Рішення № 39472749, 20.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10591/14 20.06.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром»доДержавного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач»простягнення 596330 грн 40 коп. Представники: від позивача:Гумен С. В. - представник за довіреністю б/н від 02.06.2014, Кириленко Н. В. - представник за довіреністю б/н від 02.06.2014від відповідача:не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.05.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» з вимогами до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» про стягнення 494880 грн 00 коп. заборгованості за оплату поставленого товару за договором поставки № ЦХП-02-03413-01 від 17.05.2013.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № ЦХП-02-03413-01 від 17.05.2013 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 494880 грн 00 коп. за поставлений позивачем товар за видатковими накладними № Т-RОМ00174 від 03.02.2014 та № № Т-RОМ00187 від 04.02.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2014 порушено провадження у справі № 910/10591/14 та справу призначено до розгляду на 20.06.2014.

Представник відповідача у судове засідання 20.06.2014 не з'явився, вимоги суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 27333455.

13.06.2014 через відділ діловодства суду відповідачем було подана заява про збільшення позовних вимог.

16.06.2014 через відділ діловодства суду відповідачем було подане клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направлення у судове засідання поважного представника відповідача.

У судове засідання 20.06.2014 з'явились представники позивача, заперечили проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, подали клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, підтримали заяву про збільшення розміру позовних вимог та надали пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволенні з огляду на його необґрунтованість та недоведення поважності причин відкладення.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 20.06.2014 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2013 між Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (постачальник) та Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (замовник) укладено договір поставки № ЦХП-02-03413-01, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, яка є невідємною частиною договору, на умовах, що викладені у договорі.

Відповідно до пункту 1.2. договору найменування продукції: взуття захисне та іншої призначеності (спецвзуття, чоботи робочі литтєвого методу кріплення підошви).

Відповідно до п. 4.1 договору постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації до договору.

Згідно з п. 5.1 договору постачальник здійснює поставку продукції автомобільним транспортом або залізничним транспортом загального користування на умовах СРТ (перевезення сплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника відповідно до вимог «ІНКОТЕРМС» (ред. 2010 р.).

Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем - структурним підрозділом залізниці, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представниками вантажоодержувача, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача (п. 5.3 договору).

Пунктом 6.1 договору поставки визначено, що оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться замовником протягом 75 банківських днів після дати поставки у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію.

Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 до договору поставки № ЦХП-02-03413-01 від 17.05.2013 внесено зміни та викладено пункт 13.7 розділу 13 договору поставки у наступній редакції: «Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до 17.03.2014, а вразі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання».

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У судовому засіданні 20.06.2014 представники позивача підтримали подану 13.06.2014 через відділ діловодства суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та просили стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 596330 грн 40 коп., з огляду на те, що настав строк оплати за видатковою накладною № Т-RОМ00236 від 10.02.2014. Позивачем було направлено 12.06.2014 копію заяви про збільшення розміру позовних вимог на адресу відповідача, що підтверджується описом вкладенням та фіскальним чеком, які долучені до матеріалів справи, та доплачено судовий збір.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає заяву про збільшення розміру позовних вимог та розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за оплату поставленого товару за договором поставки № ЦХП-02-03413-01 від 17.05.2013 за видатковими накладними № Т-RОМ00174 від 03.02.2014, № Т-RОМ00187 від 04.02.2014, № Т-RОМ00236 від 10.02.2014 у розмірі 596330 грн 40 коп.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки № ЦХП-02-03413-01 від 17.05.2013 позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар - робочі чоботи литтєвого методу кріплення, на загальну суму 596330 грн 40 коп. (з ПДВ), що підтверджується видатковими накладними № Т-RОМ00174 від 03.02.2014, № Т-RОМ00187 від 04.02.2014, № Т-RОМ00236 від 10.02.2014, актами прийому-передачі б/н від 04.02.2014 та 10.02.2014, підписаними та скріпленими печатками обох сторін, та рахунками-фактурами № Т-RОМ00105 від 03.02.2014, № Т-RОМ00114, № Т-RОМ00156 від 10.02.2014, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи. Крім того, сторонами було підписано акт звірки поставок та розрахунків між ДП «Укрзалізничпостач» та ТОВ «Таланлегпром» по договору № ЦХП-02-03413-01 від 17.05.2013 станом на 28.02.2014, відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 596330 грн 40 коп.

Судом встановлено, що з огляду на положення п. 6.1 договору поставки (який встановлює, що оплата здійснюється протягом 75 банківських днів після дати поставки продукції) та фактичних дат поставки, що підтверджуються видатковими накладними та актами прийому-передачі, обов'язок з оплати у відповідача є таким, що настав: щодо оплати товару за видатковою накладною № Т-RОМ00174 від 03.02.2014 - з 22.05.2014; щодо оплати товару за видатковою накладною № Т-RОМ00187 від 04.02.2014 - з 23.05.2014; щодо оплати товару за видатковою накладною № Т-RОМ00236 від 10.02.2014 - з 02.06.2014 (без врахування вихідних та святкових днів).

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого товару, а саме, не здійснив оплату товару, поставленого за видатковими накладними № Т-RОМ00174 від 03.02.2014, № Т-RОМ00187 від 04.02.2014 та № Т-RОМ00236 від 10.02.2014 на загальну суму 596330 грн 40 коп. (з ПДВ), що не було спростовано відповідачем, в тому числі не було надано доказів оплати.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати товару, поставленого позивачем за видатковими накладними № Т-RОМ00174 від 03.02.2014, № Т-RОМ00187 від 04.02.2014 та № Т-RОМ00236 від 10.02.2014 на загальну суму 596330 грн 40 коп. (з ПДВ), вимоги позивача про стягнення 596330 грн 40 коп. з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 11/15, ідентифікаційний код 19014832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 77, ідентифікаційний код 31862978) заборгованість у розмірі 596330 (п'ятсот дев'яносто шість тисяч триста тридцять) грн 40 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 11926 (одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн 60 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 25.06.2014

Суддя І.М. Отрош