Ухвала суду № 39471963, 05.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року м. Київ К/800/56693/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року

у справі № 816/4381/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрОлія»

до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укролія» (надалі також - позивач, ТОВ «Укролія») звернулось до суду з адміністративним позовом до Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення від 4 липня 2013 року № 441500, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 304 720 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 152 360 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року задоволено адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрОлія» . Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Полтавської МДПІ (Диканське відділення) від 4 липня 2013 № 441500, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 304 720 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 152 360 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року апеляційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишено без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач, зазначаючи про необґрунтованість касаційної скарги, подав письмові заперечення, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 14 червня 2013 року № 813/15/31577685, про порушення позивачем вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за березень 2013 року на суму 304720,00 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку та заявлено до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість, яка сформована в результаті виникнення різниці між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту, що виник за результатами оформлення безтоварних господарських операцій з ТОВ «ОІЛ Агро Трейд».

Обґрунтовуючи позицію щодо допущення позивачем порушень податковий орган зазначив, що при дослідженні ланцюга постачання до виробника та встановлення факту здійснення господарських операцій в цілому, не встановлено можливості здійснення господарських операцій ТОВ «Компанія ЕЙ СІ ЕН» ТОВ «ОІЛ Агро Трейд» та в бік ТОВ «Укролія», з огляду на те, що основний вид діяльності ТОВ «Компанія ЕЙ СІ ЕН» - консультування з питань комерційної діяльності і керування.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та в кінцевому результаті отримання права на отримання бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

При цьому, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Укролія» (покупець) та ТОВ «Оіл Агро Трейд» (постачальник), укладено договір поставки від 4 лютого 2013 року № 96, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується продати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар - олію соняшникову нерафіновану не виморожену (пресову) 1 сорту у кількості 200 т., вартістю 9750 грн. з ПДВ за 1 т. на загальну суму 1950000,00 грн.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актом виконаних робіт, що підтверджує транспортування придбаної олії.

Товар, придбаний у ТОВ «Оіл Агро Трейд», приймався позивачем за адресою м. Зіньків, Полтавська області, вул. Фрунзе, 146 ЗАТ «Зіньківський комбікормовий завод»на підставі укладених між «Укролія» та ЗАТ «Зіньківський комбікормовий завод» договорів підряду від 31 серпня 2012 року № 2 (фасування готової продукції) та від 4 січня 2013 року № 7 про надання послуг з переробки олії нерафінованої пресової в олію соняшникову рафіновану дезодоровану виморожену (отриману з пресової) марки «П». Надані послуги по рафінації підтверджуються виробничим звітом з рафінації олій та жирів, актом 2 здачі прийняття-робіт та податковою накладною.

Фасування олії підтверджується виробничим звітом з фасування олії за лютий 2013 року та актом приймання - передачі готової продукції. Фасування олії відображено в бухгалтерському обліку позивача в журналі - ордері по рахунку 281 товари на складі за лютий 2013 року.

Оплата позивачем поставленого товару була проведена в повному обсязі із розрахункового рахунку підприємства в лютому 2013, що підтверджується платіжними дорученнями.

На підставі наведених вище доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

При цьому, юридично правильним є висновок про те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Так, за результатами здійснених господарських операцій позивачем включено суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаного товару в розмірі 304720 грн., до складу податкового кредиту та заявлена до бюджетного відшкодування в березні 2013 року, у зв'язку із виникненням від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, нарахованої за попередні звітні (податкові) періоди, а саме за лютий 2013 року.

За таких обставин, у рахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що позивачем були виконані вимоги пунктів 200.6, 200.7, 200.8 статті 200 ПК України щодо підтвердження достовірності заявлених до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість за лютий 2013 року так і дотримання процедури їх декларування та заявлення до відшкодування.

Враховуючи встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, Вищий адміністративний суд України погоджується з правовими висновками судів попередніх інстанцій щодо реальності господарської операції по придбанню у ТОВ «Оіл Агро Трейд» товару та правомірності віднесення до податкового кредиту суми ПДВ сплачених в ціні отриманого товару, і як наслідок правомірного формування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте відповідачем необґрунтовано.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко