Постанова № 39473776, 20.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 червня 2014 року 16:40 № 826/5894/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доВідділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві провизнання протиправними дій та скасування постанов,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві), в якому просить визнати протиправними дії головного державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві Ченківського О.О. по стягненню виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, а також скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 31 березня 2014 року в розмірі 13423,49 грн. та постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 31 березня 2014 року в сумі 116,82 грн. у виконавчому провадженні №36466874.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 29 травня 2014 року.

У судове засідання 29 травня 2014 року з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, що в силу приписів частини 1 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України стало підставою для відкладення розгляду справи на 12.06.2014 року.

У судовому засіданні 12 червня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, до якого додав витребувані ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 травня 2014 року документи.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 12 червня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

08 лютого 2013 року на адресу відповідача надійшла заява ОСОБА_3 про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа Оболонського районного суду міста Києва, згідно якого стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг в розмірі 134234,95 грн.

Також, до заяви було додано оригінал виконавчого листа №2/2605/6166/12, виданий Оболонським районним судом міста Києва 30 січня 2013 року.

За результатами вивчення зазначених документів 12 лютого 2013 року Головним державним виконавцем Ченківським О.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №36466874 та визначено боржнику строк до 19 лютого 2013 року для добровільного виконання рішення суду.

У зв'язку з невиконанням боржником у наданий для добровільного виконання виконавчого листа строк, 18 лютого 2013 року винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, на підставі якої внесено відповідні записи до державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Крім того, названа постанова була направлена для відома сторонам виконавчого провадження та виконання - УДАІ м. Києва та Реєстраційній службі Головного управління юстиції у м. Києві.

За результатами направлення запитів до УДАІ м. Києва, Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві, Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві щодо надання інформації про місце реєстрації, місце роботи або чи перебуває на пенсійному забезпеченні боржник - ОСОБА_1, а також виходом державного виконавця за адресою місця проживання божника, останнього не розшукано, у зв'язку з чим перевірити його майновий стан не виявилось можливим.

У зв'язку з викладеним та з огляду на отримання інформації щодо належності боржнику на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_1, 31 березня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №36466874.

Також 31 березня 2014 року в рамках виконавчого провадження №36466874 винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, які разом з виконавчим листом Оболонського районного суду міста Києва №2/2605/6166/12, виданим 30 січня 2013 року направлені за належністю до ВДВС Вишгородського РУЮ у Київській області.

Саме не погоджуючись з названими постановами про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчий дій, а також вважаючи дії по їх винесенню протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду. На обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначає про направлення йому постанови про відкриття виконавчого провадження №36466874 простим листом без повідомлення про вручення та із запізненням, що позбавило його можливості виконати виконавчий документ у добровільному поряду у визначені у постанові строки.

Крім того, постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій не містить переліку витрат, які були понесені у зв'язку з проведенням виконавчих дій у виконавчому провадженні №36466874.

Аналізуючи доводи позивача, а також вивчивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходить зі змісту положень частини 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, при визначенні юрисдикції суд виходить з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

У той же час, згідно пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

За змістом пункту 7 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

За результатом аналізу наведених правових норм, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 названого Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 27 названого Закону у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

У той же час, перебіг строку для добровільного виконання починається з моменту отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, що в свою чергу, покладає на виконавця обов'язок перед початком примусового виконання рішення пересвідчитись в отриманні боржником такої постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання виконавчого листа №2/2605/6166/12, виданого Оболонським районним судом міста Києва 30 січня 2013 року, головним державним виконавцем було відкрито виконавче провадження №36466874, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18 лютого 2013 року.

Пунктом 2 резолютивної частини постанови боржника - позивача по справі зобов'язано самостійно виконати рішення суду до 19 лютого 2013 року.

Будь-яких дій щодо виконання рішення суду у добровільному порядку ОСОБА_1 ані у визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження строк, ані до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 31 березня 2014 року, вчинено не було.

Натомість 15 квітня 2013 року до відповідача надійшла копія скарги ОСОБА_1, поданої до Оболонського районного суду міста Києва, в які скаржником постановлено питання про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2013 року та постанови про арешт майна боржника від 18 лютого 2013 року.

В обґрунтування названої скарги ОСОБА_1 зазначив про направлення йому постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 лютого 2013 року простим листом та отримання останнього лише 20 березня 2013 року.

За наслідками розгляду зазначеної скарги ОСОБА_1 14 травня 2013 року ухвалою Оболонського районного суду міста Києва, розміщеної в Єдиному державному реєстрі судових рішень реєстраційний №31173579, у її задоволенні відмовлено.

З огляду на викладене, а також за відсутності інформації про оскарження приведеного судового рішення, суд приходить до висновку, що діям відповідача в частині винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №36466874 та направлення її боржнику дана правова оцінка судом, до юрисдикції якого належить розгляд таких питань.

Крім того, суд звертає увагу на те, що в ухвалі Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2013 року закріплено появлення представника ОСОБА_1, який зазначив про відсутність у останнього наміру на добровільне виконання рішення Оболонського районного суду міста Києва, у зв'язку з повною незгодою з ним.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Частиною 2 названої правової норми також закріплено виключний перелік виконавчих документів, під час виконання яких виконавчий збір не стягується, а саме: про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, а також у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

За таких обставин, а також враховуючи приписи частини 1 статті 6 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV, якою закріплено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 31 березня 2014 року незаконною та її скасування.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, виконавчий збір визначено як санкцію відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

Враховуючи те, що про винесення оскаржуваної постанови, позивачу стало відомо 20 березня 2013 року, проте на час розгляду справи ним не вчинено дій на виконання рішення суду, суд приходить до висновку про правомірність рішення суб'єкта владних повноважень щодо стягнення виконавчого збору.

Перевіряючи правомірність винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 31 березня 2014 року суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до положень статті 41 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:

1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;

4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;

6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 5 названої статті про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк.

Окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV підлягають примусовому виконанню врегульовані положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказ Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802.

Так, відповідно до абзацу 3 підпункту 3.13.1 пункту 3.13. названої Інструкції про розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець відповідно до розрахунку витрат, наданого фінансовою службою відповідного головного управління юстиції, складає акт про витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій (додаток 1), у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Однак, наданими відповідачем матеріалами не підтверджено дотримання наведеної вимоги законодавства та не підтверджено обґрунтованості визначення витрат на проведення виконавчих дій саме у розмірі, визначеному постановою від 31 березня 2014 року, що, на думку суду, свідчить про протиправність дій під час винесення зазначеної постанови та наявність підстав для її скасування.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростували доводи відповідача, позивачем суду не надано.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про визнання дій протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві щодо винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 31 березня 2014 року ВП №36466874.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 31 березня 2014 року ВП №36466874 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.

4. У решті позову відмовити.

5. Судові витрати в розмірі 36 (тридцять шість) гривень 54 копійки присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.

6. Стягнути з ОСОБА_1 решту судового збору у розмірі 1 628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) грн. 59 коп. на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001.

7. Стягнути з Відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві решту судового збору у розмірі 15 (п'ятнадцять) грн.90 коп. на користь Окружного адміністративного суду м. Києва (розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001 за рахунок Відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві (вул. Полярна, 13- А, м. Київ, 04201).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук