Постанова № 39481508, 18.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 р. Справа № 816/991/14

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання - Дудки О.А.,

за участю: представника позивача - Храменкова Ю.О.,

представника відповідача - Вербицької І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2014р. по справі № 816/991/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МіС"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МІС" звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 березня 2014р. №0000842202/282.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 р. позовні вимоги задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03 березня 2014р. №0000842202/282 Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, КАС України та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МІС" (ідентифікаційний код 31194504) 16 листопада 2000р. зареєстроване Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, номер запису про державну реєстрацію 1 585 120 0000 002044 та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200072082, виданого Кременчуцькою ОДПІ, індивідуальний податковий номер 311945016357.

В лютому 2014 року Кременчуцькою ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області на підставі направлення від 03 лютого 2014р. №268/16-03-22-02 та згідно наказу №344 від 03 лютого 2014р. було проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ "МІС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП "Титан-Кремінь" (код 37812812) та ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" (код 34957936) за період з 01 березня 2012р. по 31 жовтня 2013р.

За наслідками перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про відсутність факту придбання товару позивачем у ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" та ПП "Титан-Кремінь", а відтак, про завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з даними контрагентами, які було створено з метою використання підприємств для мінімізації податкових зобов'язань діючих суб'єктів господарювання.

За результатами проведеної перевірки було складено акт від 13 лютого 2014р. № 428/16-03-22-02/31194504, яким визначено порушення п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 810501 грн., в т.ч.: за січень 2013 року у сумі 133251 грн., за лютий 2013 року у сумі 266288 грн., за березень 2013 року у сумі 214127 грн., за квітень 2013 року у сумі 35657, за травень 2013 року у сумі 9481 грн., за червень 2013 року у сумі 51697 грн.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03 березня 2014р. №0000842202/282, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 810 501 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 405 250,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення від 03 березня 2014р. №0000842202/282 є необґрунтованим та таким, що прийнято з порушенням чинного законодавства. При цьому судом було враховано, що при розгляді справи встановлено відсутність в діях позивача порушень податкового законодавства, визначених актом перевірки № від 13 лютого 2014р. № 428/16-03-22-02/31194504, на підставі висновків якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03 березня 2014р. №0000842202/282.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, проте зазначає, що постанова суду першої інстанції підлягає частковому зміненню з наступних питань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

В даній справі судом першої інстанції було встановлено та підтверджено при апеляційному перегляді справи, що 10 січня 2013р. між ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" (продавець) та ТОВ "МІС" (покупець) було укладено договір поставки №10/01-1, згідно якого постачальник постачає, а покупець зобов'язується прийняти поставку та оплатити поставлений товар - паливно-мастильні матеріали на умовах даного договору.

07 березня 2013р. між ПП "Титан-Кремінь" (продавець) та ТОВ "МІС" (покупець) укладений договір поставки №07/03, згідно якого постачальник постачає, а покупець зобов'язується прийняти поставку та оплатити поставлений товар - паливно-мастильні матеріали на умовах даного договору.

На виконання вказаного договору ТОВ "МІС" у березні 2013 року придбало у ПП "Титан-Кремінь" паливно-мастильні матеріали на загальну суму 1231755,60 грн., в т.ч. ПДВ 205292,60 грн., а також отримано від ПП "Титан-Кремінь" та ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" паспорти та сертифікати відповідності на бензин автомобільний

Як встановлено з матеріалів справи, за результатами здійснення господарських операцій між ТОВ "МІС" та ПП "Титан-Кремінь", а також між ТОВ «МІС» і ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз", продавцями виписані відповідні первинні бухгалтерські документи, а також податкові накладні.

Крім того, 03 липня 2012 р. між ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" (зберігач) та ТОВ "МІС" (поклажодавець) укладений договір зберігання нафтопродуктів №03/07, згідно до умов якого, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання таке майно як паливно-мастильні матеріали на зберігання строком з 03 липня 2012р. по 31 березня 2013р.

31 березня 2013р. позивачем було отримано від ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" акт здачі приймання робіт (надання послуг) №130 від 31 березня 2013р. та податкову накладну від 31 березня 2013р. №69 (послуги по зберіганню нафтопродуктів) на загальну суму 15000, в т.ч. ПДВ - 3000,00 грн.

Зазначені податкові накладні відповідають вимогам п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, підписані та скріплені печаткою ПП "Титан-Кремінь", ТОВ "Придніпровський агропромисловий союз" та включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за січень - травень 2013 року.

Судовим розглядом встановлено, що суми податку на додану вартість за спірними господарськими операціями включено до податкового кредиту у січні, лютому, травні 2013 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даними декларації з ПДВ за січень 2013 року в сумі 202932 грн., лютий 2013 року - 186240 грн., травень 2013 року - 3000 грн.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зауважує, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

В зазначеній справі відповідачем до суду не було надано доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції помилково стягнуто з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок) з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду адміністративного позову майнового характеру ставки судового збору встановлюються в таких розмірах: 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Вирішуючи питання про стягнення решти суми судового збору з Кременчуцької ОДПІ на користь Державного бюджету України, судом першої інстанції помилково не враховано, що спеціальною нормою, що регламентує дані правовідносини, а саме ст. 94 КАС України, не передбачено стягнення судового збору з суб'єкта владних повноважень на користь Державного бюджету України.

Згідно статті 201 КАС України, підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Таким чином із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанову Полтавського окружного адміністративного суду необхідно частково змінити, а саме: виключити з резолютивної частини постанови абзац про стягнення з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 384,80 грн., оскільки статтею 94 КАС України не передбачено стягнення з суб'єкта владних повноважень на користь державного бюджету судового збору, оскільки такі витрати відносяться за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2014р. по справі № 816/991/14 змінити, виключивши з резолютивної частини постанови абзац про стягнення з Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Державного бюджету України (на розрахунковий рахунок: 31213206784002, отримувач коштів: УДКСУ у м. Полтаві Полтавської області, 22030001; Банк отримувача: ГУДКСУ у Полтавській області, МФО: 831019; Код ЄДРПОУ: 38019510; Код класифікації доходів бюджету: 22030001; Призначення платежу: судовий збір, за позовом ТОВ "МІС", Полтавський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ 35521510) витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок).

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 р. залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Курило Л.В. Русанова В.Б. Повний текст постанови виготовлений 20.06.2014 р.