кожного кварталу та підлягає сплаті відповідачем не пізніше останнього дня відповідного кварталу.

Згідно з п. 5.3. договору за прострочення виконання грошового зобов’язання відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплачених послуг за кожен день прострочення.

Термін дії договорів № SAP42-рпк/2009 від 26.06.2009 р. та № SAP72-рпк/2012 від 26.12.2012 р. встановлено протягом часу фактичного використання програмного забезпечення SAP та є необмеженим.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № SAP42-рпк/2009 від 26.06.2009 р. та договору № SAP72-рпк/2012 від 26.12.2012 р. позивачем фактично надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» доступ до програмного забезпечення SAP, а також послуги з підтримки програмного забезпечення SAP що підтверджується актами здачі-прийняття робіт, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Крім того, наявними у справі поштовими описами вкладення в цінний лист підтверджується направлення позивачем на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» рахунків-фактур на оплату послуг з підтримки програмного забезпечення SAP.

Слід відзначити, що вищевказані акти підписані повноваженими представниками сторін та скріплені печатками Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сап Україна».

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов’язання щодо оплати послуг з підтримки програмного забезпечення SAP відповідно до договорів № SAP72-рпк/2012 від 26.12.2012 р. та № SAP42-рпк/2009 від 26.06.2009 р., у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість на загальну суму 73 376, 95 грн., яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Проаналізувавши положення укладених між сторонами договорів, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що за своїми правовими ознаками вищевказані правочини одночасно містять ознаки договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності та договору про надання послуг.

Відповідно до ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; ліцензійний договір; договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 1115 Цивільного кодексу України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом.

У відповідності до ст. 1116 Цивільного кодексу України предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов’язання є обов’язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов’язковість виконання договірних зобов’язань.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов’язання є обов’язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

Виходячи із встановленого договорами № SAP72-рпк/2012 від 26.12.2012 р. та № SAP42-рпк/2009 від 26.06.2009 р. строку виконання відповідачем грошових зобов’язань, суд дійшов висновку що Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» допущено прострочення оплати одержаних коштів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач правом надання відзиву на позов не скористався, доказів виконання зобов’язань щодо оплати наданих позивачем послуг не надав.

Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується надання позивачем послуг, обумовлених договорами № SAP72-рпк/2012 від 26.12.2012 р. та № SAP42-рпк/2009 від 26.06.2009 р., а відповідач доказів оплати рахунків, надісланих позивачем не надав, та заявлені до нього вимоги не спростував, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сап Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» заборгованості у сумі 73 376, 95 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 4 992, 41 грн. – пені, 1 627, 77 грн. – 3 % річних та 2 731, 96 грн. – інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тож, приймаючи до уваги, що відповідачем допущено прострочення оплати вартості отриманого від позивача товару, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про застосування грошових санкцій та притягнення відповідача до відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Згідно розрахунку позивача за договором № SAP42-рпк/2009 від 26.06.2009 р., зробленим за період з 25.04.2012 р. (дата виникнення заборгованості за відповідним актом) до 21.01.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно за відповідним актом) становить 2 796, 36 грн., 3 % річних за визначений позивачем період з 25.04.2012 р. до 16.04.2014 р. становить 1 079, 31 грн., інфляційні втрати за вказаний період становлять 1 342, 95 грн.

Згідно розрахунку позивача за договором № SAP72-рпк/2012 від 26.12.2012 р. за період з 01.10.2013 р. (дата виникнення заборгованості) до 31.03.2014 р. (граничний термін нарахування пені відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) становить 2 196, 05 грн., 3 % річних від простроченої суми за період з 01.10.2013 р. до 16.04.2014 р. (дата визначена позивачем самостійно) становить 548, 46 грн., інфляційні втрати за вказаний період становлять 1 389, 01 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, судом встановлено, що вищевказані розрахунки здійснені арифметично вірно та не перевищують розрахунок суду.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового бору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сап Україна» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Конім Груп» (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного, 25-Г, код ЄДРПОУ 34646887), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сап Україна» (03150, м. Київ, вул. Димтрова, 5, код ЄДРПОУ 31242924) заборгованість у розмірі 73 376, 95 (сімдесят три тисячі триста сімдесят шість грн. 95 коп.) грн., 4 992, 41 (чотири тисячі дев’ятсот дев’яносто дві грн. 41 коп.) грн. – пені, 1 627, 77 (одна тисяча шістсот двадцять сім грн. 77 коп.) грн. – 3 % річних, 2 731, 96 (дві тисячі сімсот тридцять одна грн. 96 коп.) грн. – інфляційних втрат та 1 827, 00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.) грн. – судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 23.06.2014 р.

Суддя Пригунова А.Б.